Рішення № 72125369, 07.02.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа№ 324/463/17

Провадження № 2/324/18/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2018 Пологівський районний суд

Запорізької області

в складі: головуючого судді Іванченка М.В.

при секретарі Кувіка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Пологи справу за позовом ОСОБА_1, поданим через представника ОСОБА_2, до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що він проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 29.08.1967 року по 09.12.1969 року. В період з 21.08.1968 року по 30.10.1968 року приймав участь у бойових діях у Чехословаччині, про що свідчить видана йому довідка Пологівського районного військового комісаріату від 25.02.2015 року №1/293. Під час виконання інтернаціонального обов'язку на території Чехословаччини позивач отримав мінно-вибухову травму (контузію головного мозку), що підтверджується висновком спеціаліста №361/Ж від 03.03.2015 року, в якому встановлено наявність у позивача слідів вогнепального (осколкового) поранення, отриманого в період проходження військової служби у 1968 році. Після звільнення з військової служби позивача періодично турбували головні болі, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, дратівливість, погіршення пам'яті, загальна слабкість. У 1998 році позивачу було встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (Протокол №720 від 03.03.2015 року) було встановлено, що отримані позивачем поранення (контузія), ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також зазначено, що в подальшому отримані позивачем ушкодження здоров'я призвели до розвитку стійких залишкових явищ поранення (контузії головного мозку). 20.04.2015 року за результатами огляду МСЕК позивачу було безстроково встановлено II групу інвалідності. Як зазначено у довідці до акту огляду МСЕК серії АВ № 0280847 від 20.04.2015 року, причиною інвалідності стали контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Окрім того, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці, рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта, хірурга, санатрон-курортне лікування. Після встановлення ІІ групи інвалідності позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, зокрема: з 03.04.2015 року по 21.04.2015 року у неврологічному відділенні КУ «Запорізький обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни» (виписка з історії хвороби № 537); з 14.01.2016 року по 01.02.2016 року у неврологічному відділенні КУ «Госпіталь ветеранів війни» (виписка з історії хвороби № 102); з 05.10.2016 року по 23.10.2016 року у терапевтичному КУ «Госпіталь ветеранів війни» (виписка з історії хвороби № 1650). У зв'язку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Звичні життєві зв'язки позивача порушені, адже, відтепер він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. З урахуванням того, що інвалідність йому встановлено безстроково, МСЕК вже не передбачає повного відновлення здоров'я позивача та лише надає рекомендації, що направлені на запобігання його погіршення. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань позивач буде відчувати усе своє подальше життя. Позивач постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився. У зв'язку зі зниженням працездатності позивача та встановленням обмежень щодо умов і характеру праці, він не може продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні. У колі повністю працездатних чоловіків у нього загострюється почуття власної неповноцінності, що в свою чергу позначається на відносинах з оточуючими людьми, колегами. Через свою інвалідність позивач вже не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні. Моральну шкоду, спричинену позивачу, не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань та страждань. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною його дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати лише суто умовний вираз. Враховуючи зазначене, позивач оцінює моральну шкоду, що йому спричинено, у розмірі 50000грн. та вважає зазначену суму справедливою та адекватною глибині його душевних страждань. Відповідно до безтермінового посвідчення, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Пологівської райдержадміністрації 04.01.2016 року серія НОМЕР_1, позивач має статус інваліда війни. Так як інвалідність позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велися бойові дії, на нього розповсюджується сфера дії Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до ст.17 Закону відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної та матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку. Датою виникнення права на відшкодування моральної шкоди у позивача є дата, коли йому було встановлено інвалідність, причиною якої є контузія, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велися бойові дії, а саме - 20.04.2015 року. Зі ст.170 ЦК України, ст.3 Закону України «Про Збройні сили України» вбачається, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління. У зв'язку із цим позивач через свого представника просить стягнути з стягнути з Міністерства оборони України (ЄДРПОУ: 00034022) на користь позивача 50000грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, підтримавши позов та виклавши мотиви його пред'явлення, поданий позов підтримали, просить його задовольнити.

Представник відповідача Міністерства оборони України Корольов В.А. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, та давши оцінку доказам, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню із наступних підстав.

За змістом ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 29.08.1967 року по 09.12.1969 року, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2, виданим 15.03.1976 року. В період з 21.08.1968 року по 30.10.1968 року приймав участь в Чехословаччині, що підтверджується довідкою Пологівського районного військового комісаріату від 25.02.2015 року №1/293.

Відповідно до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року, на території Чехо-Словаччини у період з 20.08.1968 року по 01.01.1969 року велися бойові дії.

Вбачається, що причиною виникнення інвалідності у позивача стали травми, які пов'язанні з проходженням ним військової служби. У 1968 року при виконанні військового службового обов'язку у Чехословаччині він отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузію головного мозку), шиї, грудей та кінцівок, що підтверджується висновком спеціаліста №361/Ж від 03.03.2015 року.

З копії витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №720 від 03.03.2015 року, вбачається, що отримана колишнім військовослужбовцем ОСОБА_1 мінно-вибухова травма (контузія головного мозку) та захворювання пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також у вказаному протоколі зазначено, що у подальшому отримані ним ушкодження здоров'я призвели до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (1968р. контузії головного мозку) у вигляді післятравматичної, атеросклеротичної, гіпертонічної енцефалопатії II ст. зі стійким цефалгічним, помірним вестибуло-атактичним, вираженим астено-невротичним, вегето-дистотичним, церебростенічним синдромами, нахилом до син копальних станів. ІХС, стенокардія напруги ІІФК. Атеросклеротичний кардіосклероз СН-ІІА. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. Розповсюджений остеохондроз хребта.

За результатами повторного огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії позивачу була встановлена ІІ група інвалідності безстроково, яка пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0280847 від 20.04.2015 року.

За твердженням позивача та його представника вперше позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням у 1998 року, документально підтвердити вказаний факт вони не можуть.

Позивач має статус інваліда війни, що підтверджується копією безтермінового посвідчення, виданого Управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області 04.01.2016 року серії НОМЕР_1.

Погіршення здоров'я позивача стало причиною того, що він протягом 2015-2016 років неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в різних лікувальних закладах, що підтверджується копіями виписок з історії хвороби №534, №102, №1650.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із змінами та доповненнями, відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Таким чином, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Також у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

Враховуючи те, що у позивача захворювання виникли внаслідок виконання службових обов'язків в Чехословаччині у період з 21.08.1968 року по 30.10.1968 рік., тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набув чинності 20.12.1991 року, та Цивільного кодексу України 2003 року, який набув чинності 01.01.2014 року, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Позивачем не доведені належними та допустимими доказами протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями Міністерства оборони України, шкоди та вини відповідача в її завданні, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Сам факт отримання ушкодження здоров'я при виконанні службових обов'язків та отримання інвалідності не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень Міністерства оборони України та не є підставою для відповідальності за ч.2 ст.1167 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Військова служба пов'язана із захистом Вітчизни, тому військовослужбовцям визначені законами пільги та гарантії, та в такий спосіб їх моральні страждання вже враховані чинним законодавством.

Відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами тощо.

Також, окрім Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» були прийняті і діють Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

З огляду на викладене, позивачем та його представником не було надано суду належних і допустимих доказів завдання йому будь-якого розміру моральної шкоди, яка б підлягала стягненню з відповідача на користь позивача за рішенням суду.

При цьому, слід зазначити, що позивач отримав поранення у 1968 році, перебуваючи на службі у лавах Збройних Сил Союзу РСР, які підпорядковувались Міністерству оброни Союзу РСР, в той час як з 24.08.1991 року на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування» утворено Міністерств оборони України та відбулось створення нових Збройних Сил України, якою не передбачено відповідальності Міністерства оборони України за спричинену шкоду під час проходження військової служби у Збройних Силах Союзу РСР. Не встановлено такої відповідальності і в Законі України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є необґрунтованими, а підстави, встановлені ст.1167 ЦК України та Законом України ««Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», для відшкодування моральної шкоди, відсутні, тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 11, 12, 13, 81, 133, 141, 223, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1, поданого через представника ОСОБА_2, до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пп.15.5 п.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Пологівський районний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: