Рішення № 72118253, 01.02.2018, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

01 лютого 2018 рокуСправа №451/1337/17Провадження № 2/451/164/18

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Мулявка О.В.

з участю: секретаря судового засідання Кормилюк Т.С.

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Радехові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 - представника позивача ОСОБА_3 до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області та ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся через свого представника ОСОБА_2 до Радехівського районного суду Львівської області із позовом до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, ОСОБА_5, відповідно до якого просить визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6 право власності на житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1

В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер батько позивача ОСОБА_6. Як стверджує представник позивача, після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина. До складу спадкового майна, окрім іншого, входило право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Підставою побудови житлового будинку є наявність у спадкодавця свідоцтва на забудову від червня 1988 року виданого на підставі рішення виконкому Стоянівської сільської ради народних депутатів від 13.10.1987 року. Спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами збудовано до 05 серпня 1992 року на земельній ділянці, яка перебувала у законному користуванні спадкодавця, а відтак представник позивача вважає, що необхідно визнати право власності на цей будинок, яке переходить у порядку спадкування. Таким чином спадкодавець набув права власності на цей житловий будинок у відповідності до законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Крім того, представник позивача зазначає, що в період з 1988 року по 1991 року включно, ОСОБА_5 проживала роздільно з спадкодавцем, фактично припинивши шлюб. У зв'язку з цим ОСОБА_6 є одноосібним власником спірного житлового будинку.

За життя ОСОБА_6 розпорядження на випадок своєї смерті у вигляді заповіту не робив. Не було дане майно також і об'єктом спадкового договору.

Протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини позивач, як єдиний спадкоємець першої черги за законом, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався. Однак, позивач фактично постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та таким способом прийняв спадщину. Дана обставина підтверджується відповідною довідкою відповідача.

Проте, нотаріус відмовляє позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне нерухоме майно по причині відсутності у позивача відповідного правовстановлюючого документу на нерухоме майно.

За таких обставин позивач не вбачає іншого дієвого виходу з ситуації, що наразі склалася, не інакше як звернутися до суду з даним позовом з метою захисту свого невизнаного майнового права.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та надав пояснення аналогічні, викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача - Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області в судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву-клопотання, просив розглядати справу без участі представника сільської ради (а.с.42).

Відповідач ОСОБА_5 також в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнає повністю (а.с.43).

Розглянувши заяви позивача та відповідачів, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, окрім іншого - визнання права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року в селі Стоянів Радехівського району Львівської області помер ОСОБА_6 (а.с.8).

Відповідно до ч.1. ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ч.1 ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1 та 2 ст.1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

В силу вимог частин 1, 2 статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

В силу приписів ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Частиною 1 ст.1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ст.1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В силу вимог статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З довідки Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області №3160 від 04.12.2017 року судом констатовано, що заповіт від імені ОСОБА_6 Стоянівською сільскою радою не посвідчувався (а.с.36).

Таким чином за відсутності заповіту спадкодавця суд приходить до висновку, що спадкування позивачем відбувається за законом.

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_7 серії НОМЕР_1 вбачається, що в графі «Батько» зазначено ОСОБА_6, а в графі «Мати» - ОСОБА_5 (а.с.17).

У відповідності до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Згідно ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Правова позиція, що прийняття спадкоємцем спадщини, але не оформлення спадкоємцем спадкових прав не позбавляє спадкоємця права на спадщину вбачається у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі №6-164цс12 та від 08 квітня 2015 року у справі №6-33цс15, висновки якого, в силу приписів ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковими для суду.

Навіть у тих випадках, коли до складу спадщини входить право власності на нерухоме майно, яке за ч.2 ст.1299 ЦК України переходить до спадкоємця з часу державної реєстрації прав на нього, проте відповідно ч.5 ст.1268 ЦК України прийнята спадкоємцем спадщина належить йому з часу її відкриття.

Судом встановлено, що позивач протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався. Проте позивач, як спадкоємець за законом, прийняв спадщину своєчасно та належним чином шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини,що встановлено судом з довідки Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області №2230 від 07.09.2017 року (а.с.35).

Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1., був побудований 1991 року (а.с.13-16). Підставою побудови житлового будинку є наявність у спадкодавця свідоцтва на забудову від червня 1988 року виданого на підставі рішення виконкому Стоянівської сільської Ради народних депутатів від 13.10.1987 року (а.с.9-12).

Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва (втратила чинність). Тобто до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

Згідно правової позиції висвітленої у справі № 6-34814ск15 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов таких висновків:

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року»).

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012 року, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Таким чином, за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Згідно правової позиції висвітленої у справі № 725/43/15-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов таких висновків:

Так, відповідно до п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється, що по об'єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів.

Судом встановлено, що у технічному паспорті на спірний садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами на сторінці «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» у графі «рік забудови» зазначено « 1991 рік»(а.с.15 зворот).

Враховуючи, що спірний житловий будинок був побудований ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на виділеній для цього земельній ділянці на підставі отриманого в установленому порядку дозволу, в теперішній час, як такий, що збудований до 05 серпня 1992 року, не підлягає прийняттю в експлуатацію, технічним паспортом засвідчена відповідність закінченого будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуального житлового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, наявні правові підстави для визнання права власності на цей будинок за спадкоємцем ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом на підставі ст. 1261 ЦК України.

Судом також встановлено, що в період з 1988 року по 1991 року включно, ОСОБА_5 фактично не проживала зі спадкодавцем по АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 28 КпШС (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

На основі наведеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 є одноосібним власником спірного житлового будинку.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 визнала повністю заявлений стороною позивача позов шляхом подання суду заяв у письмовій формі (а.с.43).

В силу вимог ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке ж право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За таких обставин, на переконання суду, визнання позову відповідачем є їх процесуальним правом, передбаченим процесуальним законодавством у статтях 49 та 206 ЦПК України. І таким правом щодо предмета спору відповідач ОСОБА_5 розпоряджається на власний розсуд.

Судом встановлено, що відповідач, яка підписала заяви про визнання позову не обмежена у повноваженнях на вчинення такої процесуальної дії. Судом також встановлено, що визнання відповідачем позову жодним чином не суперечить закону, а також жодним чином не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. За таких обставин суд не вбачає правових підстав для постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовження судового розгляду.

Приймаючи до уваги вищенаведене, позиції з цього приводу, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги сторони щодо визнання права в порядку спадкування є законними та обґрунтованими і, відповідно такими, що підлягають до задоволення.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне із відповідача стягнути судові витрати понесені позивачем, а переплачений розмір судового збору слід повернути позивачу.

Керуючись ст.ст.10,12,13,81,89,141,258-259,263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Стягнути солідарно з Стоянівської сільської ради Радехівського району (с.Стоянів, вул.Стуса,3 Радехівського району) та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя АДРЕСА_1 1400 гривень понесених ним судових витрат.

Переплачений розмір судового збору в розмірі 331 гривня 75 копійок повернути ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМулявка О. В.