Рішення № 72128407, 08.02.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4832/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно у виді житлового будинку в порядку спадкування за законом, –

В С Т А Н О В И В :

5 грудня 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним позовом, в якому просили суд, визнати за ними в рівних частках по 1/2 частці за кожною, право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька позивачки ОСОБА_1 – спадкодавця ОСОБА_3, померлого 27.03.1993 р. та після смерті матері позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4, померлої 11.12.2016 р., яка була донькою померлого спадкодавця ОСОБА_3, яка за життя прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових справ на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Соборна (колишня Кірова), 17 та який в цілому складається і позначений на плані під літ. «А» - житловий будинок, під літ. «а» - веранда, під літ. «Б» - літня кухня, під літ. «В» - літня кухня, під літ. «Г» - сарай, під літ. «Д» - вхід в підвал, під літ. «д» - підвал, під літ. «Е» - гараж, під № 1-7,І - споруди, загальною площею 47,7 кв.м, житловою 34,9 кв.м, який був побудований в період з 1973 р. по 1983 р., мотивуючи це постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій з підстав відсутності державної реєстрації спадкового житлового будинку за спадкодавцем і відсутністю на нього правовстановлюючих документів.

В судове засідання позивачки не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, поштовими повідомленнями, надіславши на адресу суду письмові заяви, в яких, повністю підтримали свій спільний позов, просили його задовольнити та слухати справу за їх відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 76,84,85).

Представниця відповідачів в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, заяви про слухання справи за її відсутності суду не надала (а.с. 77).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з’явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та спадкових справ № 155/2017 від 02.06.2017 р. і № 170/2017 від 14.06.2017 р., суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 1217 ЦК України передбачено – спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Стаття 1258 ЦК України передбачає, що спадкоємці за законом – одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України передбачено – спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна, як те передбачено ст. 1299 ЦК України.

У відповідності до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про внесення змін до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна» від 09.08.2012 р. № 404, зареєстрованого в Мінюсті України 05.09.2012 р. за № 1538/21850 та набрав чинності з дня його офіційного опублікування – не належать до самочинного будівництва для будинків садибного типу, дачних та садових будинків, зокрема : індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» - житлові будинки, які побудовані до 05.08.1992 р. не потребують введення в експлуатацію, а відповідно до п. 3.1 «Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж», затвердженого Наказом Мінрегіонбуду № 95 від 19.03.2013 р. – документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 р. індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно - є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Крім того, відповідно до Інструкції «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР» від 31.01.1996 р., затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31.01.1966 р., яка діяла до 13.12.1995 р. – реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах. У випадках включення в міську (селищну) смугу сільських населених пунктів або у випадках їх перетворення в міста або селища міського типу : а) при наявності погосподарських книг сільської Ради депутатів трудящих, бюро технічної інвентаризації складає списки будинків та домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам.

Пунктом 62 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР», підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Суд встановив, що спадкодавець ОСОБА_3, який є батьком позивачки ОСОБА_1 та дідом позивачки ОСОБА_2 – помер 27.03.1993 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії ІІІ-ЖД № 451971 від 27.03.1993 р., а також свідоцтвами про народження позивачок та свідоцтвом про укладення шлюбу, і після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Соборна (колишня Кірова), 17 та який в цілому складається і позначений на плані під літ. «А» - житловий будинок, під літ. «а» - веранда, під літ. «Б» - літня кухня, під літ. «В» - літня кухня, під літ. «Г» - сарай, під літ. «Д» - вхід в підвал, під літ. «д» - підвал, під літ. «Е» - гараж, під № 1-7,І - споруди, загальною площею 47,7 кв.м, житловою 34,9 кв.м, який був побудований в період з 1973 р. по 1983 р. (а.с. 16-17,20-23,30-38).

Так, після смерті спадкодавця ОСОБА_3, померлого 27.03.1993 р. фактично, вступивши у володіння спадковим майном, спадщину прийняли його доньки-спадкоємиці позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_4, без нотаріального оформлення спадкових прав.

Позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом постановою державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій з підстав відсутності державної реєстрації спадкового житлового будинку за спадкодавцем і відсутністю на нього правовстановлюючих документів (а.с. 6-8).

Спадкоємиця ОСОБА_4 померла 11.12.2016 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 473242 від 15.12.2016 р. (а.с. 24).

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4, померлої 11.12.2016 р. є її діти позивачка ОСОБА_2, якій було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом постановою державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій з підстав відсутності державної реєстрації спадкового житлового будинку за спадкодавцем і відсутністю на нього правовстановлюючих документів, ОСОБА_5 та ОСОБА_5, які своїми заявами від 02.06.2017 р. №№ 473,474 відмовилися від прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті його матері ОСОБА_4, померлої 11.12.2016 р. (а.с. 49,50,60-61).

Як встановив суд, спадковий житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами був побудований спадкодавцем ОСОБА_3 в період з 1973 р. по 1983 р., що підтверджується вищенаведеним технічним паспортом на житловий будинок, копією інвентаризаційної справи на спадковий будинок, а також будинковою книгою від 24.08.1973 р., а згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» житлові будинки, які побудовані до 05.08.1992 р. - не потребують введення в експлуатацію.

Аналізуючи приписи норм вищевказаного законодавства та статті 1218 ЦК України, суд дійшов висновку – до складу спадщини входять лише ті права та обов’язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах, тому, не набуття права власності на річ спадкодавцем – не дає законних підстав для виникнення такого права у спадкоємців померлого.

Таким чином, суд вважає, що спадкодавець ОСОБА_3, померлий 27.03.1993 р. у відповідності до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про внесення змін до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна» від 09.08.2012 р. № 404, зареєстрованого в Мінюсті України 05.09.2012 р. за № 1538/21850 та згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» - за життя, на законних підставах набув право власності на вищевказане нерухоме майно у виді вказаного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, і відповідно позивачка ОСОБА_1, як донька спадкодавця ОСОБА_3 з 1/2 часткою та позивачка ОСОБА_2, як онука спадкодавця, враховуючи, що її матір спадкоємиця ОСОБА_4 померла 11.12.2016 р. і фактично успадкувавши 1/2 частку після смерті спадкодавця ОСОБА_3, померлого 27.03.1993 р. - як єдині спадкоємці, беручи до уваги відмову від спадщини синів померлої 11.12.2016 р. ОСОБА_4 – ОСОБА_5 та ОСОБА_5, мають право на спадкування по 1/2 частині вищевказаного нерухомого майна, а тому вказаний позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 1217,1218,1233,1234,1236,1247,1268,1297 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. „Про судову практику у справах про спадкування”, суд, –

В И Р І Ш И В :

1.Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно у виді житлового будинку в порядку спадкування за законом– задовольнити ;

2.Визнати за ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_2) в рівних частках, по 1/2 частці за кожною, право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_1 – ОСОБА_3, померлого 27.03.1993 р. та після смерті матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4, померлої 11.12.2016 р. - на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Соборна (колишня Кірова), 17 та який в цілому складається і позначений на плані під літ. «А» - житловий будинок, під літ. «а» - веранда, під літ. «Б» - літня кухня, під літ. «В» - літня кухня, під літ. «Г» - сарай, під літ. «Д» - вхід в підвал, під літ. «д» - підвал, під літ. «Е» - гараж, під № 1-7,І - споруди, загальною площею 47,7 кв.м, житловою 34,9 кв.м.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Гандзій Д.М.