Постанова № 72129078, 08.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1852/18

Номер справи місцевого суду: 523/18850/14-ц

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2018 року м. Одеса

1.Вступна частина

1.а.

8 лютого 2018 року м. Одеса справа №22ц\785\1852\2018

1.б.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів - Заїкіна А.П., Колеснікова Г.Я.

за участі секретаря - Ярахмедова Є.О.

1.в.г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2017 року (суддя Середа І.В) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Суворовський» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

2. Описова частина

2.а.

26.11.2014 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Суворовський» (далі-ЖКС «Суворовський») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що з 01.09.2012 року позивач працював у відповідача на посаді технічного директора, а наказом №57-К\У від 06.11.2014 року його звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогули), а саме: відсутність на робочому місці 04.11.2014 року та 06.11.2014 року.

Посилаючись на те, що 04.1.11.2014 року і 06.11.2014 року він знаходився на роботі, акти про його відсутність на роботі не відповідають дійсності, наказ про звільнення видано незаконно, внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдана моральна шкода, позивач просив позов задовольнити (а.с.2-4 т.1).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20.01.2015 року позов задоволено частково: суд скасував наказ №57-К\У від 06.11.2014 року про звільнення позивача з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України; поновив позивача на посаді технічного директора ЖКС «Суворовський»; стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2014 року по 20.01.2015 року у розмірі 16 901,25 гривень і на відшкодування моральної шкоди 500 гривень, а у решіт вимог відмовив. З відповідача на користь держави суд стягнув судові витрати у вигляді судового збору (а.с.69-77 т.1).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.03.2015 року апеляційна скарга представника ЖКС «Суворовський» відхилена, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.01.2015 року залишено без змін (а.с.124-131 т.1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

2

справ від 14.04.2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ЖКС «Суворовський» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.01.2015 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24.03.2015 року (а.с.166 т.1).

Постановою Верховного Суду України від 14.09.2016 року заяву представника ЖКС «Суворовський» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.04.2015 року задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.01.2015 року, ухвала апеляційного суду Одеської області від 24.03.2015 року і ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.04.2015 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишені без змін. Постанова Верховного Суду України від 14.09.2016 року містить правову позицію у справі №6-419цс16 стосовно правил та порядку визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.198-201 т.1).

23.01.2017 року, у порядку ст. 31 ЦПК України, позивач подав уточнену позовну заяву

про визнання протиправним і скасування наказу щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2014 року і по день розгляду справи та відшкодування моральної шкоди (а.с.239-241 т.1)

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 23.01.2017 року позивачу відмовлено у прийнятті уточненої позовної заяви від 23.01.2017 року у частині визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди (а.с.244,245 т.1).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22.02.2017 року позов ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково: суд стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8 573,32 гривень. З відповідача на користь держави суд стягнув судові витрати у вигляді судового збору (а.с. 251-253 т.1).

2.б.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду від 22.02.2017 року скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 12 675 гривень, а також постановити рішення про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 гривень, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції.

2.в.

Доводи апеляційної скарги наступні: висновки суду не відповідають обставинам справи; суд неповно з'ясував обставини справи у частині розміру заробітної плати і взяв до уваги довідку про заробітну плату, яка належним чином не оформлена; суд зважив лише на пояснення представника відповідача і залишив поза увагою його доводи; рішення суду не зазначає періоду стягнення заборгованості; розмір заборгованості визначено неправильно і без врахуванням вимог постанови КМУ №100 про Порядок обчислення середньої заробітної плати; в рішенні суду відсутні висновки стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди; суд не взяв до уваги того, що відповідач тривалий час ухилявся від виконання рішення суду у частині поновлення на роботі; порушення його трудових прав триває більше 3\х років.

2.г.

В письмових запереченнях на позовну заяву від 18.12.2014 року представник відповідача просив у позові відмовити, зокрема зазначаючи, що позивач має довести факт порушення його трудових прав (а.с.40-42 т.1).

23.01.2017 року представник відповідача надала письмові пояснення із детальним розрахунком середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період з 07.11.2014 року по 20.01.2015 року у розмірі 8 573,32 гривень (а.с.220-224 т.1).

У судовому засіданні в суді першої інстанції 22.02.2017 року представник відповідача визнала вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на власні розрахунки.

3

07.12.2017 року представник позивача надала письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу позивача відхилити і залишити рішення суду першої інстанції від 22.01.2017 року без змін, погоджуючись з розрахунками суду стосовно середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 8 573,32 гривень (а.с.68-71 т.2).

3.Мотивувальна частина

3.а.

Судом першої інстанції встановлено і не оспорено сторонами, підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами, що позивач з 01.09.2012 року працював у відповідача на посаді технічного директора, а наказом №57-К\У від 06.11.2014

року його звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогули), а саме: відсутність на робочому місці 04.11.2014 року і 06.11.2014 року (а.с. 14-16,29-32,43,44 т.1).

Відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області від 24.03.2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.04.2015 року та постанови Верховного Суду України від 14.09.2016 року, - рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.01.2015 року у частині скасування наказу №57-К\У від 06.11.2014 року про звільнення позивача з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України, поновлення позивача на посаді технічного директора ЖКС «Суворовський» і стягнення на відшкодування моральної шкоди 500 гривень залишено без змін (а.с. 69-77, 124-131, 166, 198-201 т.1).

23.01.2017 року позивач уточнив вимоги у частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу і просив стягнути за час вимушеного прогулу (з 06.11.2014 року) по день розгляду справи середній заробіток з розрахунку 3 600 гривень (а.с.239-241 т.1).

Між сторонами виникли правовідносини з індивідуальних трудових спорів, зокрема оплати вимушеного прогулу, які регулюються нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» і постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі-Постанова №100).

3.б.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивача звільнено з роботи незаконно і на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, поновлено на роботі, відповідач повинен виплатити позивачу середню заробітну плату за час вимушеного прогулу по день прийняття судом рішення про поновлення позивача на роботі, тобто по 20.01.2015 року.

Висновок суду першої інстанції у цій частині відповідає обставинам справи і вимогам закону - ст. 235 КЗпП України.

Так, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ст. 235 ч.2 КЗпП України).

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст. 27 Закону України Про оплату праці»).

Суд першої інстанції, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходив з того, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, у даному випадку: вересень та жовтень 2014 року (позивача з роботи звільнено 06.11.2014 року).

Висновок суду у цій частині відповідає обставинам справи, вимогам п.2 абз.3 Постанови №100) та узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у даній справі (а.с.201 т.1).

4

Так, у всіх випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (п.2 абз.3 Постанови №100).

Разом з тим, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: … л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (п.4 абз. «л» Постанови №100).

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Постанови №100).

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного)

заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (п. 8 Постанови №100).

Зважаючи на правову позицію Верховного Суду України у даній справі, вимоги Постанови №100 і обставини справи, за розрахунками суду апеляційної інстанції розмірі середнього заробітку повинен бути наступний:

останні 2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата, беручи до уваги, що позивача звільнено 06.11.2014 року - вересень і жовтень 2014 року;

у вересні 2014 року позивач відпрацював 5 робочих днів і його заробітна плата за ці дні становила 831,82 гривень;

у жовтні 2014 року позивач відпрацював 11 робочих днів і його заробітна плата за ці дні становила 1 750,43 гривень;

індексація заробітної плати 34,6 гривень (вересень 2014 року) і 72,82 гривень (жовтень 2014 року), відповідно до п. 4 абз. «л» Постанови №100), не включаються до розрахунку;

всього за відпрацьовані позивачем у вересні-жовтні 2014 року 16 робочих днів його заробітна плата становила 2 582,25 гривень (831,82+1 750,43);

допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (лікарняні) та відпускні, виплачені у вересні 2014 року, також, на підставі п.4 абз.1 «б» та абз.2 Постанови №100, не включаються до розрахунку;

середньоденна зарплата позивача у вересні-жовтні 2014 року становила 161,39 гривень (2 582,25:16 робочих днів);

з 06.11.2014 року (день звільнення позивача) по 20.01.2015 року (день прийняття судом рішення про поновлення позивача на роботі) - 52 робочі дні;

середня заробітна плата за час вимушеного прогулу позивача за період з 06.11.2014 року по 20.01.2015 року повинна становити 8 392,28 гривень (161,39 середньоденна х 52 робочі дні).

Зазначені обставини підтверджуються належними, допустимими і достовірними доказами, які у своїй сукупності є достатніми, оскільки дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77-80 ЦПК України).

5

Зокрема, в матеріалах справи міститься довідка №40 від 27.12.2014 року про заробітну плату позивача за період з листопада 2013 року по жовтень 2013 року (а.с.53 т.1), а 23.01.2017 року представник позивача надала суду письмові пояснення по справі із детальним розрахунком нарахувань за вересень-жовтень 2014 року й додала до нього письмові докази (а.с.222-238 т.1).

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 8 573, 32 гривень не зважаючи на те, що розрахунки суду в частині визначення періоду вимушеного прогулу (з 07.11.2014

року замість правильного з 06.11.2014 року) і визначення середньоденної заробітної плати (168,10 гривень замість правильного 161,39 гривень) є помилковими, оскільки відповідач погодився, як з розрахунками суду, так і з рішенням суду про стягнення 8 573, 32 гривень.

3.в.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що: суд неповно з'ясував обставини справи у частині розміру заробітної плати і взяв до уваги довідку про заробітну плату, яка належним чином не оформлена; суд зважив лише на пояснення представника відповідача і залишив поза увагою його доводи; рішення суду не зазначає періоду стягнення заборгованості; розмір заборгованості визначено неправильно і без врахуванням вимог постанови КМУ №100 про Порядок обчислення середньої заробітної плати; в рішенні суду відсутні висновки стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди; суд не взяв до уваги того, що відповідач тривалий час ухилявся від виконання рішення суду у частині поновлення на роботі і порушення його прав триває більше 3\х років - не заслуговують на увагу з таких підстав.

В матеріалах справи наявні довідки про заробітну плату позивача, у тому числі за період, необхідний для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які надавались відповідачем у грудні 2014 року (а.с.53 т.1), березні 2015 року (а.с.110 т.1), лютому 2016 року (а.с.184,185 т.1) та січні 2017 року із детальним розрахунком (а.с.222,225 т.1), а також у засідання колегії суддів 08.02.2018 року, які належним чином посвідчені посадовими особами відповідача й містять достовірні дані про отриману позивачем заробітну плату у вересні-жовтні 2014 року.

Мотивувальна частина рішення суду зазначає про період стягнення заборгованості ( з 07.11.2014 року по 20.01.2015 року, а.с.252 зворот).

Відсутність періоду заборгованості в резолютивній частині рішення, за наявності такого висновку в мотивувальній частині рішення, не є підставою для скасування рішення суду.

Суд першої інстанції в рішенні навів розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу із посиланням на Постанову №100 і тлумачення судом положень зазначеної постанови відповідає її змісту.

Рішення суду від 22.02.2017 року не містить висновків стосовно відшкодування моральної шкоди у зв'язку з тим, що є рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20.01.2015 року, яке набрало законної сили, про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 500 гривень, а ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 23.01.2017 року позивачу відмовлено у прийнятті до розгляду уточненої позовної заяви про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 гривень (а.с.69-74, 244,245 т.1).

Ухилення відповідача від виконання рішення суду від 20.01.2015 року про поновлення позивача на роботі і відшкодування моральної шкоди не має правового значення для вирішення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 06.11.2014 року по 20.05.2015 року.

Додаткові твердження позивача і його представника про те, що суд має виходити із середнього заробітку, який визначено в іншій справі, до розрахунку середнього заробітку мають включатись календарні, а не робочі дні (а.с.28,29,39,40 т.2), - колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини встановлення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 06.11.2014 року по 20.01.2015 року підлягають встановленню судом лише у даній справі, а розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

6

відповідно до вимог Постанови №100, у даному випадку, повинен визначатись саме із робочих, а не календарних днів.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга позивача не містить.

3.г.ґ.

Суд першої інстанції правильно встановив, що має місце порушення трудових прав позивача через незаконне звільнення й відповідно відновив порушене право позивача у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 8 573, 32 гривень.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач погодився із визначеним судом розміром стягнення - 8 573, 32 гривень, обставини справи і надані докази не містять підстав для скасування рішення суду з прийняттям нового рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 12 675 гривень, 16 901 гривень або у розмірі 14 198 гривень (а.с.5,29,40 т.2) колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

4. Резолютивна частина

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 09.02.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

А.П. Заїкін

Г.Я. Колесніков