Рішення № 72123121, 06.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2018Справа № 910/19388/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Фідленс"

(відповідач 1)

Приватного підприємства "Вікторіа" (відповідач 2)

про визнання договору недійсним.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: не з'явилися.;

Від відповідача 1:Драчук С.В., представник, довіреність № 7 від 22.05.2017 р.;

Від відповідача 2:не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним договір поруки № 3103/17 від 31.03.2017 року, а також стягнути з відповідачів 1 600,00 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 року порушено провадження у справі № 910/19388/17, розгляд справи призначено на 07.12.2017 року.

У судовому засіданні 07.02.2017 року було оголошено перерву до 18.01.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2018 справу № 910/19388/17 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання. Підготовче засідання у справі №910/19388/17 призначено на 06.02.2018.

У судовому засіданні 06.02.2018 р. від відповдача 1 надійшло клопотання про перехід до розгляду справи по суті.

Позивач та відповідач 2 були належним чином повідомлені про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення господарського суду, яке міститься в матеріалах справи, однак своїх повноважних представників у судове засідання 06.02.2018 р. сторони не направили.

З огляду на неявку представника відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 42 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми статті 43 ГПК України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Між Приватним акціонерним товариством «Агропромислова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Фідленс» 03.02.2017 було укладено договір поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту (надалі - договір поставки).

31.03.2017 року між відповідачем-1 (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено договір поруки № 3103/17. Відповідно до п. 1.1 договору поруки, поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків відповідачем-1 перед кредитором за договором поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту №19-ПД від 03 лютого 2017 р. В договорі відповідач-1 та відповідач-2 встановили обсяг відповідальності відповідача-2, як поручителя в розмірі 1000,00 грн. 03.04.2017 р. було підписано додаткову угоду якою було визначено, що відповідач-2 несе солідарну відповідальність в розмірі 1000,00 грн. по сплаті основного боргу, 1000,00 грн. по сплаті пені, 1000,00 грн. по сплаті 20% річних, 1000,00 грн. по сплаті інфляційних втрат та 1000,00 грн. по сплаті процентів за користування товарним кредитом.

Згідно п.2.1. вказаного договору поруки, боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність за виконання взятих на себе зобов'язань, а відповідач-1 вправі пред'явити вимогу про виконання зобов'язань до обох боржників одночасно.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вважає, що вищевказаний договір поруки, укладений без його згоди та відома, суперечить вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі п. 3 ст. 203 та п. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою. Відповідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Чинним законодавством України та умовами оспорюваних договорів поруки не встановлений обов'язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором.

Волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Згідно зі ст. 626 ЦК України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Відповідно до ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих боржникові.

Проте чинним законодавством імперативно не зобов'язано поручителя укладати договір поруки на відплатній основі, а також не заборонено виступати поручителем безвідплатно на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України, відповідно до якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Викладена позиція не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору, та вимогам цивільного законодавства щодо здійснення цивільних прав, у тому числі права особи відмовитися від свого майнового права (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 12 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Згідно із зазначеними вимогами зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Чинним законодавством України та умовами як договору поставки, так і оспорюваного договору поруки не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором, а волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Відповідно до інформаційного листа Вищого Господарського суду України №01-06/1624/2011 від 21.11.2011 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» з метою забезпечення правильної і однакової судової було звернуто увагу господарських судів на практику застосування судом касаційної інстанції у розгляді справ окремих норм Цивільного кодексу України (далі - ІДК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та інших актів законодавства, що містять норми матеріального права, а саме:

1) статей 203, 215, 511 ЦК України у розгляді справ зі спорів про визнання недійсним договору поруки, укладеного між кредитором і поручителем без згоди боржника на забезпечення виконання останнім свого обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши всі надані докази, документи та пояснення в їх сукупності, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, Господарський суд м. Києва відхиляє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" як недоведені та безпідставні.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 236- 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 08.02.2018 р.