Постанова № 72129222, 31.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/957/18

Номер справи місцевого суду: 522/17084/16-ц

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів в рахунок виконання договору, стягнення збитків у вигляді встановленого рівня інфляції, стягнення збитків у вигляді трьох процентів річних, визнання угоди купівлі-продажу недійсною, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22.06.2017 року,

встановила :

08.09.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів в рахунок виконання договору, стягнення збитків у вигляді встановленого рівня інфляції, стягнення збитків у вигляді трьох процентів річних, визнання угоди купівлі-продажу недійсною, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що 03.09.1993 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за участю директора ТОВ «Ікар» ОСОБА_2 було укладено договір, на підставі якого на ОСОБА_4 було оформлено право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка на підставі розпорядження органу приватизації від 21.06.1993 року № 4 належала ОСОБА_8 Відповідно до договору купівлі-продажу від 03.09.1993 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, право власності на вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_4, який на підставі пункту 2 та 3 договору від 03.09.1993 року повинен був передати вказану квартиру по договору реконструкції під магазин СП «Европа-Юг-Інвест», а останнє в свою чергу зобов'язалося зробити реконструкцію вказаної квартири під магазин з переведенням її з житлового фонду в нежитловий. Відповідно до п. 7 зазначеного вище договору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домовилися, що у випадку продажу квартири - магазина за адресою: АДРЕСА_1, отримані від продажу кошти мають бути поділені між ними в пропорції 50/50, після чого ОСОБА_3 повинна передати половину своєї частки ОСОБА_2

Однак, позивачам стало відомо, що ОСОБА_4 без попередження ОСОБА_3 та в порушення домовленостей 14.09.2012 року було відчужено вказане нерухоме майно шляхом продажу, а 1/2 частину грошей, яка за договором належить позивачу, ОСОБА_4 залишив собі та повернути вказані грошові кошти з продажу нерухомого майно ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_4 відмовив, що змусило позивачів звернутися з позовом до суду.

Крім того, позивачі вважали, що зазначена в Договорі купівлі-продажу квартири від 14.09.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т.А. та зареєстрованого в реєстрі за №2586, квартира за адресою: АДРЕСА_1, є нежитловим приміщенням, тому договір купівлі-продажу квартири є удаваним, підлягає визнанню недійсним та вимагали проведення двосторонньої реституції.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22.06.2017 року провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів в рахунок виконання договору, стягнення збитків у вигляді встановленого рівня інфляції, стягнення збитків у вигляді трьох процентів річних закрито. У задоволенні позовних вимог про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій в якій з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та не правильне застосування матеріального права просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправомірно закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення грошових коштів в рахунок виконання договору, 3-х відсотків річних та збитків у вигляді встановленого рівня інфляції на підставі ст.205 ЦПК України, оскільки рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.11.2014 року, яке стало підставою для закриття провадження, було вирішено спір в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в частині основної грошової суми та в іншому заявленому розмірі, суб'єктний склад у тій справі був інший і гроші мали стягуватися лише на одну особу з визначенням зобов'язання як такого, що повинно виконуватись на користь однієї особи - ОСОБА_3, а в даному випадку позивачами виступають обидві особи, і позов обґрунтовується тим, що заявлені в позові гроші мають стягуватися з відповідача на користь солідарних позивачів та заявлені вимоги відрізняються. Також ОСОБА_7 вважає помилковими висновки суду першої інстанції про ненадання доказів переведення спірного приміщення в статус нежитлового, оскільки з документів, доданих до позовної заяви та наданих в ході судових засідань вбачається, що спірне приміщення з 1993 року використовується під магазин, законодавство та рішення Одеської міської ради періоду 1993 - 1998 років не передбачало отримання саме свідоцтва про право власності на переведене з житлового в нежитлове приміщення, а достатньо було погоджувальних документів на рівні місцевих органів влади, що і було надано позивачами до матеріалів справи. Крім того відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні визнав та не спростовував той факт, що при придбанні спірного нерухомого майна приміщення було нежитлове (використовувалося як нежитлове) і він його купував за для відкриття магазину. За ознак та доказів, які містяться в позовній заяві та матеріалах справи, спірний правочин з купівлі-продажу магазину як нежитлового приміщення від 14.09.2012 року є удаваним, а як наслідок може визнаватися судом недійсним. ОСОБА_7 вважає, що матеріалами справи доведено, що відповідач порушив умови трьохсторонньої угоди, що зумовлює поставлення питання про стягнення грошових коштів, які винен відповідач ОСОБА_4 на користь позивачів.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам процесуального закону не відповідає.

Закриваючи провадження в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів в рахунок виконання договору, стягнення збитків у вигляді встановленого рівня інфляції, стягнення збитків у вигляді трьох процентів річних, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновків суду, викладених у рішенні апеляційного суду Одеської області від 06.11.2014 року (залишеного без змін судом касаційної інстанції) по справі № 520/1348/14-ц та ухвали апеляційного суду Одеської області від 19.11.2015 року по справі № 520/1348/14-ц, спір в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1/2 коштів отриманих за продаж квартири за адресою: АДРЕСА_1 вже розглядався судами, рішення по ньому набрало законної сили.

Відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 19.11.2015 року по справі № 520/1348/14-ц, докази надані представником ОСОБА_3 вже розглядались судом та їм надана правова оцінка: «25 червня 2015 року представник позивачки ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з заявою про перегляд рішення апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що додані до заяви документи, які знаходились у основного засновника ТОВ «Ікар» та СП «Европа-Юг-Інвест» ОСОБА_2 та відсутні в матеріалах справи, повністю доводять підстави позову, а саме, те що придбана 03 вересня 1993 року квартира АДРЕСА_3 використовувалась для спільного бізнесу ТОВ «Ікар», яке є засновником СП «Европа-Юг-Інвест», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як магазин на підставі трьохстороннього договору від 03 вересня 1993 року, була переведена із житлового фонду в нежитловий згідно наданого проекту, на що були витрачені значні грошові кошти, для здійснення торгівлі були отримані необхідні дозвільні документи. Про додані до заяви документи заявнику стало відомо у червні 2015 року. Вказані обставини можуть вплинути на висновки апеляційного суду, є істотними й можуть бути визнані нововиявленими обставинами.

Суд першої інстанції також в своєму рішенні зазначив, що залишаючи рішення апеляційного суду від 06.11.2014 року без змін, касаційний суд також виходив з того, що позивач не довела своїх позовних вимог та виконання умов договору купівлі-продажу спірної квартири від 03.09.1993 року.

Зазначеними обставинами про те, що придбана 03.09.1993 року квартира за адресою: АДРЕСА_3 використовувалась для спільного бізнесу ТОВ «Ікар», яке є засновником СП «Европа-Юг-Інвест», ОСОБА_3 та ОСОБА_3 як магазин на підставі трьохстороннього договору від 03.09.1993 року, була переведена із житлового фонду в нежитловий згідно наданого проекту, на що були витрачені значні грошові кошти, обґрунтовувалась касаційна скарги заявника, та вони досліджувались апеляційним судом та касаційним судом при перегляді судового рішення, що підтверджується наявними у справі судовими рішеннями.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи №520/1348/14-ц, витребуваної та дослідженої колегією суддів, позовні вимоги стосувався лише основної грошової суми, яку намагалася стягнути позивач ОСОБА_3 з відповідача ОСОБА_4 за умовами трьохсторонньої угоди та в іншому заявленому розмірі.

Окрім цього, суб'єктний склад у наведеній справі був інший, крім того позов в даній справі обґрунтовується тим, що заявлені в позові гроші мають стягуватися з відповідача на користь солідарних позивачів.

З матеріалів справи вбачається та сторонами по справі не заперечується, що ОСОБА_3 була і по сьогодні є дружиною позивача ОСОБА_2, а тому грошові кошти, вкладені в придбання квартири, яка в подальшому стала магазином, були спільними, і ОСОБА_2, як засновник на той момент підприємства «Ікар» та «Єпропа Юг Інвест», вкладав ці кошти в розвиток магазину, директором якого був призначений як родич та рідний брат позивача ОСОБА_3 - відповідач ОСОБА_4

До того ж, в резолютивній частині ухвали апеляційного суду Одеської області від 19.11.2015 року по справі № 520/1348/14-ц зазначено, що при розгляді заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами, представником заявника додані деякі докази, які знаходились у основного засновника ТОВ «Ікар» та СП «Єпропа Юг Інвест» ОСОБА_2 та відсутні в матеріалах справи і ці докази - є новими доказами, що вони стосуються діяльності та участі у виниклих між сторонами правовідносинах особи, яка не брала участі у тій справі, а саме - ОСОБА_2

Таким чином у спорі, що знаходиться на розгляді, мова іде про інший предмет позову, а позивачі звернулися до суду за новими обставинами та з частиною долучених до справи документів, які не були предметом дослідження в наведеній вище цивільній справі, яка розглядалася в Київському районному суді м. Одеси та із зазначенням нового суб'єктного складу сторін, що виключає тотожність заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим суд мав розглядати заявлені позовні вимоги по суті та в резолютивній частині рішення вирішувати питання про їх задоволення за доведеністю чи відхилення за недоведеністю.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України (що була чина на момент вирішення справи), суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо є таке, що набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Окрім того колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції лишив поза увагою наступне.

За статтею 215 ЦПК (що була чина на момент вирішення справи), у формі рішення ухвалюється той судовий акт, яким справа вирішується по суті.

Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення

висновків з процесуальних питань, не пов'язаних з вирішенням

справи по суті. Тому в цій частині неприпустимо вирішувати питання

про закриття провадження.

Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал (частина друга

статті 208 ЦПК, що була чина на момент вирішення справи), які постановляються у вигляді

самостійного процесуального документа і можуть постановлятися

одночасно з рішенням.

Оскільки питання про закриття провадження у справі мало бути вирішено ухвалою суду, колегія перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині, застосовує ч. 1 ст. 379 ЦПК України.

Так відповідно вказаної процесуальної норми, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, врахувавши встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22.06.2017 року в частині закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів в рахунок виконання договору, стягнення збитків у вигляді встановленого рівня інфляції, стягнення збитків у вигляді трьох процентів річних - необхідно скасувати та направити справу для продовження розгляду в цій частині до суду першої інстанції.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо оскарження рішення суді в частині відмови у задоволенні позову, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.11.2014 року по справі № 520/1348/14-ц встановлено обставини, що відповідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України (чинної на період ухвалення оскаржуваного рішення), не підлягають доказуванню, а саме, що відповідач був власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, який ніким в установленому законом порядку не оспорювався і в праві був її відчужувати на умовах, викладених в договорі купівлі-продажу від 14.09.2012 року.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України (чинної на період ухвалення оскаржуваного рішення), обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Ухвалюючи рішення від 06.11.2014 року по справі № 520/1348/14-ц, на яке посилається суд першої інстанції як на таке що має преюдиціальне значення, апеляційний суд Одеської області вказав, що позивач в порушення ст.ст. 10,60 ЦПК України не довела обставини викладені в трьохсторонньому договорі.

Як вже зазначалось, позивач ОСОБА_2 у справі № 520/1348/14-ц, як сторона залучений не був, а тому не мав можливості подавати відповідні докази, таким чином, суд першої інстанції не мав правових підстав вважати, що рішення у справі № 520/1348/14-ц, має преюдиціальне значення для вирішення даної справи, а тому суд першої інстанції повинен був надати належну правову оцінку доказам, що подано позивачем ОСОБА_2

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22.06.2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, підлягає зміні в частині обґрунтування підстав для відмови у задоволенні цих позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та колегією суддів на підставі витребуваної та дослідженої цивільної справи№ 520/1348/14-ц встановлені наступні обставини.

03.09.1993 року між співпозивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4, за участю директора ТОВ «Ікар» та співпозивача за цим позовом ОСОБА_2 було укладено трьохсторонню угоду у вигляді договору про розподіл коштів для спільної мети та купівлі нерухомого майна під магазин.

На підставі вказаного письмового договору, укладеного між сторонами, на відповідача ОСОБА_4 мало оформлюватися право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі окремої угоди.

Відповідно до цієї окремої біржової угоди, а саме договору купівлі-продажу від 03.09.1993 року, укладеному того ж дня між ОСОБА_8, від імені якої виступала позивач ОСОБА_3, як відчужувач своєї квартири, та ОСОБА_4, право власності на вказане майно було зареєстровано за відповідачем.

На підставі п.п.2 та 3 трьохстороннього договору від 03.09.1993 року, ОСОБА_4 відразу ж передав вказану квартиру по договору реконструкції під магазин спільного підприємства СП «Европа-Юг-Інвест», а останній, в свою чергу, зобов'язався зробити реконструкцію вказаної квартири під магазин з переведенням її з житлового фонду в нежитловий.

На придбання цієї квартири гроші в розмірі на той час 6 000000 крб. давав особисто ОСОБА_2, як також засновник СП «Европа-Юг-Інвест» та, як вбачається з матеріалів справи, фактичний покупець майна. Співпозивач ОСОБА_3, як самостійна сторона справи в особі її представника по справі, окрім встановлення цього факту в договорі визнала ці факти в порядку ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

В даному випадку замість ОСОБА_4, як боржника перед продавцем в частині сплати грошових коштів за придбання нерухомого майна продавцю, його зобов'язання за умовами трьохсторонньої угоди від 03.09.1993 року виконував позивач ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 164 ЦК України 1963 року (в редакції з відповідними змінами та доповненнями, які діяли на час укладання договору), виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа зв' язана з однією з сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором.

При вчиненні біржової угоди з купівлі-продажу квартири був присутній сам співпозивач ОСОБА_2, як особа яка надавала власні кошти на придбання майна.

Протягом 1994 - 1995 років СП «Европа-Юг-Інвест» квартиру було переведено із житлового фонду в нежитловий і вона вже багато років і по сьогодні використовується як магазин під діяльність юридичної особи.

Так, в забезпечення виконання п.п. 2 та 3 вищенаведеного договору від 03.09.1993 року, відповідач ОСОБА_4 передав квартиру СП «Европа-Юг-Інвест», внаслідок чого СП «Евпропа-Юг-Інвест» було розроблено та замовлено Робочий проект реконструкції магазину продовольчих товарів торгівельною площею 23 кв. м по АДРЕСА_1.

Проект у вигляді проектно технічної документації було прийнято за актом приймання передачі самим відповідачем ОСОБА_4 В підтвердження цього відповідачу ОСОБА_4 було надано відповідну довідку про те, що СП «Евпропа-Юг-Інвест» підтверджує взяті на створену фірму «Ікар» зобов'язання щодо реконструкції та ремонту магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Внаслідок того, що зазначена квартира, яка була придбана для спільного бізнесу ООО «Ікар», яке в свою чергу є засновником СП «Евпропа-Юг-Інвест», ОСОБА_3, за участю ОСОБА_4 переводилася з жилої під магазин, Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів 29.08.1994 року було надано фірмі «Евпропа-Юг-Інвест» довідку у вигляді витягу з Рішення, з якого підприємству дозволялось переоборудувати квартиру АДРЕСА_1 під торгівельну точку згідно наданого проекту.

При вчиненні перепланування Виконавцем - МП «Винсол» було розроблено відповідний кошторис, видатки за яким поніс СП «Европа-Юг-Інвест» у особі ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Проект було також погоджено в обласній санітарно-епідеміологічній інспекції, про що свідчить Висновок №133 від 08.07.1994 року.

Внаслідок переобладнання вищенаведеної спірної квартири під магазин підприємству, де працював директором відповідач, було надано Висновок №16 від 13.09.1994 року про початок роботи магазину, як такого, який відповідає всім санітарно-епідеміологічним нормам.

Згідно Угоди про порядок та правила здійснення торгівлі алкогольними напоями у визначеному місці №337, укладеної між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та СП «Европа-Юг-Інвест», виконавчий комітет дозволив, дотримуючись умов і правил торгівлі алкогольними напоями, здійснювати продаж алкогольної продукції на виніс в цьому магазині.

Згідно Угоди про умови та правила здійснення торгівлі тютюновими виробами в конкретному місці №268, укладеної між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та СП «Европа-Юг-Інвест», виконавчий комітет дозволив, дотримуючись умов і правил торгівлі тютюновими виробами, здійснювати продаж тютюнової продукції в цьому магазині.

СП «Европа-Юг-Інвест», як юридичній особі, у встановленому законом порядку було видано Сертифікат реєстраційний №428 від 01.10.1995 року на право здійснення торгівельної діяльності з роздрібної торгівлі в цьому магазині за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що продукція, яка продавалася в зазначеному магазині, вимагала обов'язкової наявності касового апарату, з державною податковою інспекцією Київського району м. Одеси було погоджено встановлення касового апарату за вказаною адресою магазину, про що свідчить Акт про опломбування контрольно-касового апарату СП «Европа-Юг-Інвест».

У зв'язку з характером грошових операцій, які мали бути здійснюватися при продажу продукції за вказаною адресою, СП «Европа-Юг-Інвест» було отримано відповідну Ліцензію НБУ на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України № 36 від 23.05.1995 року.

Внаслідок того, що спірна квартира почала використовуватись під магазин між СП «Европа-Юг-Інвест» та Одеським обласним відділенням об'єднання теплових мереж «Одестеплокомуненерго» було укладено окремий господарський договір №3145 від 02.12.1996 року на надання теплової енергії в гарячій воді в магазин.

В процесі отримання всіх необхідних дозвільних документів для здійснення торгівлі у зазначеному магазині, в забезпечення виконання п. 4 Договору від 03.09.1993 року, відповідач ОСОБА_4 був призначений директором магазину і здійснював торгівлю як посадова особа підприємства, яке здійснює продаж продовольчої продукції, про що свідчить Наказ про прийняття відповідача на роботу у якості директора.

Зазначені факти дають підстави зробити висновок про те, що зазначена квартира з моменту її придбання та формального оформлення за біржовим договором на відповідача ОСОБА_4 не мала використовуватись та не використовувалась як житло.

Судова колегія погоджується з тим, що вищенаведені документи, перелічені та додані саме до позовної заяви, які підтверджують спільне використання квартири під магазин із подальшим розподілом прибутку, завжди знаходилися в архіві у основного засновника ТОВ «Ікар» та СП «Европа-Юг-Інвест», громадянина та співпозивача за цим позовом ОСОБА_2

Відповідно до п.7 зазначеного вище трьохстороннього договору, позивач та відповідач домовилися, що у випадку продажу квартири - магазина за адресою: АДРЕСА_1, отримані від продажу кошти мають бути поділені між позивачкою та відповідачем в пропорції 50/50.

Виходячи з принципу спільної власності подружжя на майно, яке створене або придбане у шлюбі та з огляду на пояснення представника позивача ОСОБА_3, після продажу квартири та отримання позивачем ОСОБА_3 вищенаведеної частини грошей, остання мала віддати 1/2 частину отриманих грошей у вигляді 50% суми отриманої від ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_2

В 2014 році позивачу ОСОБА_3, а позивачу ОСОБА_2 в листопаді 2015 року, стало відомо, що відповідачем ОСОБА_4 без попередження та будь-яких домовленостей з ними було відчужено вказане нерухоме майно шляхом продажу. При чому, як вбачається з положень спірного договору купівлі-продажу від 14.09.2012 року, ОСОБА_4 приховав факт того, що він продав саме діючий та готовий до використанню магазин, а не квартиру, і в зазначеному нотаріально-посвідченому договорі зазначив, що він продає покупцям ізольовану житлову квартиру.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги про визнання угоди удаваною та недійсною із застосуванням наслідків двосторонньої реституції, колегія суддів дійшла висновку що в задоволенні позову необхідно відмовити виходячи з такого.

Згідно вищенаведеного договору купівлі продажу від 14.09.2012 року, відчужувач ОСОБА_4 продав відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 житлову ізольовану квартиру за адресою:АДРЕСА_1, в той час коли зробив відчуження нерухомого майна, яке постійно з моменту придбання і оформлення всіх необхідних дозвільних документів використовувалось як магазин, як вбачається із долучених документів та доказів, наведених вище з 1994 - 1995 років.

Зазначена інформація не була доведена до приватного нотаріуса, який посвідчував угоду з купівлі-продажу.

Так, відповідно до п.3 зазначеного Договору купівлі-продажу, продавець (тобто ОСОБА_4) свідчить, що відносно відчужуваної квартири на момент укладення цього договору, зокрема, судового спору щодо вказаної квартири, а також будь-яких прав у третіх осіб, у тому числі відповідно до ст. 405 Цивільного кодексу України не має; зазначена квартира як місцезнаходження юридичної особи не використовується, знаходиться у стані, який є повністю придатним для використання саме за цільовим призначенням (тобто для проживання). З огляду на зміст договору зазначений в його положеннях, не відповідають дійсності та протирічать діючим актам цивільного законодавства та самої природі угоди.

Окрім цього, цей правочин не був спрямований на настання наслідків, визначених у ньому. Тобто, житлове приміщення у вигляді квартири за своїми ознаками має використовуватися за призначенням та мати наслідки використання для саме проживання набувачів, та відповідно відчужуватись як житлове.

Відповідно до ст. 379 ЦК України, житлом фізичної особи є, зокрема, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Тобто, одним правочином у вигляді продажу ізольованої квартири для проживання набувачів був вчинений правочин у вигляді продажу постійно діючого магазину, як господарського об'єкту для здійснення господарської діяльності.

Факт реєстрації ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 з 16.11.1994 року не спростовує фактів поетапного переведення квартири під нежитлове приміщення магазину за документами, наведеними вище протягом 1993 - 1995 років, тим більше, що такий порядок переведення відповідав діючому на той час законодавству та рішенням місцевої ради.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні від 22.06.2017 року в суді першої інстанції визнав та не спростовував той факт, що при придбанні спірного нерухомого майна по Фонтанській дорозі, 2 приміщення було нежитлове (використовувалося як нежитлове) і він його купував за для відкриття свого магазину, що підтверджується журналом судового засідання від 22.06.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України (діючої на момент ухвалення рішення), обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідач ОСОБА_4 не довів ні суду першої інстанції, а ні колегії суддів апеляційного суду той факт, що на момент відчуження зазначеного об'єкту нерухомості останній знову був переведений в житловий та станом на день укладання договору купівлі-продажу від 14.09.2012 р. продавався саме як житлова квартира.

Отже, з огляду на ч.1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, можна дійти висновку, що оспорюваний правочин має ознаки недійсності, разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що в частині визнання оспорюваної угоди не дійсною із застосуванням наслідків її недійсності та застосуванні двосторонньої реституції, необхідно відмовити, оскільки зазначений правочин прав позивачів, які не були стороною цього правочину, не порушує.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги що удаваності правочину.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши, під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Як встановлено матеріалами справи, сторони уклали договір купівлі-продажу квартири, та обставина, що фактично предметом договору було нежитлове приміщення, не вказує на його удаваність, оскільки відбувся правочин саме купівлі-продажу.

Враховуючи викладене, керуючись п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору купівлі-продажу недійсним, підлягає змінити в частині обґрунтування підстав для відмови у задоволенні цих позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 251, 259, 374, 376, 377, 379, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22.06.2017 року - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22.06.2017 року в частині закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів в рахунок виконання договору, стягнення збитків у вигляді встановленого рівня інфляції, стягнення збитків у вигляді трьох процентів річних - скасувати та направити справу для продовження розгляду в цій частині до суду першої інстанції.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22.06.2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору купівлі-продажу недійсним - змінити в частині обґрунтування підстав для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.02.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

О.С.Комлева