Постанова № 72124470, 24.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. Справа№ 910/4266/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Корсакової Г.В.

секретар судового засідання: Подоляк Р.Ю.

За участі представників: згідно з протоколом судового засідання від 24.01.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року у справі № 910/4266/16 (суддя: Ващенко Т.М.)

за позовом Першого заступника військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України

2. Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Управління капітального будівництва та інвестицій»

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора центрального регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України з позовом до Київської міської ради про скасування рішення № 134/1968 від 26.07.07.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.17. у справі № 910/4266/16 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.16.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.16. вказані рішення та постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва 28.09.2017 року у справі № 910/4266/16 в задоволенні позовних вимог Першого заступника військового прокурора центрального регіону України відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулося до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року у справі № 910/4266/16 та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги Першого заступника військового прокурора центрального регіону України задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач-2 погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, однак вважає необґрунтованими висновки суду щодо спливу строків позовної давності.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.11.2017 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, на підставі розпорядження № 09-53/4410/17 від 08.11.2017 для розгляду справи № 910/4266/16 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.12.2017.

08.11.2018 від Військової прокуратури центрального регіону України надійшли письмові пояснення по справі, в яких прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

У зв'язку з перебування головуючого судді Тарасенко К.В. у відпустці, розгляд справи ухвалою суду призначено на іншу дату, а саме на 14.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 розгляд справи відкладено на 24.01.2018

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши думку присутніх учасників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.

Представники прокуратури, позивачів та відповідача у судовому засіданні надали пояснення по суті спору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 від 17.07.1978р. постановлено надати в користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу земельні ділянки площею близько 70 га, на яких розміщені військові частини та організації Київського військового округу в Жовтневому районі, в тому числі: Київське вище військове училище ім. Фрунзе площею біля 17 га по Брест-Литовському проспекту, 71/2, військова частина 63630 площею біля 14 га по вул. Трудових резервів; військове містечко 165 площею біля 39 га по вул. Качалова,3. Пунктом 2 вказаного рішення зобов'язано квартирно-експлуатаційну частину виконати генеральні плани забудови територій, що їй відносяться, та погодити їх в головному АПУ виконкому міськради; виконати благоустрій вулиці Качалова, прилеглої до містечка 165.

Рішенням Київської міської ради №134/1968 від 26.07.2007р. (оскаржуване рішення) припинено Київському квартирно-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони України, як правонаступнику квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу, право користування земельною ділянкою площею 2,85 га, відведеною відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 від 17.07.1978р. «Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Жовтневому районі» (лист-клопотання Київського КЕУ МО України №303/25/3-210 від 21.02.2006р.), та віднесено її до земель запасу житлової та громадської забудови.

Також вказаним рішенням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій» для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на просп. Відрадному, 42 у Солом'янському районі м. Києва.

Окрім того, передано Державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій», за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 2,85 га для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на просп. Відрадному, 42 у Солом'янському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно ч. ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

Враховуючи викладене, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання рішення Київської міської ради недійсним, повинно бути доведено невідповідність таких актів нормам чинного на момент їх видання законодавства та порушення внаслідок їх прийняття прав позивачів.

Наразі, за твердженнями прокурора та позивачів Київської міської ради від 26.07.2007р. №134/1968, яким припинено Київському квартирно-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони України як правонаступнику квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу право користування земельною ділянкою площею 2,85 га, відведеною відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.07.1978р. №1028/2 «Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Жовтневому районі» (лист-клопотання Київського КЕУ МО України від 21.02.2006р. №303/25/3-210), та віднесено її до земель запасу житлової та громадської забудови, суперечить приписам чинного на момент його прийняття законодавства, зокрема, щодо правового режиму та порядку використання (відчуження) земель оборони.

Одночасно, прокурором наголошено, що фактично припинення права користування позивача 2 на земельну ділянку, розміщену за адресою: м.Київ, проспект Відрадний, 42, здійснено з порушенням вимог земельного законодавства щодо припинення права користування на землю, оскільки вказана земельна ділянка належить до земель до земель оборони.

З приводу правомірності звернення Першого заступника військового прокурора центрального регіону України до суду з розглядуваним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Згідно з абзацом 4 ч. 1 та ч. 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент звернення, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Статтею 24 Закону України «Про прокуратуру» визначено права прокурора стосовно подання позовної заяви (заяви) в порядку господарського судочинства, внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення господарських судів, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».

За приписами ч.ч.1, 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Системний аналіз приписів статей 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» і норм Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент звернення з позовом, (зокрема, статті 29 та пункту 6 частини першої статті 81) свідчить про наявність у прокурора права на звернення до господарського суду з позовом в інтересах громадянина (в тому числі фізичної особи-підприємця) за наявності підтверджених належними доказами підстав, передбачених частиною другою статті 23 названого Закону, та з урахуванням правил статті 12 Господарського процесуального кодексу України стосовно підвідомчості справ господарському суду.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у випадках нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ст. 41 Конституції України передбачено, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до п.4 Положення про Міністерство оборони України, яке затверджено Указом №406/2011 від 06.04.2011р. Президента України, Міноборони України відповідно до покладених на нього завдань: надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Згідно п.3 Положення про Київське квартирно-експлуатаційне управління, яке затверджено Наказом №139 від 24.09.2013р. Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України, метою та завданнями Київського квартирно-експлуатаційного управління є ведення обліку казарменно-житлового фонду, комунальних споруд та земельних ділянок, що надані для розквартирування військових частин, військових начальних закладів, установ та організацій у гарнізоні м.Києва, Переяслав-Хмельницькому, Бориспільському, Броварському, Васильківському, Гостомельському та Семиполківському гарнізонах.

У п.4 означеного положення визначено, що Київське квартирно-експлуатаційне управління веде облік, в тому числі, земельних ділянок що надані для розквартирування структурних підрозділів Збройних Сил України та Міністерства оборони України.

Квартирно-експлуатаційний відділ м.Києва є правонаступником Київської квартирно-експлуатаційної частини району та Дарницької квартирно-експлуатаційної частини району (п.10 Положення про Київське квартирно-експлуатаційне управління).

Як вказувалось вище, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 від 17.07.1978р. постановлено надати в користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу земельні ділянки площею близько 70 га на яких розміщені військові частини та організації Київського військового округу в Жовтневому районі, в тому числі, Київське вище військове училище ім. Фрунзе площею біля 17 га по Брест-Литовському проспекту, 71/2; в/ч 63630 площею біля 14 га по вул. Трудових резервів; військове містечко 165 площею біля 39 га по вул. Качалова,3. Пунктом 2 вказаного рішення зобов'язано квартирно-експлуатаційну частину виконати генеральні плани забудови територій, що їй відносяться, та погодити їх в головному АПУ виконкому міськради; виконати благоустрій вулиці Качалова прилеглої до містечка 165.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду характер спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо обґрунтованості звернення до суду з розглядуваним позовом Першого заступника військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

За приписами статей 15, 16 Земельного кодексу Української РСР (в редакції, чинній станом на 17.07.1978р.) земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

Отже, наведеною нормою врегульовані відносини щодо набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками та встановлена підстава набуття такого права, а саме: рішення органів місцевого самоврядування (виконавчої влади) в межах повноважень встановлених Земельним кодексом Української РСР.

Згідно з вимогами частини 3 Земельного кодексу Української РСР відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР земля є державною власністю, тобто всенародним добром. Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на день прийняття оскаржуваного рішення, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Як було встановлено вище, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 від 17.07.1978р. постановлено надати в користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу земельні ділянки площею близько 70 га на яких розміщені військові частини та організації Київського військового округу в Жовтневому районі, в тому числі: Київське вище військове училище ім. Фрунзе площею біля 17 га по Брест-Литовському проспекту, 71/2; в/ч 63630 площею біля 14 га по вул. Трудових резервів; військове містечко 165 площею біля 39 га по вул. Качалова,3. Пунктом 2 вказаного рішення зобов'язано квартирно-експлуатаційну частину: виконати генеральні плани забудови територій, що їй відносяться, та погодити їх в головне АПУ виконкому міськради; виконати благоустрій вулиці Качалова прилеглої до містечка 165.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до п. 1 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Проте, станом на момент виникнення спірних правовідносин Квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу право користування у відповідності до п. 1 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України зареєстровано не було. Відповідний державний акт на право користування земельною ділянкою в матеріалах справи відсутній.

Наразі, колегія суддів вважає обґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що відсутність у Квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу державного акту на право користування земельною ділянкою по проспекту Відрадному, 42, не припиняє та не нівелює права користування вказаної особи на земельну ділянку, надану згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 від 17.07.1978р.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Цей принцип закріплено на конституційному рівні, що є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі між державою і громадянином. Він гарантує впевненість громадян у тому, що їхнє теперішнє становище не буде погіршено прийняттям нового закону чи іншого

нормативно-правового акта.

Згідно Наказу №75 від 22.02.1977р. Міністра оборони СРСР «Про введення в дію положення про квартирно-експлуатаційну службу і квартирне постачання Радянської Армії і військово-морського флоту» (чинний станом на 17.07.1978р.) надання в користування земельних ділянок для потреб Міністерства оборони СРСР здійснюється у порядку відведення. Відведення земельних ділянок проводиться на підставі постанови Ради Міністрів союзної республіки або Ради міністрів автономної республіки, або рішення виконавчого комітету відповідної ради депутатів трудящих в порядку, що встановлюється законодавством Союзу РСР і союзних республік. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок зазначаються основні умови користування землею.

З наведеного вбачається, що нездійснення Квартирно-експлуатаційною частиною Київського військового округу оформлення права на земельні ділянки та неотримання відповідних державних актів, наданими останньому у користування згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 від 17.07.1978р., не нівелює права Квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу на користування вказаними земельними ділянками.

До того ж, обставини щодо наявності та визнання у позивача-2, як правонаступника Квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу речового права (права користування земельною ділянкою) фактично підтверджено відповідачем у спірному рішенні, оскільки п.1 рішення №134/1968 від 26.07.2007р. Київської міської ради таке право позивача-2 було припинено.

Судом зазначалось, що частиною 1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно п.2 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, який затверджено Постановою №1282 від 29.07.2002р. Кабінету Міністрів України, визначено, що військове містечко - майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об'єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

Тобто, фактично земельні ділянки, на яких розміщені військові містечка є землями оборони.

У рішенні №1028/2 від 17.07.1978р. виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів визначено, що на земельних ділянках площею близько 70 га, розміщені військові частини та організації Київського військового округу в Жовтневому районі, в тому числі: Київське вище військове училище ім. Фрунзе площею біля 17 га по Брест-Литовському проспекту, 71/2; в/ч 63630 площею біля 14 га по вул. Трудових резервів; військове містечко 165 площею біля 39 га по в від ул. Качалова,3 (проспект Відрадний, 42).

Судом також враховано, що у листі №163/2588 від 09.06.2003р. начальника розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства Оборони України вказано, що, в тому числі, земельна ділянка передана третій особі, згідно спірного рішення, вивільняється як частина земельних ділянок військових містечок у місті Києві від розміщення на них військових частин. Відомості, що на земельній ділянці поул. Качалова,3 (проспект Відрадний, 42) знаходилось військове містечко, в тому числі, підтверджено у наявних матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій» для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на проспекті Відрадному, 42 у Солом'янському районі, листі №3/37 від 21.07.2003р. Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій», листі №071/04-4-19/1987 від 08.07.2004р. Управління охорони навколишнього природного середовища Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), №5067 від 09.07.2004р. Головного державного санітарного лікаря міста Києва, №001-09/3042 від 19.05.2005р. Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини.

До того ж, у листі №071/04-4-16/1045 від 23.03.2006р. Управління охорони навколишнього природного середовища Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вказано, що земельна ділянка на проспекті Відрадному, 42 у Солом'янському районі, розташована в частині земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 від 17.07.1978р. квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу земельної ділянки, категорія земель - землі оборони.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист №220/2039 від 04.07.2005р. Міністра оборони України, в якому також зазначено, що означена земельна ділянка, розташована на території військового містечка №165.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що земельна ділянка, на якій було розміщене військове містечко 165 площею біля 39 га по вул. Качалова,3 (проспект Відрадний, 42), належить до земель оборони.

Згідно з статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015р. у справі № 926/1017/14.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлено статтею 141 ЗК України, відповідно до якої, такими підставами, зокрема, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

За приписами частин 3 та 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

З наведених вище положень законодавства, які діяли на момент виникнення відповідних правовідносин, вбачається, що передача третій особі в оренду спірної земельної ділянки, віднесеної до земель оборони, могла здійснюватись лише за умови належного припинення права користування цією землею попереднього користувача.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Статтею 15 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

За змістом ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є структурною складовою Міністерства оборони України та, відповідно, державною госпрозрахунковою установою, що заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»). Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України №406/2011 від 06.04.2011р., є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Згідно п.п.44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, яке затверджено Наказом №483 від 22.12.1997р. Міністра оборони України, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Відповідно до п.47 Положення інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування і відповідні управління центрального апарату Міністерства оборони України узагальнюють відомості про наявність земель, що не використовуються для бойової підготовки військ, та надають їх до Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Відомості надаються разом з топографічними картами масштабу 1:25000 чи 1:50000, на яких нанесені земельні ділянки з координатами (землі, що розташовані в містах наносяться на плани міст), що пропонуються для передачі місцевим органам влади.

За приписами п.48 Положення перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України.

Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України (п.50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями).

Таким чином, Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, передбачено певну процедуру відмови від користування землею, наданою для потреб Збройних Сил України, за відсутністю потреби у подальшому використанні, та передачі цієї землі місцевим органам влади згідно з ст.27 Земельного кодексу України. Аналогічних висновків дійшов і Вищий господарський суд України у постанові від 13.06.2017р. по справі №916/1476/13.

Зокрема, у даному випадку вилученню земельної ділянки, що належить до земель оборони, передує отримання відповідної згоди Міністра оборони України або за його дорученням начальника розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Аналогічну правову позицію висловлено у постановах від 24.02.2009р. Верховного Суду України, від 11.04.2017р. та від 12.04.2017р. Вищого господарського суду України по справах №922/42/16, №5017/2889/2012р.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази дання Міністром оборони України або надання останнім доручення начальнику розквартирування військ та капітального будівництва - начальнику Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України на припинення користування земельною ділянкою, право користування позивача 2 якою припинено за оспорюваним рішенням.

У даному випадку наявний в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій» для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на просп. Відрадному, 42 у Солом'янському районі м. Києва, лист №303/25/3-210 від 21.06.2006р. начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління Івах С.Н. спрямований на адресу Голови Київської міської ради та Начальника Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій», відповідно до змісту якого Київське квартирно-експлуатаційне управління, як правонаступник квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу, просило припинити право користування частиною земельною ділянкою площею 2,93 га на користь Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій», не свідчить про дотримання визначеного чинним на момент виникнення спірних правовідносин порядку вилучення земельних ділянок з земель оборони.

А наявний в матеріалах справи лист №220/2039 від 04.07.2005р. Міністра оборони України, адресований Київському міському голові, правомірно відхилено судом як доказ надання Міністром оборони України згоди на вилучення земельної ділянки на проспекті Відрадному, 42 у Солом'янському районі міста Києва оскільки у вказаному листі зазначено лише про необхідність прискорення оформлення земельних ділянок для Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» під будівництво житлових комплексів, проте, ніяким чином не висловлення міністром згоди на вилучення земельної ділянки з земель оборони.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, правомірним є висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості тверджень прокурора про прийняття Київською міською радою рішення № 134/1968 від 26.07.2007р. «Про передачу земельної ділянки державному підприємству «Управління капітального будівництва та інвестицій» для будівництва житлового комплексу з об'єктами інфраструктури на просп.Відрадному, 42 у Солом'янському районі міста Києва» з порушенням, передбаченого чинним на момент його прийняття законодавства щодо порядку припинення права користування (вилучення) земельних ділянок, що належать до земель оборони.

Проте, позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частиною 1 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент звернення до суду з розглядуваним позовом) встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до п.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Тобто, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Як вказувалось вище, порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, судом прийнято до уваги позицію Верховного Суду України у своїй постанові у справі №6-152цс14 від 29.10.2014р. стосовно того, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2007р. в газеті «Хрещатик» було опубліковано рішення Київської міської ради від 26.07.2007р. №134/1968.

За висновками суду, публікація тексту оспорюваного рішення у засобах масової інформації вказує на наявність у позивачів дійсної можливості дізнатись про припинення Київському квартирно-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони України, як правонаступнику Квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу право користування земельною ділянкою площею 2,85 га, відведеною відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 від 17.07.1978р. «Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Жовтневому районі» та віднесено її до земель запасу житлової та громадської забудови, а отже, порушення їх прав та законних інтересів. При цьому, судом прийнято до уваги, що газета «Хрещатик» є офіційним виданням Київської міської ради.

У даному випадку твердження позивачів стосовно відсутності обов'язку відповідача у 2007р. здійснювати публікацію рішень ненормативного характеру у друкованих виданнях та як наслідок відсутність обов'язку у позивачів здійснювати моніторинг відповідних публікацій, не нівелює висновків суду щодо наявності у Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України реальної можливості дізнатись про оспорюване рішення.

До того ж, з системного аналізу повноважень та завдань діяльності позивача-1, які передбачені Положенням про Міністерство оборони України, яке затверджено Указом №406/2011 від 06.04.2011р. Президента України та позивача-2, викладених в Положенні про Київське квартирно-експлуатаційне управління, яке затверджено Наказом №139 від 24.09.2013р. Тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України, на останніх покладено обов'язок з управління, обліку земель оборони.

Проте, прокурор звернувся до суду з розглядуваним позовом лише 11.03.2016р., про що свідчить відтиск печатки реєстрації вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва, тобто, більш ніж через 8 років з моменту оприлюднення спірного рішення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах (п.п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин, проте, у даному випадку прокурором та позивачами не доведено, а судом не встановлено обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, внаслідок чого клопотання позивачів про визнання причин пропуску строків позовної давності поважними залишене судом без задоволення.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на пропуск прокурором строку позовної давності, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позов Першого заступника військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Київської міської ради про скасування рішення № 134/1968 від 26.07.07 задоволенню не підлягає.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року у справі № 910/4266/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року у справі № 910/4266/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4266/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст складено та підписано 02.02.2018.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

Г.В. Корсакова