Постанова № 72122654, 08.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 22-ц/796/705/2018

Унікальний номер 760/19770/15-ц

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Кулікової С.В.,

при секретарях - Куркіній І.В., Слободяник Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року, ухвалене о 12 години 10 хвилин під головуванням судді Шевченко Л.В., по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся із позовом, в якому зазначив, що із 03 листопада 1990 року перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час перебування з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, 19 березня 1999 року було придбано квартиру АДРЕСА_1

У зв'язку з тим, що відповідач перешкоджає користуванню квартирою, вважає її приватною власністю, позивач просив визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири. (т. 1 а.с. 2-3)

Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року позов задоволено повністю. Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3532,20 грн. судового збору. (т.1 а.с.50-54)

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 29 березня 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.(т.1 а.с.87-88)

Не погодившись з рішенням районного суду, 08 квітня 2016 року ОСОБА_2 направила по пошті апеляційну скаргу. (т.1 а.с.100-115)

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року залишено без змін. (т.1 а.с.155-159)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. (т. 1 а.с. 207-209)

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року та ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 29 березня 2016 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначила, що суд не врахував обставин та доказів, що мають значення для справи, що з 1996 року шлюбні відносини між сторонами фактично були припинені, вони перестали вести спільне господарство та мали окремі бюджети. Вказує, що квартира АДРЕСА_2 була придбана нею особисто, за кошти подаровані її батьком та запозичені у знайомого, тому є приватною власністю та не може бути визнана спільною сумісною власністю з ОСОБА_3 (т.1 а.с.100-106)

В судовому засіданні представник відповідачки - адвокат ОСОБА_5 підтримав скаргу і просив її задовольнити, ОСОБА_3 заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_2 представник ОСОБА_5 не заперечував і в суді апеляційної інстанції про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання.(т. 2 а.с. 30-36, 42)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Скасувавши ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року із направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції в ухвалі від 05 липня 2017 року виходив з того, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів ОСОБА_2 як на підтвердження, так і на їх заперечення щодо джерела коштів, за які було придбано спірну квартиру, не навів у судовому рішенні доводів того, що кошти, які відповідач отримала в дар від свого батька були витрачені в інтересах сім'ї, а не на придбання спірної квартири. Крім того, без належного обґрунтування мотивів, апеляційний суд не прийняв до уваги заяви відповідача про необхідність допиту у якості свідків для підтвердження її доводів та спростування доводів позивача щодо обставин справи її повнолітнього сина, родичів та знайомих. Всупереч вимогам ч. 4 ст. 60 ЦПК України(в редакції Закону чинного до 15 грудня 2017 року) апеляційний суд також не залучив до матеріалів справи копію ухвали Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року у справі № 760/28290/13-ц. (т. 1 а.с. 207-209)

Відповідно до положень частини 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Колегія суддів перевірила доводи і заперечення сторін та встановила наступне.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 посилалась на фактичне припинення з 1996 року шлюбних відносин з позивачем, відсутність спільного з позивачем бюджету, зазначала, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана нею особисто за кошти подаровані її батьком та запозичені у знайомого.

За свідоцтвом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі із 03 листопада 1990 року. (т. 1 а.с. 4)

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 16 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року шлюб між сторонами був розірваний. При цьому, в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року міститься висновок, що судом встановлено, що з листопада 2013 року сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, сімейно-шлюбні стосунки припинились. (т. 1 а.с. 188-194)

Враховуючи вищевикладене та з огляду на положення ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, колегія суддів відхилила доводи апелянта про фактичне припинення з 1996 року шлюбних відносин з позивачем та відсутність спільного з останнім бюджету.

Відповідно до Договору від 28 листопада 1995 року № 13, укладеного у простій письмовій формі, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_6 мали отримати 22 000 доларів США за частину належної їм жилої площі у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_3.(т. 1 а.с. 49, 111)

Факт укладення цього договору і отримання за ним грошей за відселення із зазначеної квартири сторони не заперечували і в суді апеляційної інстанції.

Заперечуючи проти вимог позивача, відповідачка зазначала, що позивач розпорядився вищевказаними грошима, передавши їх у позику іншій особі та посилалась на надані до суду копії письмових розписок: від 29 грудня 1995 року за якою ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_3 13 000 доларів США строком до 31 березня 1996 року, розпискою від 03 квітня 1996 року за якою ОСОБА_7 отримав в борг суму, яка є еквівалентом 26 000 доларів США та розпискою від 14 травня 1996 року за якою останній отримав в борг від ОСОБА_3 суму, яка є еквівалентом 30 000 доларів США строком до 10 червня 1996 року.(т. 1 а.с. 112-114 т. 2 а.с. 7-9)

На заперечення цих доводів апелянта ОСОБА_2, позивачем ОСОБА_3 надані оригінали та копії розписок від 09 червня 1996 року та від 17 березня 1999 року про повернення кредитору ОСОБА_3 боргових грошей за вищевказаними розписками в сумі 30 000 доларів США. (т. 2 а.с. 40-41)

Заперечення представника апелянта ОСОБА_5, що вказані розписки були написані особисто ОСОБА_3 і може викликати сумнів час їх виконання, колегія суддів відхилила, оскільки в досліджених апеляційним судом оригіналах і копіях цих розписок зазначені дати їх написання, а клопотання про призначення судової технічної експертизи з метою встановлення часу створення цих документів до апеляційного суду не заявлено, інших об'єктивних доказів, які б давали можливість поставити під сумнів ці докази до суду не надано.

Пояснення ОСОБА_2 про набуття особисто в дар грошей підтверджуються наданими до суду доказами, а саме оригіналом і долученою до справи копією договору дарування грошових коштів від 24 вересня 1996 року, за яким ОСОБА_8 подарував своїй дочці ОСОБА_2 та внуку ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 36960 грн., що за курсом НБ України складало 21000 доларів США на придбання квартири в м. Києві. Вказаний правочин посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пишневим Д.А. (т. 1 а.с.110 т. 2 а.с. 6)

За повідомленням завідувача Київського державного нотаріального архіву, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 не передавав реєстр за 1996 рік (підстава - крадіжка архівних документів) про що складений акт нестачі справ (документів).(т. 1 а.с. 244)

Доводи позивача ОСОБА_3 щодо фальшивості доказів та недійсності правочину від 24.09.1996 року, як виконаного не на спеціальному бланку з посиланням на наказ МЮ України № 21/5 від 12.08.1996 року, який був скасований наказом Міністерства юстиції України від 17 лютого 1997 року N 51/7, колегія суддів визнала неспроможними та відхилила.

При цьому, на думку колегії суддів, у випадку постановлення обвинувального вироку суду у кримінальній справі із доведенням факту підроблення цих наданих до суду договорів, розписок, рішення суду у цивільній справі може бути переглянуто за нововиявленими обставинами.

За договором купівлі-продажу нерухомості від 19 березня 1999 року, який на підставі ст. 15 Закону «Про товарну біржу»зареєстрований в Київській універсальній біржі, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_4, яка складається з двох кімнат загальною площею 57,7 кв. м, у тому числі житловою площею 34,0 кв. м. Відповідно до розписки від 19 березня 1999 року ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_11 отримав кошти в сумі 96000 грн., що за курсом на момент розрахунку еквівалентно 24000 доларів США, при цьому зазначено, що останній у випадку пред'явлення ним позову про повернення квартири зобов'язаний повернути ОСОБА_2 суму коштів в гривнях, що еквівалентно 24000 доларів США. (т. 1 а.с. 6-7, 137 т. 2 а.с. 10)

Відповідно до Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно - квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. (т. 1 а.с.35)

Згідно із ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 57 СК України).

Сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.

Тільки в разі встановлення цих фактів та обставин положення ч. 1 ст. 24 КпШС України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" та від 22 грудня 1995 року N 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

Відповідно до вимог ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР принцип рівності часток у майні подружжя застосовується щодо майна, яке є їх спільною сумісною власністю. Майно, яке придбане кожним з подружжя до шлюбу або одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР).

Факт отримання ОСОБА_3 22 000 доларів США за відселення ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за договором від 28 листопада 1995 року сторонами по справі не заперечувався. Позивачем ОСОБА_3 до суду надані докази повернення йому 30 000 доларів США 17 березня 1999 року, тобто за два дні до придбання спірної квартири та інших будь-яких об'єктивних доказів на спростування доводів позивача щодо придбання за ці гроші квартири або використання цих грошей не в інтересах родини до суду не надано.

Поряд з цим, до суду не надано об'єктивних і беззаперечних доказів, що спірна квартира була набута виключно за кошти, частина (36 960 грн., що на дату укладення договору складало еквівалент 21000 доларів США) яких отримана відповідачкою ОСОБА_2 24 вересня 1996 року, тобто за два з половиною роки до укладення договору 19 березня 1999 року, в дар за нотаріально посвідченим договором від батька.

Крім того, за змістом вказаного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були подаровані гроші в сумі 36 960 грн., а 19 березня 1999 року покупець ОСОБА_2 сплатила продавцю ОСОБА_11 за придбану квартиру 96 000 грн. Набравшим законної сили рішенням суду в іншій справі про розірвання шлюбу було встановлено, що шлюбні відносини між сторонами, у т.ч. спільне проживання та ведення спільного господарства, припинились лише з листопада 2013 року.

Встановлені обставини і докази по справі дають підстави для висновку, що 19 березня 1999 року спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя.

З огляду на встановлені обставини і докази та вищенаведені вимоги законодавства, колегія суддів, погодилась з висновком районного суду про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя на умовах рівності часток і задоволення позову.

Кредитний договір № 332-Ф за яким ОСОБА_2 отримала від ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» 15 000 доларів США на споживчі потреби був укладений 25 травня 2005 року, строк повернення кредитних грошей за договором до 24 травня 2008 року, тобто після дати укладення договору від 19 березня 1999 року, тому отримані за договором гроші не могли бути враховані під час купівлі-продажу вищевказаної квартири.

Факт передачі - отримання грошей не може підтверджуватись показаннями свідків, тому, колегія суддів виходила із наявних у справі письмових доказів і відхилила доводи сторін щодо підтвердження вказаних обставин показаннями свідків.

Сповіщення 26 січня 2016 року про розгляд справи судом 10 лютого 2016 року апелянт не заперечувала, тому, колегія суддів відхилила доводи апелянта щодо неналежного сповіщення про розгляд справи судом і порушення порядку ухвалення заочного рішення.(т. 1 а.с. 100-106)

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 08 лютого 2018 року.

Судді Апеляційного суду міста Києва Б.Б.Левенець

В.М.Ратнікова

С.В.Кулікова