Рішення № 72124752, 31.01.2018, Чортківський районний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2018 р. Справа № 608/1467/17

Номер провадження2/608/55/2018

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого суду судді Парфенюка В. І.

з участю секретаря Южди Л. С.

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Чорткові справу цивільного судочинства за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В позовній заяві вони вказали, що їм належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1. У вказаній квартирі з 27 вересня 2011 року зареєстрований відповідач ОСОБА_4 (колишній чоловік ОСОБА_1), але фактично він не проживає з червня 2016 року без поважних причин. Всі обов'язки з утримання квартири та сплати комунальних послуг покладені на позивачів, тому вони просять визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а також стягнути з нього судові витрати по сплаті судового збору.

Позивачка ОСОБА_1, її представник ОСОБА_3 та позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримують, просять його задовольнити, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Зі згоди позивачів суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд, вислухавши пояснення позивачів, представника позивачки, свідка, дослідивши докази по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних мотивів.

Судом встановлено, що позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, а також неповнолітнім дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належить на праві приватної власності по 1/4 частці квартири АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 09 лютого 2011 року та Витягом про державну реєстрацію прав № 28951291 від 09 лютого 2011 року.

Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 січня 2007 року по 24 травня 2016 року, що підтверджується копією рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2016 року.

З копії будинкової книги та довідки КП «Чортків Дім» № 2519 від 18 серпня 2017 року вбачається, що в АДРЕСА_2 з 27 вересня 2011 року зареєстрований відповідач ОСОБА_4.

Згідно актів про встановлення факту не проживання від 1 червня 2016 року , від 15 липня 2016 року, від 17 серпня 2016 року, від 1 листопада 2016 року, від 16 серпня 2017 року відповідач ОСОБА_7 по місцю прописки не проживає, комунальними послугами не користується, особистих речей та іншого майна в квартирі не утримує.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні підтвердила, що відповідач ОСОБА_4 не проживає в АДРЕСА_4 з червня 2016 року, речей його в квартирі не має.

При вирішенні позовних вимог позивачів суд приймає до уваги такі вимоги закону.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла, тобто кореспондується з обов'язком держави створювати умови для захисту цього права.

Основною гарантією реалізації конституційного права на житло є закріплення принципу, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Пункт 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, що охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Статтями 383 Цивільного кодексу України та 150 Житлового кодексу Української РСР передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 156 Житлового кодексу Української РСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 64 Житлового кодексу Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Таким чином, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє члена сім'ї права користування займаним приміщенням.

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником або законом.

Отже, зазначена правова норма визначає підстави, за яких член сім'ї власника втрачає право користування житлом. Такими підставами є:

-- відсутність члена сім'ї власника в житлі без поважних причин;

-- тривалість такої відсутності має становити понад один рік.

Водночас вказана правова норма містить винятки з такого правила, а саме: коли інше встановлено домовленістю між членом сім'ї власника та власником житла або інше встановлено законом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 зареєстрований та проживав однією сім'єю разом з власниками квартири АДРЕСА_3.

Згідно наказу командира військової частини пп В4264 № 108 від 27 квітня 2016 року ОСОБА_4 прийнятий на військову службу за контрактом і з вказаної дати зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

У відповідності із довідками військової частини польова пошта В2731 № 5979/10 від 25 липня 2016 року та військової частини А0409 № 1120/ОКП від 8 грудня 2017 року ОСОБА_4 в період з 22 червня 2016 року по теперішній час безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Так, згідно ч. 2 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за військовослужбовцями, які вступили на військову службу за контрактом, зберігається право на жилу площу, яку вони займали до вступу на військову службу.

Таким чином, законом встановлено виняток із загального правила для визнання члена сім'ї власника втратившим право користування житлом на підставі ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України, що стосується військовослужбовців, які вступили на військову службу за контрактом. І за змістом зазначеної правової норми таке право не обмежується будь-яким строком.

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за відповідачем, як військовослужбовцем за контрактом, зберігається право на житлову площу в квартирі АДРЕСА_3 без обмеження строку.

Крім цього, суд зазначає, що вищенаведені обставини свідчать про наявність поважних причин відсутності відповідача в квартирі АДРЕСА_3 понад один рік, що також не дає суду підстав визнати останнього таким, що втратив право користування жилим приміщенням відповідно до положень ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України.

Судові витрати суд покладає на сторони в тих розмірах, що вони фактично понесли.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 383, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 64, 156 Житлового кодексу України, ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.ст. 5, 13, 76, 81, 206, 258, 259, 263, 265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити за безпідставністю в позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Процесуальні витрати покласти на сторони в тих розмірах, що вони фактично понесли.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги апеляційному суду Тернопільської області через Чортківський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 9 лютого 2018 року.

Суддя: В. І. Парфенюк