Рішення № 72124846, 09.02.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/5819/17

2/639/343/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого - судді Іванової І.В.,

за участю секретаря - Тущенко Т.В.,

представника відповідача ( Харківської установи виконання покарань (№27) Хорошенко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Харківської установи виконання покарань (№27) про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

3 жовтня 2017 позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просить ухвалити рішення, згідно якого зобов'язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду спричинену неналежними умовами утримання за період часу з 24.11.2003 року по 18.10.2004 року та з 06.05.2015 року по 12.05.2015 року у секторі максимального рівня безпеки для утримання осіб засуджених до довічного позбавлення волі, у розмірі 27 000,00 гривень.

У обґрунтування позову позивач посилається на те, що 24.11.2003 року вироком Апеляційного суду Харківської області він був визнаний винним у скоєнні ряду злочинів та засуджений до довічного позбавлення волі. У той же день він був переведений до сектору для утримання осіб засуджених до довічного позбавлення волі Харківського УВП № 27, де він утримувався до 18.10.2014 року, після чого він був переведений для відбування покарання до Городищенської ВК - 96. У камерних приміщеннях засуджені до довічного позбавлення волі утримувалися по три особи, при тому, що камерні приміщення були площею 6,5-7 кв.м., що у свою чергу створювало умови в яких у засуджених був дуже обмежений життєвий простір та в якому засуджені знаходились по 23 години в сутки. 06.05.2015 року він був доставлений до Харківської установи виконання покарань № 27 та поміщений до камери 223 корпус 2 сектору максимального рівня безпеки для утримання осіб засуджених до довічного позбавлення волі. У зазначеному камерному приміщенні мало утримуватися не більш двох засуджених, при цьому життєвий простір у ньому став ще меншим, так як у камері вбудована душова кабіна, якою не користувалися, так як вона була мала і у ній неможливо було вміститися, однак вона займала багато місця, зменшуючи і без того малий життєвий простір. 12.05.2015 року він був етапований з території Харківської УВП - 27 до Дніпропетровського СІЗО-3. 30.10.2015 року ним було подано скаргу до органів прокуратури України на неналежне утримання у секторі максимального рівня безпеки для утримання осіб засуджених до довічного позбавлення волі Харківського УВП-27, щодо порушення норм утримання засуджених у камерних приміщеннях. 12.12.2015 року позивачем була отримана відповідь на його скаргу, згідно якої йому було повідомлено, що доводи викладені у скарзі підтвердились. Таким чином, вищенаведене підтверджує неналежні умови його утримання за період часу з 24.11.2003 року по 18.10.2004 року та з 06.05.2015 року по 12.05.2015 року у секторі максимального рівня безпеки для утримання осіб засуджених до довічного позбавлення волі. У зв'язку з вищенаведеним, позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_3 відбуває покарання в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1) ,був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяву про розгляд справи за його участю в режимі відеоконференції суду не надав.

Представник відповідача Хорошенко Т.Б., яка діє на підставі доручення від 22.05.2017 року, в судовому засіданні проти позову заперечувала та пояснила, що ОСОБА_3 прибув до установи з 05.06.2003 року. По прибуттю його було поміщено до камери № 520 режимного корпусу № 5, де він і перебував до 24.11.2003 року, після чого Апеляційним судом Харківської області ОСОБА_3 було засуджено до довічного позбавлення волі. Враховуючи вимоги нормативно-правових актів, які регламентують діяльність ДКВС з часу надходження до СІЗО вироку суду першої інстанції щодо засудження особи до довічного позбавлення вол,і ця особа забезпечується одягом встановленого зразка та переводиться до сектору максимального рівня безпеки СІЗО, тому ОСОБА_3 був поміщений до камери № 226 режимного корпусу № 2, в якому утримувалися такі ув'язнені. 22.06.2004 року вирок вступив в закону силу. Підтвердження до установи надійшло 13.07.2004 року. 18.09.2004 року ОСОБА_3 відбув з СІЗО до Городищенської виправної колонії № 96. Під час його перебування у режимному корпусі № 2 у період з 24.11.2003 року до 18.09.2004 року, він переміщувався до камер № 222, 224, 228, площа яких становить від 6,5 м.кв. до 7,3 м.кв. та встановлено по два спальних місця, тож відповідно там утримуються дві особи. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 кв.м. Статтею 115 КВК передбачено, що норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою 3 кв.м. Таким чином порушень чинного законодавства, а саме вимог ст. 11 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» та ст. 115 КВК, порушено не було. Відповідно нормативно-правових актів, які регламентують діяльність кримінально-виконавчої служби України, облік щоденної перевірки наявності та кількості ув'язнених (засуджених) у камерах здійснюється у «Книзі кількісної перевірки осіб, які тримаються у державній установі «Харківська установа виконання покарань № 27», де зазначається номер режимного корпусу, номер камери, кількість місць у камері і наявність у ній осіб. Згідно з наказом ДДУ ПВП від 20.10.2001 року № 196 ДСК строк зберігання Книги кількісних перевірок осіб, що тримаються в установі 10 років. 11.07.2014 року вступив в силу наказ Міністерства юстиції України № 1115/5 «Про затвердження Переліку видів документів, що створюються під час діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, із зазначенням строків їх зберігання», строк зберігання «Книги кількісної перевірки осіб, що тримаються в установі» складає 3 роки. Відповідно до акту знищення Харківського слідчого ізолятора № 12/0-328 від 08.04.2015 року «Книги кількісних перевірок осіб, що тримаються в установі» за 2003-2004 роки були знищені. У 2015 році ОСОБА_3 перебував в установі як транзитна особа, на шляху слідування з Київського СІЗО до Вінницької установи виконання покарань № 1 на протязі 6 діб, а саме: з 06.05.2015 року по 12.05.2015 року. Наказом ДПтСУ від 02.12.2014 року № 742/ОД-14 «Про реорганізацію Харківського слідчого ізолятора управління ДПтС України в Харківській області в Харківську установу виконання покарань управління ДПтС України в Харківській області № 27» передбачено утворення в установі сектору максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі. Для утримання таких засуджених в установі передбачено наступні камери у режимному корпусі № 2: камера № 214 загальною площею 7,0 м.кв., камера № 215 - 6,9 м.кв., камера № 216 - 7,0 м.кв., камера № 217 - 6,9 м.кв., камера № 218 - 7,0 м.кв., камера № 219 - 7,1 м.кв., камера № 220 - 7,1 м.кв., камера № 221 - 7,0 м.кв., камера № 222 - 6,5 м.кв., камера № 223 - 6,9 м.кв., камера № 224 - 7,2 м.кв., камера № 225 - 6,8 м.кв., камера № 226 - 7,1 м.кв. В усіх камерах встановлено по два спальних місця. Законом України «Про внесення змін до КВК України щодо забезпечення прав засуджених осіб в установах виконання покарань» від 21.01.2010 року № 1828-ІУ, а саме ст. 115 були внесені зміни, якими було визначено, що норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри. По прибуттю до установи ОСОБА_3 був поміщений до камери № 223, площа якої складає 6,9 м.кв., та де встановлено два спальних місця. Підставою такого поміщення було те, що Планом покамерного розміщення передбачено утримання засуджених до довічного позбавлення волі лише у секторі ДПВ режимного корпусу № 2, в якому не має камер площею 8 квадратних метрів, в які б могли бути поміщені дві особи, без порушення вимог статті 8 ЗУ «Про попереднє ув'язнення», та те, що ОСОБА_3 прибув до установи не відбувати покарання, а як транзитна особа на короткий термін і не міг бути поміщений до камери на одинці. Таким чином, в осіб які здійснювали його розміщення до камери не було інших варіантів, які б не порушували вимоги чинного законодавства. Позивачем була подана скарга до прокуратури області щодо неналежних умов тримання в Харківській установі виконання покарань (№27). Начальнику Харківської УВК № 27 було внесено вказівку щодо усунення порушень вимог законодавства щодо матеріально-побутового забезпечення засуджених. На усунення порушень викладених у вказівці, на осіб, які під час розміщення засудженого до камери не в повній мірі володіли інформацією щодо наповнення камер, де утримуються засуджені до довічного позбавлення волі, було накладено дисциплінарні стягнення. Отже, ОСОБА_3 був розміщений у камери з дотриманням вимог діючого законодавства України. На підставі вищезазначеного, представник відповідача, просила суд у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухав пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволені позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незабезпеченням адміністрацією Харківської установи виконання покарань (№27) належною нормою жилої площі під час тримання в камері №223.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статей 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставах доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами 1,2 ст. 51 ЦПК України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження , а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження , а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Саме позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову.

Проте позивач не звертався до суду з клопотанням про заміну первісного відповідача належним відповідачем - відповідну казначейську службу яка представляє державу Україну або про залучення до участі її у справі як співвідповідача.

В даному випадку не являється належним відповідачем Харківська установа виконання покарань (№27) , оскільки моральна шкода у такому випадку відшкодовується за рахунок держави.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду з аналогічним позовом до належного відповідача.

Керуючис ст.ст.12, 13,51, 81, 141, 259, 264-265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_3 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.02.2018 року.

Суддя І.В. Іванова