Постанова № 72123860, 07.02.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2018 справа № 908/1817/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

за участю представників сторін: від позивача:не з’явився від відповідача :не з’явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління”, м. Запоріжжяна рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Проскуряков К. В.)ухвалене09.11.2017р. у м. Запоріжжі о 15:00 год. по справі№ 908/1817/17 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС”, м. Черкасидо Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління”, м. Запоріжжяпростягнення 32’ 922,04 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС”, м. Черкаси (далі – «Позивач») звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління”, м. Запоріжжя (далі – «Відповідач») суми пені в розмірі 10’ 013,11 грн, суми відсотків за користування чужими коштами в розмірі 15’ 128,37 грн та суми інфляційного збільшення заборгованості в розмір 7’ 780,56 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.11.2017р. по справі № 908/1817/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” суму пені у розмірі 10’ 013,11 грн, суму 40 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15’ 128,37 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 7’ 780,56 грн та суму витрат зі сплати судового збору у розмір 1’ 600,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 09.11.2017р. по справі № 908/1817/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” відмовити в повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області у цій справі не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки останнє ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що договір поставки № ДГ-0000259 від 26.07.2016р. (далі – «Договір») укладений між сторонами, був підписаний представником підприємства відповідача, який діяв із перевищенням наданих йому повноважень. Зазначений правочин, на думку відповідача, у подальшому не схвалювався відповідним органом підприємства, тому укладений сторонами договір не створює жодних цивільно – правових обов’язків для сторін з підстав, передбачених статтею 215 ЦК України.

Окрім того, скаржник не погоджується із розміром, стягнутої судом першої інстанції, суми неустойки та звертається до апеляційного суду з проханням щодо зменшення розміру неустойки.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Татенко В. М., судді – Зубченко І. В., Попков Д. О.

15.12.2017р. набув чинності Господарський процесуальний кодекс України в новій редакції відповідно до Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” № 2147-19 від 03.10.2017.

Так, згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до приписів п.9 ч.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в редакції, що вступила в силу 15.12.2017р. згідно з Законом України №2147-19 від 03.10.2017р., розгляд зазначеної апеляційної скарги здійснюється в порядку Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діє з 15.12.2017р.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2017р. по цій справі було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” та зобов’язано позивача, в строк до 17.01.2018р. включно надати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншій стороні у справі.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 12.01.2018р. по справі № 908/1817/17 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” було призначено до розгляду на 07.02.2018р.

16.01.2018р. Донецький апеляційний господарський суд отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” відзив б/н від 10.01.2017р. (поданий з дотриманням визначеного апеляційним судом строк), на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління”, за змістом якого позивач зазначає про обґрунтованість рішення Господарського суду Запорізької області від 09.11.2017р. по справі № 908/1817/17 яке просить залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення..

Судом апеляційної інстанції, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення були створені необхідні умови для всебічного та повного розгляду справи в суді, а саме: повідомлено належним чином про час та місце судового розгляду, витребувано у сторін необхідні докази та пояснення для правильного вирішення спору, з’ясовано, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні.

06.02.2018р. на електронну адресу Донецького апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” надійшла заява № 05/52 від 06.02.2018р., за змістом якої відповідач просить апеляційний суд зупинити апеляційне провадження по справі № 908/1817/17 до розгляду Верховним Судом касаційної скарги Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” по справі №908/713/17, що має вирішальне значення для прийняття обґрунтованого судового рішення по справі № 908/1817/17.

Розглянувши подану відповідачем заяву, суд апеляційної інстанції відмовляє у її задоволенні, оскільки заява № 05/52 від 06.02.2018р. подана відповідачем після закінчення підготовчого провадження по цій справі. Окрім того, під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Сама по собі пов’язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у даній справі.

У зв’язку з вищевикладеним судова колегія зазначає про відсутність підстав для для зупинення провадження по справі № 908/1817/17, оскільки наявних матеріалів і витребуваних додатково відомостей достатньо для надання належної правової оцінки правовідносинам у цій справі.

Фіксація судового процесу апеляційної інстанції здійснювалась без застосування засобів аудиофіксації у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 8, 222, 223, 269, 270 Господарського процесуального кодексу України.

Повноважні представники сторін у судове засідання не з’явилися, поважність причин неявки апеляційному суду не повідомили.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду ухваленим з дотриманням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.07.2016р. р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” (далі – «Постачальник») та Приватним акціонерним товариством “Запорізьке кар’єроуправління” (далі – «Покупець») був укладений договір поставки № ДГ-0000259, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався на протязі дії договору поставляти покупцю товар за його замовленням окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількістю, згідно з видатковими накладними, які є невід’ємною частиною договору, а покупець зобов’язався приймати товар на встановлених договором умовах (п.1.1).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 554’ 801,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000912 від 29.09.2016р. на суму 216’ 000,00 грн, № РН-0000913 від 29.09.2016р. на суму 66’ 801,00 грн, № РН-0001024 від 13.10.2016р. на суму 272’ 000,00 грн, які підписані та скріплені печатками обох сторін, та довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, оплату за отриманий товар здійснив частково в розмірі 302’ 300,00 грн, що підтверджується виписками ПАТ АБ “Укргазбанк”.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором поставки № ДГ-0000259 від 26.07.21016р. в розмірі 198’ 501,00 грн підтверджується матеріалами справи, а також рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.2017р. у справі № 908/713/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Тайрс” до Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” про стягнення 283’ 993,36 грн, яким позов задоволено частково та стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Тайрс” суму основного боргу в розмірі 198’501,00 грн, суму пені в розмірі 29’ 362,03 грн, суму відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 41’ 831,32 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 10’ 850,83 грн та суму судового збору в розмірі 4’208,18 грн.

Вказане рішення не підлягає доказуванню в порядку ч. 2 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до частин другої, третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Разом із цим, згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Так, після набрання законної сили рішення Господарським судом Запорізької області рішення у справі № 908/713/17, відповідачем було здійснено оплату товару наступним чином: 10.05.2017р. – 20’ 000,00 грн, 12.05.2017р. – 10’ 000,00 грн, 25.05.2017 р. – 20’ 000,00 грн, 30.05.2017р. – 70’ 000,00 грн, 06.06.2017р. – 20’ 000,00 грн, 08.06.2017р. – 50’ 000,00 грн, 08.08.2017р. – 8’ 501,00 грн, що підтверджується банківськими виписами, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором поставки № ДГ-0000259 від 26.07.2016р. свідчить про схвалення спірного договору, що спростовує посилання відповідача викладені останнім в апеляційній скарзі.

Окрім того, доводи відповідача щодо вчинення правочину зі сторони Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління” із перевищенням повноважень взагалі не впливають на суть спору, оскільки предметом розгляду цієї справи є – стягнення грошової суми за неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором поставки № ДГ-0000259 від 26.07.2016р., а не визнання зазначеного договору недійсним.

Отже, враховуючи не своєчасне виконання відповідачем зобов’язань з оплати поставленого позивачем товару, на підставі ст. 625 ЦК України останній звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 10’ 013,11 грн, суми 40 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15’ 128,37 грн за період з 24.03.2017р. по 07.08.2017р. та суми інфляційних втрат у розмірі 7’ 780,56 грн за період з березня 2017р. по липень 2017р.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності та наявним у останній матеріалам, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЙРС” у повному обсязі, оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 10’ 013,11 грн, суми відсотків за користування чужими коштами в розмірі 15’ 128,37 грн та суми інфляційного збільшення заборгованості в розмір 7’ 780,56 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Донецький апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, дійшов висновку про те, що свої зобов`язання щодо своєчасної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав, що є підставою для задоволення позову.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011р. за №13/210/10, від 12.09.2011р. за №6/433-42/183.

Отже, отримавши товар та вчасно не сплативши його вартість, покупець порушив вимоги Договору та вимоги ст. 692 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши за допомогою інформаційно – правової системи: «ЛІГА:ЗАКОН», враховуючи рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, розрахунок заявлених до стягнення позивачем показників пені, відсотків за користування чужими коштами та інфляційних втрат щодо строків, сум, ставок нарахувань, які проведені позивачем з урахуванням заборгованості та часткових оплат, погоджується з розрахунком суду першої інстанції та визнає його арифметично вірним.

Що стосується зменшення розміру неустойки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 551 ЦК України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки:

- відповідач не довів винятковість випадку;

- зменшувати у виняткових випадках розмір штрафу є правом, в не обов’язком суду;

- невиконання відповідачем грошового зобов’язання за договором, як наслідок призвело до неотримання позивачем належних йому сум за поставлений відповідачу товар.

- судом були враховані права і законні інтереси обох сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Відтак, апелянт, в порушення вимог ст.74 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення апеляційної скарги.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність будь-яких порушень норм чинного законодавства при ухваленні місцевим господарським судом рішення Господарського суду Запорізької області від 09.11.2017р. по справі № 908/1817/17, тому посилання відповідача в апеляційній скарзі не є достатніми та винятковими для скасування рішення суду, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281, 282, Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізьке кар’єроуправління”, м. Запоріжжя – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.11.2017р. по справі № 908/1817/17 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду впродовж двадцяти днів з дня складання повного тексту Постанови; у порядку п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя: В. М. Татенко

Судді: І. В. Зубченко

ОСОБА_3

Повний текст Постанови складено та підписано 08.02.2018р.

Надруковано примірників: 1 – позивачу; 1 – відповідачу; 1 – до справи; 1 – ГСЗО;1 – ДАГС.

ОСОБА_5, тел.: 702-01-54.