Постанова № 72129022, 08.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2686/18

Номер справи місцевого суду: 522/22649/15-ц

Головуючий у першій інстанції Тарасов А. В.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2018 року м. Одеса

Справа № 522/22649/15-ц

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Калараш А.А., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду Одеси, ухваленого під головуванням судді Тарасова А.В. 16 січня 2017 року о 10 годині 42 хвилині в м. Одесі,

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним неодноразово уточненим у грудні 2015 р., лютому та червні 2016 р. позовом, в якому остаточно просив: 1) витребувати у ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 215/1000 часток квартири АДРЕСА_1, отримані ОСОБА_7 у власність безоплатно від ОСОБА_6 за договором дарування від 07.11.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун А.І., за реєстровим № 5658 та повернути вказану квартиру ОСОБА_4; 2) встановити порядок виконання рішення суду, за яким: 2.1) це рішення є підставою для здійснення Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната, площею - 24,3 кв. м., в будинку АДРЕСА_1; 2.2) це рішення є підставою для скасування державної реєстрації права власності за договором дарування від 07.11.2014 р., укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун А.І., за реєстровим № 5658, на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната, площею - 24,3 кв. м., в будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_7; 2.3) це рішення є підставою для скасування державної реєстрації права власності за договором дарування від 15.02.2012 р., укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В., за реєстровим № 519, на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната, площею - 24,3 кв. м., в будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_6; 2.4) це рішення є підставою для вселення ОСОБА_4 у 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната, площею - 24,3 кв. м., в будинку АДРЕСА_1; 3) усунути ОСОБА_4 перешкоди в користуванні 215/1000 частками квартири № 1, в які входить кімната, площею - 24,3 кв. м., в будинку АДРЕСА_1, шляхомвиселення ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната, площею - 24,3 кв. м., в будинку АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що вказана частина спірної квартири належала ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09.09.1994 року № 7-3738. За життя ОСОБА_12 заповіла йому належну їй на праві приватної власності частину квартири. Після смерті ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 він прийняв спадщину належним чином.

ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_11, недійсним та визнання права власності на 215/1000 частин зазначеної квартири.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2011 року позовні вимоги були задоволені.

Заповіт ОСОБА_11 був визнаний недійсним. 15.02.2012 року, після набрання вищевказаним рішенням суду законної сили, ОСОБА_5 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_6 прийняла в дар 215/1000 часток квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 року, за результатами перегляду вищевказаного заочного рішення, останнє було скасовано. В задоволенні вищезазначеного позову ОСОБА_5 відмовлено. Тому відбулося відновлення його права власності.

Разом з тим, у зв'язку з тим, що ухвалою суду від 17.10.2014 року були скасовані заходи забезпечення позову ОСОБА_6 відчужила частку квартири на користь ОСОБА_7.

ОСОБА_5, не погодившись із первісним позовом ОСОБА_4, у лютому 2016 звернулася до суду із вищезазначеним зустрічним позовом, в якому просила: 1) визнати недійсним заповіт № 5550 від 01.08.2001 р. ОСОБА_11 на користь ОСОБА_4.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 мотивувала тим, що у момент вчинення заповіту ОСОБА_11 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.01.2017 р. позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_13, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, задоволено.

Витребувано у ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 215/1000 часток квартири АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_4 у 215/1000 часток квартири АДРЕСА_1.

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди в користуванні 215/1000 частками квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_13 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 та задоволення її зустрічних позовних вимог. Посилається на те, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, зокрема, на те, що ОСОБА_11 у момент вчинення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Майно знаходиться у законному володінні, ОСОБА_4 не має на нього будь-якого права.

Апелянт у судовеу судове засідання не з'явилася. Про час і місце розгляду справи сповіщена належним чином. Причини неявки не повідомила. Заяв та клопотань не надала.

ОСОБА_4 у письмових запереченнях на апеляційну скаргу вважав необхідним скаргу відхилити. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що ОСОБА_5 не надала суду доказів щодо наявності у ОСОБА_11 хронічного психічного захворювання. ОСОБА_11 до дня своєї смерті була дієздатною. ОСОБА_5, за життя ОСОБА_11, була згодна на складення заповіту останньою на свого чоловіка - ОСОБА_4. Після того, як вони стали проживати окремо почала оскаржувати вказаний заповіт за надуманими підставами. Ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_6 не можуть оскаржувати заповіт ОСОБА_11, оскільки не є спадкоємцями останньої. Попереднім рішенням суду, яке є чинним, ОСОБА_5 відмовлено у визнанні недійсним заповіту. Він є інвалідом другої групи, спірна кімната є єдиним його житлом.

ОСОБА_4 та його представник у судовому засіданні підтримали викладені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу доводи та вимоги.

Відповідачі - ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради у судове у судове засідання особисто не з'явилися, управління представника не направило. Про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Причини неявки не повідомили. Письмових заперечень (відзиву)/пояснень на апеляційну скаргу, заяв та клопотань не надали.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду рішення, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України, чинного на час ухвалення рішення судом першої інстанції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_4 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, яким заповіт визнано недійсним, після чого спірна частина квартири була двічі відчужена, в подальшому було скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволені вимог ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним. Доказів знаходження ОСОБА_11 у такому стані, що вона у момент вчинення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, суду не надано (Т. 2, а. с. 59 - 63).

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 15, 16, 388 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України, чинного на час ухвалення рішення) права.

Висновки суду першої інстанції зроблені, відповідні правовідносини між сторонами встановлені на підставі наявних у справі, наданих і досліджених сторонами доказів.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_11, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів від 09.09.1994 року, за реєстровим № 7-3738, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості в книзі № 109пр. на сторінці № 38 за № 453.

ОСОБА_11 заповідала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 5550 (Т. 1, а. с. 8, 12, 103, 114).

Згідно копії свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси від ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис № 3583 (Т. 1, а. с. 11, 102, 117).

13.11.2002 року ОСОБА_4 видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване за № 4-6987, на 215/1000 часток квартири АДРЕСА_1. Право власності зареєстроване в ОМБТІ та РОН, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.08.2010 року № 26969804 (Т. 1, а. с. 13, 14, 104, 118, 119).

ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, просила визнати за нею право власності на 215/1000 часток вказаної квартири.

19 травня 2011 року заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси позовна заява ОСОБА_5 була задоволена. Заповіт ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_4 був визнаний недійсним. За ОСОБА_5 було визнано право власності на вищезазначену частку квартири.

В період чинності вказаного судового рішення ОСОБА_5 подарувала 215/1000 часток квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6, що підтверджується копією договору дарування від 15.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Борисовою Н.В. (Т. 1, а. с. 16, 122)

Після відчуження вказаної квартири ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.07.2012 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2011 року було скасовано. Справу призначено до розгляду в загальному порядку (Т. 1, а. с. 17, 123).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_5 та зустрічного позову ОСОБА_4 було відмовлено (Т. 1, а. с. 19, 137).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.11.2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 скасовано. Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_4 перешкод в користуванні власністю (Т, 1, а. с. 20, 133).

19 березня 2014 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалене рішення, за яким у ОСОБА_6 було витребуване 215/1000 часток квартири АДРЕСА_1.

Однак, 07.11.2014 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 215/1000 часток квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору дарування від 07.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області (Т. 1, а. с. 26, 139).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2015 року договір дарування від 05.02.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, договір дарування від 07.11.2014 року між ОСОБА_6 були визнані недійсними (Т. 1, а. с. 32 - 34).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.10.2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2015 р. було скасовано. Зазначено, що належним засобом захисту порушеного права є витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки рішення суду, яке стало підставою для укладення вищезазначених договорів, було скасовано (Т. 1, а. с. 36 - 39).

Між сторонами виникли правовідносини щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Оскільки беззаперечно встановлено, що рішення суду, за яким право власності на частину квартири було визнано за ОСОБА_5 і після набрання чинності яким було відчужена частина спірної квартири, в подальшому було скасовано, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_4, оскільки його право на володіння та користування належним майном порушено.

Правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо страждання померлої ОСОБА_11 на будь-які психічні розлади.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_11 у момент вчинення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, майно знаходиться у законному володінні, ОСОБА_4 не має на нього будь-якого права, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони суперечать встановленим по справі обставинам. Також колегія суддів приймає до уваги те, що ОСОБА_5 не довела наявність підстав для звернення з таким позовом (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_5 є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, чинного на час перегляду рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів ОСОБА_5, а також для прийняття доводів апеляційної скарги останньої у суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду Одеси від 16 січня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 12 лютого 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: А. А. Калараш

С. О. Погорєлова