Ухвала суду № 72129001, 19.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3133/18

Номер справи місцевого суду: 2-2816/04

Головуючий у першій інстанції Жуковський А.Г.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

19.01.2018 року м. Одеса

Суддя апеляційного суду Одеської області Колесніков Г.Я., ознайомившись із апеляційною скаргою адвоката Сергеєва Данили Сергійовича, поданої в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2004 року про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Роксолана» (далі-ТОВ «Роксолана») до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності, позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Роксолана» про усунення перешкод у здійсненні права власності, позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ТОВ «Роксолана» про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності, позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Роксолана» та Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні будівлею та визнання рішень та договору оренди недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2002 року ТОВ «Роксолана» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю (т.1а.с.2-3).

Рішенням Київського районного суду м.Одеси позов задоволено.

Визнано з ТОВ «Роксолана» право власності на:

-гараж-сарай, розташований за адресою: АДРЕСА_2

-літній магазин павільон «Пиво», розташований за адресою: м.Одеса, вул.Золотий берег,37а.

Зобов'язано ОСОБА_4 не перешкоджати ТОВ «Роксолана» у здійсненні права власності на зазначений вище гараж-сарай (т.1а.с.19).

В подальшому, ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 19 січня 2004 року, вказане рішення скасовано на підставі заяви прокурора Київського району м.Одеси про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та продовжено розгляд справи (т.1а.с.142).

У червні 2002 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Роксолана» про усунення перешкод у здійсненні власністю, зокрема житловим будинком та господарською будівлею, розташованими за адресою: АДРЕСА_3 (т.2а.с.3-4).

У лютому 2003 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Роксолана» та Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні будівлею та визнання рішень та договору оренди недійсними, який у квітні 2003 року було доповнено (т.3а.с.3-4,19-20).

У травні 2003 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до ТОВ «Роксолана» про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності, зокрема на сарай, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (т.4а.с.2-3).

14 липня 2003 року голова апеляційного суду Одеської області в порядку ст.133 ЦПК направив зазначені цивільні справи та позовні заяви із Київського районного суду м.Одеси до Малиновського районного суду м.Одеси для розгляду по суті (т.3 а.с.72).

У вересні 2003 року ОСОБА_5 уточнила вимоги за позовною заявою до ТОВ «Роксолана» та Одеської міської ради, в тому числі в частині кола відповідачів та вимог (т.3а.с.229-232).

У грудні 2003 року ТОВ «Роксолана» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди (т.3а.с.238-241).

09 квітня 2004 року голова апеляційного суду Одеської області в порядку ст. 133 ЦПК України повернув цивільні справи до Київського районного суду м.Одеси (т.4а.с.48).

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 20 липня 2004 року 4 справи, що знаходилися в проваджені цього суду, об'єднано в одне провадження із присвоєнням справі № 2-2818/2004 (т.4а.с.49).

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2004 року затверджена мирова угода між ОСОБА_5 та ТОВ «Роксолана» та закрито провадження за позовом ТОВ «Роксолана» до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності, позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Роксолана» про усунення перешкод у користуванні власністю, позовом ОСОБА_5до ТОВ «Роксолана» та Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні будівлею та визнання рішень та договору оренди недійсними (т.4 а.с.52).

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2004 року позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 до ТОВ «Роксолана» про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності залишено без розгляду, у зв'язку з неодноразовою неявкою позивачів на підставі п.4ст.229 ЦПК України 1963 року (т.4 а.с.53).

19 грудня 2017 року адвокат Сергеєв Д.С. в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2004 року про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі, в якій просив її скасувати у зв'язку з порушенням судом норм процесуального права та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, апелянт зазначав, що затвердженням мирової угоди, укладеної не з усіма сторонами цивільного процесу, які не повідомлялися про час і місце розгляду справи, та за змістом якої передбачено, що ТОВ «Роксолана» зобов'язалось у місячний строк надати ОСОБА_5 комплект документів для оформлення договору купівлі-продажу спірного гаражу-сараю за його балансовою вартістю, а також направити свого представника для підписання договору купівлі-продажу, порушено його, ОСОБА_3, права, оскільки вказаний гараж-сарай є підсобним приміщенням домоволодіння, що належить йому на праві власності (т.4 а.с.74-81).

Одночасно адвокатом Сергеєвим Д.С. в інтересах ОСОБА_3 подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеної ухвали (т.4а.с.63-66).

Вважаю, що апеляційна скарга містить недоліки та підлягає залишенню без руху з огляду на таке.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У порушення вказаних вимог до апеляційної скарги не додано квитанції про сплату судового збору у розмірі 320 грн. або документу який підтверджує про його звільнення.

Згідно ч.2 ст.357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Статтею 185 ЦПК України визначено наслідки невиконання учасником цивільного процесу вимог законодавства, зокрема, про сплату судового збору.

Відповідно до вимог п.п.1.9 п. 1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на ухвалу суду до апеляційної інстанції сплачується судовий збір фізичною особою за ставкою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За таких обставин, апелянту необхідно оплатити за апеляційну скаргу судовий збір у розмірі 320 грн. за наступними реквізитами:

Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору

Отримувач коштівУК у м.Одесі/Малиновськ. р-н/22030101 Код отримувача (код за ЄДРПОУ)38016923 Банк отримувачаГУ ДКCУ в Одеській області Код банку отримувача (МФО)828011 Рахунок отримувача31214206780007 Код класифікації доходів бюджету22030101 Призначення платежу*;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Одеської області (назва суду, де розглядається справа)

Оригінал квитанції про сплату судового збору необхідно направити на адресу апеляційного суду Одеської області (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 24-а).

За ч.3 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст.354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

У даній справі, порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, заявник посилалався на те, що ОСОБА_3 та інші сторони у справі не були належним чином повідомлені про її розгляд, копія ухвали йому судом не надсилалась, про наявність оскаржуваної ухвали, яка безпосередньо стосується його прав, останньому стало відомо лише 15 грудня 2017 року, тому з вини суду він не мав можливості подати апеляційну скаргу у визначені процесуальним законом строки(т.4а.с.62-66).

Ретельно оцінивши докази й мотиви заявника, вивчивши обставини справи, вважаю, що причини пропуску строку, зазначені у заяві про поновлення строку, є неповажними з таких підстав.

Відповідно до ст.216 ЦПК України 1963 року, процесуальні норми якого діяли на період постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали від 10 листопада 2004 року сторонам та третім особам, притягнутим до участі в справі, які фактично не були присутніми в судовому засіданні при розгляді справи, суд надсилав копії рішення і ухвал про зупинення чи закриття справи або залишення заяви без розгляду протягом п'яти днів з дня їх оголошення.

Пунктом 1 ч.1 ст. 291 ЦПК України 1963 року було встановлено, що сторони чи інші особи, якщо вони брали участь у розгляді справи, мали право протягом п'ятнадцяти днів після оголошення ухвали суду першої інстанції подати до суду апеляційної інстанції скаргу на ухвалу, якщо постановлена ухвала перешкоджала провадженню у справі.

Аналогічне право на апеляційне оскарження ухвал, що перешкоджають провадженню у справі, передбачено й чинним процесуальним законом (ст.352 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2004 року про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі постановлена у відсутності позивача ОСОБА_3. В матеріалах справи відсутні дані щодо направлення йому копії зазначеної ухвали.

Між тим, як вказано вище, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ТОВ «Роксолана» про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності у травні 2003 року.

Зокрема, ОСОБА_3 у позовній заяві зазначав, що:

-проживає за адресою АДРЕСА_4

-разом з іншими позивачами відновив за власні кошти сарай, розташований за цією ж

адресою, в якому зберігалися належні йому та іншим позивачам речі.

Посилаючись на те, що на підставі рішення Київського районного суду м.Одеси від 21 червня 2002 року за ТОВ «Роксолана» незаконно визнано право власності на спірний сарай, ОСОБА_3 з іншими позивачами просив визнати право часткової власності по 1\2 вказаного сараю за ОСОБА_7 і ОСОБА_5 та зобов'язати ТОВ «Роксолана» не перешкоджати їм (позивачам) у користуванні належним їм сараєм (т.4а.с.2-3).

Відповідно до правил ст.148 ЦПК України 1963 року вказана позовна заява, після закінчення підготовки справи до судового розгляду, повинна була розглянута у п'ятнадцятиденний строк.

Із матеріалів справи також вбачається, що після подачі позову у травні 2003 року, ОСОБА_3, який згідно інформації, що міститься в його заявах, клопотанні про поновлення строку та в апеляційній скарзі, поданими протягом жовтня-грудня 2017 року, зареєстрований та проживає за тією ж адресою: АДРЕСА_1, де й знаходиться спірна будівля. До 25 жовтня 2017 року, тобто більше ніж 14 років, він взагалі не цікавився рухом поданого ним позову, який тривалий час знаходився в провадженні Малиновського і Київського районних судів м. Одеси та в подальшому був об'єднаний з іншими позовами(справами), не знайомився з матеріалами справи, не брав участь у судових засіданнях та погодився з ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2004 року про залишення його позовних вимог, в тому числі про визнання права власності на 1\2 частку спірного сараю, без розгляду на підставі п.4 ст.229 ЦПК України 1963 року, не оскарживши її.

Враховуючи, що строки для вчинення певних дій, що визначені у процесуальному законодавстві, повинні виконуватися особами, які звертаються до суду,вважаю, що поновлення строку на оскарження ухвали суду першої інстанції від 10 листопада 2004 року на підставі обставин, наведених у заяві про поновлення строку, з'явилось би виправданням неналежного виконання процесуальних прав та обов'язків позивачем ОСОБА_3

Європейський Суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що ця справа стосується відновлення провадження через значний період часу, шляхом поновлення строку на ординарне апеляційне оскарження. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див.,mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" п.27, та "Трух проти України"). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

В цій справі Європейський Суд з прав людини встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення (п. 42).

Тому посилання в клопотанні про поновлення строку на те, що поновлення строку на апеляційне оскарження через 14 років після постановлення рішення у 2004 році, гарантоване Конституцією України та забезпечено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є некоректним.

Європейський Суд з прав людини у своїх справах постійно підкреслює, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення Суду у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Рябих проти Росії"), та у випадках перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах "Праведна проти Росії"," Желтяков проти України", п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.

В подальшому у пункті 34 рішення від 10.05.2012 року у справі «Безрукови проти Росії», Європейський Суд відмітив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків (п. 34, справа «Безрукови проти Росії»).

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: "Салов проти України", п.93, "Проценко проти України", п.26, "Кравченко проти Росії", п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник" проти Росії", п.38).

Таким чином, застосування представником ОСОБА_3 ординарного способу оскарження ухвали суду першої інстанції від 10 листопада 2004 року без належного обґрунтування підстав для подібного продовження втручання в принцип res judicata, не може вважатися причиною фундаментального характеру.

Оскільки наведені в клопотанні про поновлення строку обставини визнані неповажними, позивач ОСОБА_3 та його представник Сергеєв Д.С. мають право вказати інші обставини непереборної сили, як це передбачене п.2 ч.2 ст.358 ЦПК України, які б виправдовували пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, через тривалий час після його ухвалення.

З огляду на те, що апелянтом не виконані вимоги процесуального закону, вважаю за необхідне залишити апеляційну скаргу без руху з наданням строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.

Керуючись ст. ст. 185, 356, 357 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Сергеєва Данили Сергійовича, поданої в інтересах ОСОБА_3, на ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2004 року залишити без руху.

Встановити апелянту строк протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду для сплати судового збору в розмірі 320 грн. (триста двадцять гривень), зобов'язавши його надати оригінал квитанції про сплату судового збору до апеляційного суду, та для звернення до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Роз'яснити апелянту, що у разі невиконання вимог ухвали в зазначений вище строк, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку в частині визначення розміру судових витрат протягом тридцяти днів.

Суддя апеляційного суду

Одеської області /підпис/ Г.Я. Колесніков

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков