Постанова № 72124097, 06.02.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. Справа № 5023/6017/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Бородіна Л.І. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі судового засідання Кладько А.С.

за участю представників учасників справи:

ліквідатор ФОП Зозулі В.С. - арбітражний керуючий Безпалий С.О., свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 26.02.2013р. № 341,

від апелянта - не з'явився,

від кредиторів - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" (вх.№3738 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 року у справі №5023/6017/12

за заявою Фізичної особи - підприємця Кононенко Наталії Володимирівни, м.Харків

до Фізичної особи - підприємця Зозулі Валентини Семенівни, м.Харків

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ліквідатор ФОП Зозулі В.С. арбітражний керуючий Безпалий С.О. звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.08.2013р. та застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 33635 від 21.08.2015р.) (т.4, а.с. 121-126).

В обґрунтування вказаної заяви ліквідатор боржника, посилаючись на приписи статей 20, 24, 25, 43, 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 203, 204, 207, 215, 216 ЦК України, статей 46, 49, 55 Закону України "Про нотаріат", статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку", вказує на те, що договір купівлі-продажу від 28.08.2013 р. суперечить нормам чинного законодавства, оскільки укладений між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Рейкон" поза межами ліквідаційної процедури; за відсутності належного повідомлення власника майна (іпотекодавця, боржника) про намір банку укласти зазначений договір купівлі-продажу; спірний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу в порушення приписів чинного законодавства без документів, які підтверджують право власності на відчужуване майно.

У листопаді 2016 року від ліквідатора ФОП Зозулі В.С. надійшли уточнення до заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (вх. № 39353 від 18.11.2016 р.), в яких він, посилаючись на те, що власником спірного майна зареєстровано ТОВ "Корора", просить:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлових приміщень від 28.08.2013р., укладений між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Рейкон", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А. за реєстровим №2647;

- витребувати з незаконного володіння ТОВ "Корора" нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1-:-8 загальною площею 154,8 кв.м. в літ "А-5" в будинку № 25 по вул. Мироносицькій у м. Харкові;

- визнати право власності на нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1-:-8 загальною площею 154,8 кв.м. в літ "А-5" в будинку № 25 по вул. Мироносицькій у м.Харкові за Зозулею В.С.;

- повноваження з реєстрації права власності на нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1-:-8 загальною площею 154,8 кв.м. в літ "А-5" в будинку № 25 по вул. Мироносицькій у м. Харкові визнати за Зозулею В.С. та надати ліквідатору (т.7, а.с. 1-3).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 року у справі №5023/6017/12 (суддя Усатий В.О.) задоволено частково заяву ліквідатора (вх.№ 33635 від 21.08.2015р.). Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.08.2013р., укладений між ПАТ "Комерційний банк "Надра" та ТОВ "Рейкон", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А. за реєстровим №2647; в решті вимог ліквідатора ФОП Зозулі В.С. відмовлено.

При прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції, керуючись приписами статей 207, 209, 216, 388, 655, 657 Цивільного кодексу України, статей 3-1, 23, 25, 26, 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 38 Закону України "Про іпотеку", статей 46, 55 Закону України "Про нотаріат", виходив з того, що на момент прийняття місцевим господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та здійснення ліквідатором інвентаризації майна боржника спірні нежитлові приміщення перебували у власності банкрута - ФОП Зозулі В.С.; ПАТ "КБ "Надра" не скористався своїм правом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у визначеному в рішенні суду порядку, а вчинив дії щодо реалізації спірного майна після визнання боржника - ФОП Зозулі В.С. банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, у порядку, не передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу посвідчено спірний договір без надання документів, які підтверджують право власності на майно, що суперечить вимогам Закону України "Про нотаріат"; під час укладення спірного договору купівлі-продажу в порушення вимог Закону України "Про іпотеку" не повідомлено іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

ТОВ "Фінексперт", не погоджуючись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 року у справі №5023/6017/12 та відмовити у задоволенні заяви ліквідатора про визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається, зокрема, на те, що у ліквідатора не має підстав для звернення до суду зі скаргою про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника, оскільки майно було відчужено не боржником, а іпотекодержателем; продаж майна було здійснено за значною ціною, максимально можливою на момент продажу; нежитлові приміщення від імені боржника продавав забезпечений кредитор, у заставі якого перебувало вказане майно - ПАТ "КБ "Надра", на підставі рішення суду; ТОВ "Рейкон" є добросовісним набувачем, що виключає витребування у нього спірного майна; кошти від продажу майна були спрямовані для виконання зобов'язань боржника перед ПАТ "КБ "Надра", а саме на погашення заборгованості за кредитним договором. Також на думку апелянта, заставне майно не входить до складу ліквідаційної маси та може бути реалізоване тільки за згодою іпотекодержателя; вважає, що навіть імовірне повернення нежитлових приміщень до складу ліквідаційної маси не захистить прав інших кредиторів, оскільки всі кошти, отримані від продажу заставного майна спрямовуються на погашення грошових вимог заставного кредитора - ПАТ "КБ "Надра".

У відзиві на апеляційну скаргу (вх. №1210 від 02.02.2018р.) ліквідатор ФОП Зозулі В.С. арбітражний керуючий Безпалий С.О. заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 року у справі №5023/6017/12 законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що при прийнятті Київським районним судом м. Харкова рішення від 16.09.2014р. у справі 640/1405/14-ц за позовом Зозулі В.С. до ПАТ "КБ "Надра" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.08.2013р. ліквідатора боржника не було залучено до розгляду справи та було вирішено спір поза межами ліквідаційної процедури всупереч положенням Закону про банкрутство. Вказує на те, що під час продажу спірного майна банкрута вартість нежитлових приміщень було зменшено. Вважає, що у відповідності до приписів статей 41, 44 Закону про банкрутство ліквідатор боржника має право звертатись до суду зі скаргою про визнання правочину недійсним. Крім того, на думку ліквідатора ФОП Зозулі В.С., скаржником не доведено порушення його прав при прийнятті оскаржуваної ухвали.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2017 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" до провадження, розгляд справи призначено на 23 січня 2018 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року оголошено перерву у розгляді справи №5023/6017/12 до 06.02.2018 р.

15.12.2017р. згідно з Законом України у редакції від 03.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" набув чинності Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Положеннями цього Кодексу запроваджено інші (відмінні від попередньої редакції) правила подання учасниками справи заяв та клопотань, а також їх прийняття та розгляд у судових засіданнях.

Зокрема, суд залишає без розгляду заяви і клопотання, які без поважних причин не були заявлені у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (стаття 207 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на вищенаведені положення та те, що апеляційне провадження у даній справі порушено до 15.12.2017р., розгляд справи здійснюється судом апеляційної інстанції за правилами ГПК України, в редакції Закону від 03.10.2017р. №2147.

У призначене судове засідання апелянт та кредитори не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідно до вимог статті 268 ГПК України учасники справи були повідомлені належним чином про час та місце судового засідання, про що свідчить відтиск штампу на останньому аркуші ухвал Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2017р. та 23.01.2018р., наявні в матеріалах повідомлення про вручення поштового відправлення, конверти з судовою кореспонденцією, що повернулись до суду апеляційної інстанції з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Окрім того, враховуючи невідкладне розміщення ухвал Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2017р. та 23.01.2018р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень, колегія суддів зазначає, що всіх учасників процесу належним чином повідомлено про час та місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

У судовому засіданні 06.02.2018р. ліквідатор ФОП Зозулі В.С. арбітражний керуючий Безпалий С.О., заперечуючи проти вимог та доводів апеляційної скарги апелянта, просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" на ухвалу господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 року у справі №5023/6017/12 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи учасників справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, переглянувши справу в порядку статті 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 грудня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство Фізичної особи - підприємця Зозулі Валентини Семенівни за заявою Фізичної особи - підприємця Кононенко Наталії Володимирівни у порядку ст.ст. 7, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; накладено арешт на все майно та грошові кошти, що належать Зозуля Валентині Семенівні, за винятком майна, на яке згідно чинного цивільного процесуального законодавства не може бути звернено стягнення.

Постановою господарського суду Харківської області від 09 січня 2013 року визнано банкрутом фізичну особу - підприємця Зозулю В. С., відкрито ліквідаційну процедуру; постановлено припинити стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян; скасовано арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника у тому числі податкові застави (м.о.у. а.с. 2-7).

01.02.2013р. в газеті "Голос України" №21 (5521) було опубліковано відомості про визнання ФОП Зозулі В.С. банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором боржника арбітражного керуючого Нікольського О.М.; встановлено строк для прийняття заяв кредиторів з вимогами до банкрута протягом шістдесяти днів з моменту публікації оголошення (т. 2, а.с. 70).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.03.2015р. призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 26.02.2013р. №341) (т.4, а.с. 45-47).

Під час здійснення ліквідаційної процедури попереднім ліквідатором ФОП Зозулі В.С. арбітражним керуючим Нікольським О.М. вживались заходи щодо виявлення майна банкрута, зокрема, видано Наказ від 18.03.2013р. №1 "Про проведення інвентаризації активів підприємства" та здійснено інвентаризацію активів ФОП Зозулі В.С.

За результатами проведеної інвентаризації, встановлено, що єдиним активом боржника є нерухоме майно: нежитлові приміщення №1-:-8 1-го поверху в літ. "А-5", загальною площею 154,8 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 25, вартістю 2826000,00 грн., про що свідчить інвентаризаційний опис основних засобів станом на 18.03.2013р. (т.2, а. с. 83-86).

Згідно Інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, 07.12.2012р. внесено запис, що власником зазначених нежитлових приміщень є Зозуля В.С. на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 09.11.2006р., р.№8218, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Карафетовою К.В., дублікат видано 01.11.2012р. р.№4693.

Отже, ліквідатором сформовано ліквідаційну масу банкрута, що складається з єдиного активу боржника - нежитлові приміщення №1-:-8 1-го поверху в літ. "А-5" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 25.

Як вбачається зі звіту ліквідатора від 25.07.2013р. №25/07/2013 та підтверджується матеріалами справи, станом на 18.03.2013р. кредиторська заборгованість ФОП Зозулі В.С. складала 6549219,71 грн., з яких грошові вимоги в сумі 6126449,94 грн. належать кредитору ПАТ "КБ "Надра", вимоги якого забезпечені іпотекою, предметом іпотеки є нежитлові приміщення №1-:-8 1-го поверху в літ. "А-5" за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 25 (т.2, а.с. 67-69, 90-91).

ПАТ "КБ "Надра" звернулось до господарського суду із заявою (вх. № 27208 від 25.07.2013р.) про визнання грошових вимог до боржника, в якій просило включити грошові вимоги ПАТ "КБ "Надра" у сумі 5315859,77 грн. в реєстр вимог кредиторів ФОП Зозулі В.С. (т.2, а.с. 3-5).

Вказана заява мотивована тим, що між ПАТ "КБ "Надра" та ФОП Зозулею В.С. укладено договір кредитної лінії від 05.07.2007р. №6/5/2007/840-КЛ/739, за яким банк свої зобов'язання виконав належним чином та надав фізичній особі Зозулі В.С. (позичальнику, боржнику) кредитні кошти в сумі 557000,00 доларів США на строк до 04.07.2014 р. включно зі сплатою 14, 4% річних (т.2, а.с. 3-5).

Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість Зозулі В.С. за кредитним договором №6/5/2007/840-КЛ/739 від 05.07.2007р. станом на 08.07.2013р. складала 7115859,77 грн. (т.2, а.с. 12-16).

ПАТ "КБ "Надра", посилаючись на те, що ринкова вартість предмета іпотеки (станом на 11.04.2013 р.) складає 1 800 000,00 грн., з урахуванням різниці між вартістю майна та заборгованості боржника перед банком, вважає, що вимоги останнього, які не забезпечені заставою майна боржника, складають 5315859,77 грн.

З повідомлення про включення в реєстр вимог кредиторів від 24.07.2013р. №24/07/2013р. вбачається, що ліквідатором розглянуто заяву ПАТ "КБ "Надра" з вимогами до боржника та повідомлено банк про недоведеність правильності розрахунку суми різниці між розміром вимог за кредитним договором №6/5/2007/840-КЛ/739 від 05.07.2007 р. та виручкою, яка може бути отримана від продажу предмету іпотеки, та не надано доказів, що ринкова вартість нежитлових приміщень визначена банком складає суму 1800000,00 грн.; з метою відображення в реєстрі правильної суми боргу за кредитним договором, просив надати банк розрахунок заборгованості, що виникла у боржника перед банком (т.2, а.с. 92-94).

Матеріали справи свідчать, що 05.07.2007р. між ПАТ "КБ "Надра" (банк) та ФОП Зозулею В.С. (позичальник) укладено договір кредитної лінії №6/5/2007/840-КЛ/739 (далі - кредитний договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію у сумі 557000,00 доларів США строком на 84 місяці з 05.07.2007р. до 04.07.2014р., кредит надається зі сплатою відсотків 14,4% річних. (т.2, а.с. 8-11).

Виходячи з пунктів 2.1, 2.2 кредитного договору в якості забезпечення своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливої пені та штрафних санкцій у відповідності до цього договору, позичальник надає банку в іпотеку: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8 в літ. "А-5" загальною площею 154,8 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, б. 25; умови передання майна в заставу, звернення стягнення на заставне майна та інші питання встановлюються за домовленістю сторін у договорі застави (іпотеки).

В порядку забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ "КБ "Надра" (іпотекодержатель) та ФОП Зозулею В.С. (іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 05.07.2007р. №6/5/2007/980-1/740 (далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8 в літ. "А-5" загальною площею 154,8 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, б. 25 (т.2, а.с.21-24).

Згідно пункту 1.2. договору іпотеки заставна вартість предмету іпотеки складає 3517830,00грн., що в еквіваленті по курсу НБУ на день прийняття предмету іпотеки в іпотеку складає 696600,00 доларів США.

Виходячи з пункту 5.1. договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов'язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19.08.2010р. у справі №21960/10/08 задоволено позов Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра"; в рахунок погашення заборгованості Зозулі В.С. за договором кредитної лінії № 6/5/2007/840-КЛ/739 від 05 липня 2007 року в сумі 3 977 248, 72грн., а також судових витрат по сплаті судового збору в сумі 1 700, 00грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 120, 00грн., які були сплачені позивачем при подачі позовної заяви, звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки № 6/5/2007/980-І/740 від 05 липня 2007 року, а саме: на нерухоме майно, нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8 в літ. "А-5" загальною площею 154,8кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, б. 25, які належать Зозулі В.С. на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. (реєстровий № 8218), шляхом їх продажу Відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" від свого імені будь-якій особі-покупцеві, на умовах та в порядку, передбаченому ст. 38 Закону України "Про іпотеку" (т.4, а.с.87-91).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12.09.2013р. заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 19.08.2010р. змінено та визначено початкову ціну продажу нежитлових приміщень № 1-:-8 в літ. "А-5" загальною площею 154,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, б. 25, у розмірі 3517830,00грн.

Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, 28.08.2013р. між ПАТ "КБ "Надра" (продавець) та ТОВ "Рейкон" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, предметом якого є нежитлові приміщення №1-:-8 1-го поверху, загальною площею 154,8кв.м. в літ. "А-5", які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 25, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А. за реєстровим № 2647 (т.4, а.с. 84-85).

Згідно пункту 2 договору, вищезазначені нежитлові приміщення належать Зозулі Валентині Семенівні на праві приватної власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. 09.11.2006р. за реєстровим №8218, дублікат виданий приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. 01.11.2012р. за реєстровим №4693, зареєстрованого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 07.12.2012 року, реєстраційний номер: 16514561. Згідно Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В. 28.08.2013р. право власності зареєстроване за Зозулею Валентиною Семенівною.

Пунктом 3 договору визначено, що право продажу нежитлових приміщень від свого імені надано продавцю на підставі заочного рішення іменем України, виданого Київським районним судом міста Харкова від 19.08.2010р. у справі №2-1960/10/08.

Відповідно до пункту 4 договору, цей продаж здійснюється за 1800000,00грн. Протягом трьох банківських днів з дня укладення цього договору покупець повинен сплатити продавцю (перерахувати на рахунок продавця, вказаний у цьому договорі) суму у розмірі 1 125 000, 00грн. Сторони домовились, що суму у розмірі 675 000, 00грн. покупець перераховує на рахунок продавця протягом 12 місяців з дня укладення цього договору, тобто - не пізніше 28.08.2014р. Проведення повного розрахунку зі сторони покупця по цьому договору викладається у заяві, де справжність підпису продавця , повинно бути засвідчено нотаріально.

Згідно пункту 5 договору, ринкова вартість майна становить 1800000,00грн., згідно звіту №668/13 про незалежну оцінку, виданого ФОП Решетняк Р.О. 11.04.2013р.

Як вже було зазначено у цій постанові, до місцевого господарського суду від ліквідатора боржника арбітражного керуючого Безпалого С.О. надійшла заява про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №2647 від 28.08.2013р. та застосування наслідків недійсності правочину (т.4, а.с. 121-126).

Вказана заява розглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2016р. касаційну скаргу ПАТ "Комерційний Банк "Надра", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О. задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 28.10.2015р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, в порушення, зокрема, приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що регулюють процедуру банкрутства фізичної особи - підприємця, не досліджено та не надано належної правової оцінки правовідносинам між боржником та ПАТ КБ "Надра"; не було досліджено правового статусу особи, якій на праві власності належало майно за спірним Договором купівлі-продажу від 28.08.2013 року (фізичній особі чи фізичній особі - підприємцю) та правомірності включення такого майна до ліквідаційної маси ФОП Зозулі В.С.

Враховуючи повернення справи з касаційної інстанції, ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2016р. призначено заяву ліквідатора (вх. № 33635 від 21.08.2015 р.) до розгляду; залучено до участі у розгляді вказаної заяви ТОВ "Рейкон" та ПАТ "Комерційний Банк "Надра" (т.6, а.с.110-112). Крім того, ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2016р. залучено до участі у розгляді заяви та скарги ліквідатора ТОВ "Корора" та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Салигу Н.А. (т.6, а.с. 169-171).

Крім того, після повернення справи до господарського суду на новий розгляд від ліквідатора ФОП Зозулі В.С. надійшли уточнення до заяви (вх. № 39353 від 18.11.2016 р.), згідно яких він повідомив суд про те, що власником спірного майна зареєстровано ТОВ "Корора", у зв'язку з чим просив суд витребувати з незаконного володіння ТОВ "Корора" нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1-:-8 загальною площею 154,8 кв.м. в літ "А-5" в будинку № 25 по вул. Мироносицький у м. Харкові. (т.7, а.с. 1-3).

При новому розгляді справи суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви ліквідатора ФОП Зозулі В.С. в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.08.2013р., укладеного між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Рейкон" з підстав викладених у цій постанові.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам учасників справи, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів статті 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017р.) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 1-1 Розділу Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011р., чинній з 19.01.2013р.) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Враховуючи вимоги Перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 22.12.2011р., зважаючи на те, що у даній справі була прийнята постанова про визнання ФОП Зозулі В.С. банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури 09.01.2013р., то до спірних правовідносин слід застосовувати приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до набрання чинності з 19.01.2013р. змін згідно із Законом України № 4212-VІ від 22.12.2011р. (далі - Закон про банкрутство).

Водночас, відповідно до частини 4 статті 10 Закону про банкрутство (в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011р., чинній з 19.01.2013р.) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Такі зміни щодо виключної підсудності певних спорів судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, набрали чинності з 19.01.2013р., а тому майнові спори та пов'язані з цим вимоги розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство, незалежно від того, що до боржника можуть застосовуватися окремі положення матеріального та процесуального права, визначені Законом про банкрутство в редакції, яка існувала до набрання чинності Законом України №4212-VІ від 22.12.2011р. з 19.01.2013р. та в силу пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень продовжує застосовуватися до окремих боржників.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

РозділомІ та статтею 41 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 р., передбачено, що відносини, пов'язані з банкрутством окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Статтями 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції діючій до набрання чинності змінами внесеними Законом №4212-VI від 22.12.2011р.) встановлені особливості здійснення провадження у справі про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності (громадянина - підприємця).

Відповідно до частин 1, 2 статті 47 Закону про банкрутство правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина-суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Згідно з частиною 7 статті 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.

Виходячи з положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

При реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий (ліквідатор) зобов'язаний діяти сумлінно та розумно, з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів (частина 6 статті 3-1 Закону про банкрутство).

Виходячи з положень частин 1, 2 статті 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення зокрема, з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угоди боржника та вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Вищезазначене свідчить, що ліквідатор наділений повноваженнями звертатися до суду із заявою про визнання недійсними договорів (правочинів) щодо майна банкрута та витребування останнього з володіння третіх осіб, а відповідний спір підлягає вирішенню у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від суб'єктного складу сторін, враховуючи загальні положення Цивільного кодексу та Господарського кодексу.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином, з огляду на положення статей 4, 104, 110 - 112 ЦК України, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК України, зокрема, щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Відповідно до положень пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України захист прав та законних інтересів здійснюється, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Загальні підстави та наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Переглядаючи правомірність укладеного між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Рейкон" договору купівлі-продажу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання його недійсними виходячи з такого.

Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства (ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство).

Судова колегія зазначає, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому Законом про банкрутство, та в межах провадження у справі про банкрутство; це пов'язано із тим, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, що як зазначено вище, передбачає, зупинення виконання боржником грошових і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Статтею 23 Закону про банкрутство передбачені наслідки визнання боржника банкрутом. Так, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно зі статтею 25 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону про банкрутство, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

16.10.2011 року, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (№ 3795-VI від 22.09.2011 року) внесені зміни до частини 7 статті 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, частина 7 статті 47 наведеного Закону встановлює, що у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень закону від 22.09.2011 року дія цього закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

До внесення цих змін норми Закону про банкрутство не встановлювали обмежень як щодо визнання грошових вимог до фізичної особи чи фізичної особи-підприємця, так і щодо формування ліквідаційної маси після визнання громадянина-підприємця банкрутом окрім тих, що передбачені цивільним процесуальним законодавством України (майно, на яке не може бути звернено стягнення).

Отже, законом про банкрутство визначено наслідки порушення провадження у справі про банкрутство боржника, визнання його банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури та встановлено особливий порядок виявлення майна боржника, включення майна до ліквідаційної маси та його реалізації.

Матеріали справи свідчать, що договір кредитної лінії від 05.07.2007р. №6/5/2007/840-КЛ/739 та договір іпотеки від 05.07.2007р. №6/5/2007/980-1/740, відповідно до яких банку було передано в заставу майно боржника, укладені до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг".

При цьому, грошове зобов'язання боржника перед банком за вказаними договорами також виникло, до порушення провадження у цій справі, визнання боржника банкрутом та внесення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" змін до частини 7 статті 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З огляду на викладене, ліквідатором у відповідності до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та на виконання постанови господарського Харківської області від 09.01.2013р. проведено інвентаризацію майна ФОП Зозулі В.С., за результатами якої встановлено, що єдиним активом боржника є нерухоме майно: нежитлові приміщення №1-:-8 1-го поверху в літ. "А-5", загальною площею 154,8 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 25, у зв'язку з чим правомірно включено зазначене майно до складу ліквідаційної маси ФОП Зозулі В.С.

Під ліквідацією банкрута розуміється припинення суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього Закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна в процедурі ліквідації; разом з тим, Законом про банкрутство не передбачено можливості реалізації майна банкрута поза межами ліквідаційної процедури.

Таким чином, задоволення вимог кредиторів, в тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватися на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, передбачені законодавством про банкрутство; звернення стягнення на предмет іпотеки окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватися, оскільки встановлення в Законі про банкрутство особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку, на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів.

Системний аналіз норм Закону про банкрутство свідчить, що задоволення вимог кредиторів, в тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватися тільки на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З моменту прийняття ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство боржник перебуває у спеціальному правовому режимі - судовій процедурі розпорядження майном із забороною (мораторієм) на задоволення вимог кредиторів. Тому будь-які кредитори (конкурсні та забезпечені) не можуть вимагати та самостійно звертати стягнення на майно.

Як вбачається із матеріалів оскарження, на момент прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом (09.01.2013р.) та здійснення ліквідатором інвентаризації майна боржника (18.03.2013р.) нежитлові приміщення перебували у власності банкрута - ФОП Зозулі В.С.; до моменту порушення провадження у справі про банкрутство ФОП Зозулі В.С. (29.12.2012р.) Банк не скористався своїм правом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у визначеному в рішенні суду порядку, у тому числі не набув права власності на спірні нежитлові приміщення; натомість вчинив дії щодо реалізації майна банкрута лише 28.08.2013р., тобто вже після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, у порядку, не передбаченому Законом про банкрутство. Хоча, як свідчить наявна в матеріалах оскарження заява Банку про визнання грошових вимог, подана до суду 25.07.2013р., Банк був обізнаний про визнання ФОП Зозулі В.С. банкрутом.

Отже, ліквідатором на виконання своїх повноважень правомірно включено заставне майно боржника до складу ліквідаційної маси. Проте, внаслідок реалізації майна боржника Банком поза межами ліквідаційної процедури, ліквідатор позбавлений можливості щодо вчинення подальших дій по продажу майна, що входить до складу ліквідаційної маси, передбачених Законом про банкрутство.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №2647 від 28.08.2013р. укладений між Банком та апелянтом поза межами ліквідаційної процедури всупереч нормам Закону про банкрутство.

Судова колегія також зауважує, що ТОВ "Фінексперт" не доведено, яким чином можуть бути порушені права заставного кредитора під час продажу майна боржника у межах ліквідаційної процедури, як це передбачено Законом про банкрутство.

Крім того, судова колегія зазначає, що виходячи з приписів статей 655, 657 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму; договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Статтею 209 Цивільного кодексу України встановлено, що нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що згідно статті 46 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Стаття 55 Закону України "Про нотаріат" встановлює, що угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

Відповідно до пункту 3 глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012р., документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов'язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса.

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.2 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Отже, обов'язковою умовою для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна є подання документів, які підтверджують право власності продавця на відчужуване за договором майно.

З матеріалів справи свідчить, що нежитлові приміщення на момент укладення спірного договору купівлі-продажу належали на праві приватної власності боржнику на підставі дублікату договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. 09.11.2006р. за реєстровим №8218, дублікат виданий приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К.В. 01.11.2012р. за реєстровим №4693.

Однак, як зазначено у листі Головного управління юстиції у Харківській області від 03.04.2014р. №З-18(23)-2/02-40 "Щодо дій приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Салиги Н.А.", складеного за результатами перевірки приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Салиги Н.А. під час посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.08.2013р., вищевказаний дублікат у архівних справах нотаріуса відсутній, що є порушенням вимог статті 55 Закону України "Про нотаріат", розділу І глави 2 пункту 1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5.

Колегія суддів також вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що спірний договір купівлі-продажу укладений з порушенням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 35 названого Закону встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частин 1,2 статті 38 Закону України "Про іпотеку" якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Отже, статті 35-38 Закону України "Про іпотеку" зобов'язують кредитора, зокрема, повідомити іпотекодавця про намір укласти договір купівлі-продажу.

Аналогічне положення міститься в пункті 2.7. глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012р.

Згідно наданих приватним нотаріусом Салигою Н.А. заперечень на заяву ліквідатора, повідомлення-вимога про намір продати предмет іпотеки була направлена Банком Зозулі В.С. 02.09.2011р. на адресу: м. Харків, 2-й в'їзд Крилова, буд. 3; на цю ж адресу Київським районним судом м. Харкова були направлені повідомлення у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки у 2010 році, проте, повідомлення повертались "за закінченням терміну зберігання"; представник Банку повідомив нотаріусу, що йому не відомі інші адреси можливого проживання боржника, отже, на думку нотаріуса, Банком вчинені усі можливі і залежні від нього заходи щодо повідомлення іпотекодавця про розпочату процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, належних боржнику, був укладений 28.08.2013р., тобто майже через 2 роки після надсилання письмового повідомлення Банком боржнику, та через 3 роки після прийняття рішення у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки. У той час, як статтею 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено обов'язок іпотекодержателя за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

За наведених обставин, судова колегія вважає, що банком не вчинені належним чином усі можливі і передбачені законом дії щодо повідомлення боржника про намір продати належні боржнику нежитлові приміщення.

Крім того, відповідно до частин 6, 8 статті 38 Закону України "Про іпотеку", ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Ціна продажу нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1-:-8 загальною площею 154,8 кв.м. в літ "А-5" в будинку № 25 по вул. Мироносицькій у м. Харкові була встановлена рішенням Апеляційного суду Харківської області по справі №21960/10/08 від 19.08.2010 р. у розмірі 3 517 830, 00 грн., відповідно до п. 1.2. договору іпотеки; також станом на липень 2013р. балансова вартість предмету іпотеки становила 2826000,00 грн., згідно звіту ліквідатора; проте продаж вказаного майна вчинено ПАТ "КБ "Надра" за ціною 1800000,00 грн., що призвело до завдання збитків боржнику.

Колегія зазначає, що в пункті 5 договору купівлі-продажу зазначено, що цей продаж здійснюється за 1 800 000, 00грн. Протягом трьох банківських днів з дня укладення цього договору покупець повинен сплатити продавцю (перерахувати на рахунок продавця, вказаний у цьому договорі) суму у розмірі 1 125 000, 00грн. Сторони домовились, що суму у розмірі 675 000, 00грн. покупець перераховує на рахунок продавця протягом 12 місяців з дня укладення цього договору, тобто - не пізніше 28.08.2014р. Проведення повного розрахунку зі сторони покупця згідно цього договору викладається у заяві, де справжність підпису продавця повинно бути засвідчено нотаріально.

Матеріали справи не містять доказів направлення боржнику звіту про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки, що свідчить про порушення положень частини 8 статті 38 Закону України "Про іпотеку".

За наведених обставин, ПАТ "КБ "Надра" не вчинені належним чином усі можливі і передбачені чинним законодавством дії щодо повідомлення боржника про намір продати належні боржнику нежитлові приміщення, продаж вчинено за ціною значно нижчою ніж встановлено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12.09.2013р., та без дотримання вимог частини 8 статті 38 Закону України "Про іпотеку" щодо надсилання боржнику звіту про розподіл коштів від продажу предмету іпотеки.

З огляду на те, що реалізація майна банкрута була здійснена іпотекодержателем поза межами ліквідаційної процедури, всупереч нормам Закону про банкрутство, та за наявності порушень під час укладення договору купівлі-продажу, колегія суддів вважає правильним висновок господарського суду Харківської області про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу майна банкрута від 28.08.2013р., укладеного між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Рейкон".

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" не спростовують висновків, викладених в ухвалі господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 року у справі №5023/6017/12.

За результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні частини 2 статті 277 ГПК Господарського процесуального кодексу України або порушення норм процесуального права, які згідно з частини 3 цієї ж норми є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" на ухвалу господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 року у справі №5023/6017/12 без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги. відповідно до статей 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 254, 255, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 12 квітня 2017 року у справі №5023/6017/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09.02.2018 р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Лакіза В.В.