Постанова № 72122531, 06.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Іванову В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської місцевої прокуратури №4, прокуратури міста Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,

Справа №755/9535/17№ апеляційного провадження: №22-ц/796/1781/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Катющенко В.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.встановила:

у червні 2017р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України завданої йому незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури моральної шкоди у сумі 100 000 000грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 2 листопада 2010р. слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Воробей О.П. відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 1 ст. 358 КК України.

15 грудня 2010р. слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Воробей О.П. винесено постанови про притягнення його як обвинуваченого та пред'явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 1 ст. 358 КК України, про зупинення досудового слідства у кримінальній справі № 04-25390 та оголошення його у міжнародний розшук.

22 грудня 2010р. постановою Дніпровського районного суду міста Києва надано дозвіл на затримання та доставку його до суду під вартою протягом 48 годин після доставки до Дніпровського РУ ГУ МВС України у м. Києві.

7 лютого 2011р. постановою Дніпровського районного суду міста Києва відносно нього було обрано запобіжний захід у виді взяття під варту та доставки до суду під вартою протягом 48 годин.

23 лютого 2011р Генеральна прокуратура України направила до Федерального департаменту юстиції та поліції Швейцарської конфедерації клопотання про затримання та видачу його Україні.

З 6 серпня 2011р. по 21 вересня 2011р. він був заарештований та утримувався під вартою у тюрмі Цюріху.

6 липня 2012р. Швейцарський Департамент Юстиції та Поліції Швейцарської конфедерації ухвалив рішення про відмову у задоволенні клопотання Генеральної прокуратури України про затримання та видачу його Україні, виплативши йому компенсацію у розмірі 50 000

- 2 -

швейцарських франків у зв'язку з безпідставним арештом та утриманням під вартою.

3 січня 2013р. матеріали досудового розслідування у кримінальній справі № 04-25390 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110040000074.

2 вересня 2013р. старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України у м. Києві Полєвим І.О. складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 1 ст. 358 КК України.

2 вересня 2013р. Генеральна прокуратура України повторно направила до Федерального департаменту Юстиції та Поліції Швейцарської конфедерації листа з клопотанням від 30 серпня 2013р. про його видачу.

27 квітня 2015р. наказом Департаменту Юстиції та Поліції Швейцарської Конфедерації до нього було застосовано тимчасовий екстрадиційний арешт, а 28 квітня 2015р. його було арештовано, у зв'язку з чим у період з 28 квітня 2015р. по 27 липня 2015р. він утримувався під вартою у тюрмі Цюріху.

25 липня 2015р. постановою старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Сідіча С.Ю. було відновлене досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013110040000074 відносно підозрюваного ОСОБА_1, а 27 липня 2015р. його було екстраговано зі Швейцарії до України та вручене повідомлення про підозру від 2 вересня 2013р. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 1 ст. 358 КК України.

28 липня 2015р. ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва задоволено клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Сідіча СЮ. та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Київському слідчому ізоляторі у межах 60 діб по 22 вересня 2015р. та визначено грошову заставу у розмірі 4 019 000грн.

У період з 28 липня 2015р. по 21 жовтня 2015р. він утримувався під вартою у Київському слідчому ізоляторі.

21 жовтня 2015р. ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Баранюка Є.В. про продовження строку тримання його під вартою та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, під яким він перебував у період з 21 жовтня 2015р. по 19 грудня 2015р.

18 грудня 2015р. ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва з уточненням ухвали від 23 грудня 2015р., відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, так як ОСОБА_1 не є підозрюваним у кримінальному провадженні у розумінні ч. 1 ст. 42 КПК України, оскільки він у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279, 481 КПК України, як адвокат, Генеральним прокурором України, його заступником, керівником регіональної прокуратури, в межах його повноважень, не повідомлявся.

Позивач вважав, що вказаною ухвалою слідчого судді було встановлено факт незаконного повідомлення його про підозру від 2 вересня 2013р., а відтак і незаконність всіх слідчих (процесуальних) дій слідчих органів досудового розслідування та прокуратури у даному кримінальному провадженні у період з 15 грудня 2010р. по 18 грудня 2015р., тобто протягом 1823 днів.

Позивач зазначав, що незаконне звинувачення та переслідування його органами досудового розслідування, перебування в слідчому ізоляторі іноземної та своєї держави, розміщення інформації в засобах масової інформації про те, що він злочинець, негативно вплинуло на його честь та гідність, а також на відносини з людьми та бізнес-партнерами, як наслідок сформувало негативну суспільну оцінку його ділових і професійних якостей; під час екстрадиційних арештів у Швейцарії та утримання його в Київському СІЗО у нього значно погіршився стан здоров'я; були порушенні його нормальні життєві зв'язки з людьми та сім'єю, йому необхідно вживати значних додаткових зусиль для організації свого життя, тому він просить відшкодувати йому моральну шкоду, розмір якої визначив у 100 000 000грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати

- 3 -

рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки посилання у рішенні суду на те, що станом на день розгляду справи підозра з позивача не знята, не має правового значення в частині наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої діями відповідачів у період з 15 грудня 2010р. по 18 грудня 2015р., так як підозра, на яку вказує суд, не ґрунтується на повідомленні про підозру від 2 вересня 2013р., а ґрунтується на повідомленні про підозру від 20 січня 2016р., яке складено заступником прокурора м. Києва саме у зв'язку із прийняттям ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015р.

Державна казначейська служба України, Дніпровське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головне управління Національної поліції у м. Києві, Київська місцева прокуратура №4, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.138, 139, 156, 157, 158, 159, 160, 162), двічі своїх представників у судове засідання не направили, представник Головного управління Національної поліції у м. Києві до участі у судовому розгляді апеляційним судом допущений не був, так як не є адвокатом, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника прокуратури міста Києва, яка просила залишити рішення суду без змін, посилаючись на продовження досудового слідства у кримінальному провадженні, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 2 листопада 2010р. слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві стосовно ОСОБА_1 порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 1 ст. 358 КК України, а постановою від 15 грудня 2010р. винесено постанову про притягнення ОСОБА_1, як обвинуваченого.

2 вересня 2013р. старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві складено повідомлення ОСОБА_1 про те, що він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 1 ст. 358 КК України, яке було вручено останньому 27 липня 2015р.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2015р. до ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням у Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області до 22 вересня 2015р. включно.

Постановою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015р. строк тримання ОСОБА_1 під вартою продовжено до 21 жовтня 2015р. включно.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015р.застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту із застосування електронного засобу контролю до 19 грудня 2015р. включно.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015р. у задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 Столярчука С.В. про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваному ОСОБА_1 відмовлено.

20 січня 2016р. виконувачем обов'язків прокурора м. Києва складено повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2016р. застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою та роз'яснено, що після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя за участю підозрюваного повинен розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача з даним позовом підозра з нього не знята, досудове слідство триває, неправомірність дій відповідачів судовим рішенням не встановлені, а тому відсутні підстави для

- 4 -

відшкодування позивачу моральної шкоди.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту п'ятого статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Згідно підпункту 1-1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 Столярчука С.В. про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваному ОСОБА_1, суд в ухвалі від 18 грудня 2015р. зазначив, що у порушення вимог ч. 1 ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1, як особі, яка згідно свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 5 листопада 1998р., має право на заняття адвокатською діяльністю, здійснене старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, а не Генеральним прокурором України або його заступником або керівником регіональної прокуратури. За таких обставин, суд зазначив, що ОСОБА_1, у розумінні ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним не є.

Отже, ухвалою суду було встановлено факт недотримання органами досудового слідства вимог кримінального процесуального Кодексу України при повідомленні 27 липня 2015р. ОСОБА_1 про підозру, а відтак вона є незаконною.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Таким чином, запобіжний захід може бути застосовано тільки до підозрюваного або обвинуваченого.

- 5 -

У зв'язку із порушенням вимог КПК України при повідомленні ОСОБА_1 про підозру, суд визнав, що він не є підозрюваним у розумінні ч. 1 ст. 42 КПК України, а відтак, відсутні підстави для застосування до нього запобіжного заходу.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2015р. до ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням у Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, де він утримувався до 21 жовтня 2015р., а у подальшому до нього був застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту до 18 грудня 2015р.

Отже, оскільки підозра ОСОБА_1 була оголошена з порушенням вимог КПК України, суд визнав, що він не є підозрюваним, а відтак, застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу було незаконним.

Згідно ч. 1 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом

У практиці Європейського суду з прав людини щодо дотримання положень п. 1 ст. 5 Конвенції встановлено вимогу, щоб позбавлення свободи було «законним», зокрема з дотриманням «процедури, встановленої законом». У цьому аспекті Конвенція відсилає до норм національного законодавства та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але вона також вимагає, щоб при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета ст. 5 Конвенції, зокрема захист осіб від свавілля. Відповідно до практики ЄСПЛ національні органи, передусім суди, повинні тлумачити і застосовувати національний закон відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 10 червня 1996 року у справі «Бенхем проти Сполученого Королівства»).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що утримання ОСОБА_1 під вартою з 27 липня 2015р. по 21 жовтня 2015р. та обмеження його свободи з 22 жовтня 2015р. по 18 грудня 2015р. шляхом застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту здійснювалося з порушенням норм процесуального законодавства, а тому було незаконним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного взяття і утримання під вартою.

Доводи представника прокуратури міста Києва про те, що досудове слідство на даний час триває, а ОСОБА_1 оголошена підозра з дотриманням норм процесуального законодавства України, на думку колегії суддів, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки судом було встановлено, що у період з 27 липня 2015р. по 18 грудня 2015р. органи досудового слідства діяли без дотримання вимог процесуального законодавства, що призвело до незаконного повідомлення про підозру та утримання ОСОБА_1 під вартою.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 р. установлено з 1 січня 2018 року мінімальну заробітну плату на рівні 3 723грн.

- 6 -

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством.

Оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством з 27 липня 2015 року по 18 грудня 2015 року, тобто 5 місяців, то розмір мінімального відшкодування моральної шкоди становить 18 615грн. Однак, колегія суддів вважає за можливе стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що при визначенні розміру моральної шкоди необхідно враховувати, що незаконні слідчі дії розпочалися з 15 грудня 2010р., у результаті чого він незаконно утримувався у тюрмі Цюріха з 6 серпня 2011р. по 21 вересня 2011р. та з 28 квітня 2015р. по 27 липня 2015р., належними доказами не підтверджено.

Крім того, позивачем у позовній заяві зазначено, що за його незаконне утримання у тюрмі Цюріха Швейцарським департаментом юстиції та поліції йому була виплачена компенсація у розмірі 50 000 швейцарських франків.

Суд першої інстанції не врахував вищезазначені обставини справи та норми матеріального права, а тому прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 20 000грн. у відшкодування моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 9 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: