Постанова № 72117709, 08.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/2346/17 Номер провадження 22-ц/786/429/18Головуючий у 1-й інстанції Зоріна Д. О. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

за участю секретаря судового засідання: Колодюк О.П.,

розглянувши в порядку скороченого провадження у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма СІАТ-ЛТД" про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області, ухвалене 27 листопада 2017 у період часу з 17 год.26 хв. 24 листопада 2017 року по 09 год. 10 хв. 27 листопада 2017 року, під головуванням судді Зоріної Д.О.,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2016 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним вище позовом про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги вмотивовувала тим, що з 10 червня 2016 року вона працювала у відповідача на посаді бухгалтера. 14 грудня 2016 року вона звернулась із заявою про звільнення з займаної посади бухгалтера за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України з 28 грудня 2016 року, з проведенням відповідної реєстрації заяви про звільнення на підприємстві. Далі позивач вказувала, що з дня подання нею відповідної заяви керівник не надавав їй конкретної відповіді про підстави та день звільнення, і лише 26 грудня 2016 року їй стало відомо про незгоду останнього на звільнення позивача за згодою сторін, в зв?язку з чим керівником підприємства на заяві була накладена резолюція про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади за власним бажанням.

В подальшому, з 28 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року включно, позивачка перебувала на лікарняному. Вважала себе звільненою, і після одужання на роботу не виходила. А оскільки з наказом про її звільнення ознайомлена не була, позивач 3 січня 2017 року звернулася з листом до підприємства з вимогою направити на її адресу наказ про звільнення, на що 19 січня 2017 року отримала відповідь про відсутність на підприємстві її заяви про звільнення та трудової книжки.

Вважає, що відповідач чинив перешкоди щодо звільнення позивача відповідно до вимог чинного трудового законодавства, внаслідок чого змушена була 31 січня 2017 року звернутися на адресу підприємства з письмовою заявою про її звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, і лише 10 березня 2017 року з листа відповідача, позивачка дізналася про те, що вона була звільнена за прогули на підставі частини 4 статті 40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що її було звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, просила визнати формулювання причин звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогул не вірною, змінити формулювання причин її звільнення з посади бухгалтера, вказавши причину звільнення за власним бажанням за частиною 3 статті 38 КЗпП України; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу і 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди, що проявилася в душевних стражданнях позивача з приводу неправильного зазначення причин звільнення та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма СІАТ-ЛТД" про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовлено.

З даним рішенням не погодилася позивач ОСОБА_2, подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також є необгрунтованим.

У апеляційній скарзі викладає обставин, встановлені судом першої інстанції та норми, якими суд керувався при ухваленні рішення. Вказує на те, що судом не надана правова оцінка діям відповідача по звільненню позивачки відповідно до вимог п. 1 ст. 36 КЗпП України, а виключно лише щодо звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ фірма « Сіат-ЛТД» прохали рішення суду залишити без змін вказуючи на відсутність аргументації апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП України).

Судом встановлено наступні обставини справи.

З 10 червня 2016 рокуОСОБА_2 працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірма СІАТ-ЛТД» на посаді бухгалтера, що підтверджується копією наказу № 52/к від 10 червня 2016 року.

14 грудня 2016 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про звільнення з займаної посади бухгалтера за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України з 28 грудня 2016 року, зареєструвавши її належним чином на підприємстві.

15 грудня 2016 року відповідальними працівниками підприємства був складений акт службового розслідування за змістом якого вбачається, що бухгалтер ОСОБА_2 надала заяву про звільнення за згодою сторін, яка була зареєстрована за № 14 від 14 грудня 2016 року, однак після резолюції директора щодо проведення звільнення за власним бажанням, ОСОБА_2 забрала заяву, мотивуючи тим що вона буде йти на прийом до керівника підприємства, однак в подальшому заву про звільнення не повернула (а.с. 116).

3 28 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року включно позивачка перебувала на лікарняному та мала приступити до роботи 31 грудня 2016 року, що підтверджується копією листка непрацездатності (а.с. 39)

Оскільки, що 31 грудня 2016 року був вихідний день, а 1 та 2 грудня святкові дні, позивач повинна була приступити до роботи з 3 січня 2017 року. Остання на роботу без поважних на те причин 3 січня 2017 року не вийшла, щодо підстав її відсутності керівництво підприємства ні яким чином не повідомляла, на неодноразові телефонні дзвінки не відповідала.

В подальшому, відсутність позивачки на робочому місці відповідачем були зафіксовані у службових записках та актах про відсутність позивача на роботі складених 3 січня 2017 року, 4 січня 2017 року, 5 січня 2017 року, 17 січня 2017 року, 23 січня 2017 року (а.с. 123-131).

З метою перевірки поважності причин не виходу ОСОБА_2 на роботу та можливості отримати від останньої пояснення з приводу її відсутності на робочому місці тривалий період часу, 30 січня 2017 року наказом ТОВ фірма «Сіат-ЛТД» № 12 було створено комісію, яка того ж дня прибула за місцем проживання позивача та зафіксувала факт її постійного проживання за вказаною адресою зі слів сусідів, що підтверджується актом № 8 від 30 січня 2017 року (а.с. 180).

Оскільки двері в квартиру де мешкала позивачка їм ніхто не відчинив, комісією була залишена у дверях записка з проханням прибути на підприємство для надання пояснень причин відсутності на робочому місці.

Факт наявності в дверях квартири ОСОБА_2 записки від відповідача, засвідчила також в судовому засіданні і сама позивачка, зазначивши що зі змістом останньої ознайомлена не була, оскільки не забажала прочитати останню.

Також відповідачем надано докази, працівники підприємства неодноразово намагалися в телефонному режимі та шляхом направлення відповідних листів до позивача з'ясувати причини відсутності позивача на робочому місці, які виявилися безрезультатними.

31 січня 2017 року відповідачем було прийнято рішення про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за грубе порушення трудової дисципліни, а саме: прогули без поважних причин(а.с. 203-204)

Цього ж дня, відповідальними особами на підприємстві було складено акт № 9, яким було зафіксовано факт відмови позивача від надання письмових пояснень причин відсутності на роботі, зафіксований у листі підприємства направленого відповідачем на адресу позивача 5 січня 2017 року (а.с. 133, 182).

Лист від 5 січня 2017 року позивачем був отриманий, що підтверджується відміткою на поштовому повідомленні зробленого особисто ОСОБА_2 10 січня 2017 року (а.с. 132), а також особистими поясненнями останньої, наданні в судовому засіданні 24 листопада 2017 року.

7 лютого 2017 року наказом ТОВ фірма «Сіат-ЛТД» № 07-К ОСОБА_2 була звільнена з роботи за прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (а.с. 183-184)

9 лютого 2017 року відповідачем на адресу позивача поштовим повідомленням було відправлено лист-повідомлення за № 29 від 8 лютого 2017 року та розрахунок по заробітній платі при звільненні, який і було отримано позивачем 10 березня 2017 року (а.с.189).

12 квітня 2017 року відповідачем, на виконання листа позивача від 7 квітня 2017 року повторно із супровідним листом № 80 на її адресу було направлено копію наказу про звільнення позивача, однак поштове повідомлення повернулось із відміткою «закінчення терміну зберігання» (а.с. 197)

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наявних у матеріалах справи доказів, судом достовірно встановлено факт дотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_2 відповідно до вимог КЗпП України, що також підтверджується актом перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю, проведеного 10 березня 2017 року Управлінням Держпраці у Полтавській області на ТОВ Фірма «Сіат-ЛТД» за зверненням позивача від 7 лютого 2017 року, за результатами якої порушення вимог статті 40 КЗпП України при звільненні ОСОБА_2 не виявлено (а.с. 55, 206-220).

Твердження апелянта в частині необґрунтованості рішення по причині відсутності правового аналізу звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України висновків місцевого суду не спростовують.

У відповідності з вимогами ст. 36 п.1 КЗПП України звільнення осіб за ст. 36 п.1 КЗПП України допускається лише у разі досягнення згоди сторін на таке звільнення. ( правова позиція ВСУ у справі № 6-1269 цс 16) .

Вказана згода сторін досягнута не була.

Судом достовірно встановлено, і не спростовано ОСОБА_2, що заява про звільнення від 14 грудня 2014 року після отримання резолюції керівництва про звільнення виключно за власним бажанням, а не за згодою сторін, особисто позивачем була забрана. Нова заява про звільнення за ст. 38 ч.1 КЗПП України працівником подана не була.

Матеріали справи містять докази про те, що позивачкою у справі 31 січня 2017 року поштою на відповідачу надіслана заяву про звільнення за ст. 38 ч.3 КЗПП України. Однак подача заяви не свідчить про обов'язок роботодавця звільнити працівника саме за цією статтею, при наявності інших підстав для звільнення, в даному випадку передбачених ст. 40 п.4 КЗПП України.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 листопада 2017 року не встановлено.

Підстави для зміни та розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, понесені апелянтами судові витрати відшкодуванню не підлягають. Відповідачем вимоги про відшкодування судових витрат на стадії апеляційного розгляду не заявлялись.

Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п.1, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення ( у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня складення повного судового рішення), шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 08 лютого 2018 року.

Головуючий суддя : /підпис/ П.С. Абрамов

Судді: /підпис/ О.І. Обідіна /підпис/ О.В. Прядкіна

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області: П.С. Абрамов