Постанова № 72116857, 05.02.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Назарова М.В.

Справа № 426/2216/14-ц

Провадження № 22ц/782/907/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Єрмакова Ю.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Данько Л.С.

позивача - ОСОБА_2

представника позивача - ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_2

на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 09 листопада 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року позивач ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_5 (далі - відповідач) 92000 грн. заборгованість за договором позики та відсотки за користування грошовими коштами за період з 15 червня 2012 року по 4 листопада 2014 року в розмірі 105358,8 грн. В подальшому позивач ОСОБА_2 неодноразово збільшував розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики та відсотки за користування грошовими коштами в період з 15 червня 2012 року по 14 квітня 2017 року у розмірі 213440 грн.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 15.06.2012 року між його батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_5 92000 грн. готівкою та ОСОБА_5 зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошей через три місяці та виплатити позикодавцеві проценти від суми позики в розмірі 4% щомісячно, про що позичальник власноручно написав та передав позикодавцеві розписку.

20.08.2012 року батько позивача ОСОБА_6 та його мати ОСОБА_7 загинули.

Позивач як спадкоємець першої черги за законом прийняв спадщину в установленому порядку, тому вважає, що він є правонаступником батька у договорі позики, і звернувся до ОСОБА_5 з вимогою про повернення боргу. ОСОБА_5 борг визнав, підтвердив написання власноруч боргової розписки, неодноразово обіцяв повернути борг, але кошти так і не повернув.

У грудні 2014 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до позивача за первісним позовом ОСОБА_2, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, у розмірі 186900 грн. внаслідок сплати відсотків по договорам позики та у розмірі 240000 грн. в зв'язку з неотриманням доходів та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 15 березня 2013 року Сватівським районним судом Луганської області була винесена ухвала про забезпечення позову у справі №426/361/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, внаслідок чого було накладено арешт на все рухоме та все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5, що призвело до збитків останнього. Згідно ухвали Сватівського районного суду Луганської області 27 жовтня 2014 року у зв'язку із втратою незакінченої розглядом справи в ній закрито провадження та знято арешт на все рухоме та все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 Ухвала набрала чинності. Норми ст. 155 ЦПК України передбачаютьправо особи на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. У зв'язку з накладенням арешту на все майно на підставі ухвали про забезпечення позову та у зв'язку з неотриманням кредиту позивач за зустрічним позовом був змушений укладати договори позики під великі відсотки, що призвело до збитків в розмірі 186900 грн. Крім того, йому були спричинені збитки в розмірі 240000 грн. в зв'язку з неотримання доходів, які б він реально міг отримати від надання в оренду свого майна ПП «Галеон Тревел Схід». Також вважає, що внаслідок спричинених йому збитків він зазнав моральної шкоди, розмір якої визначив 10000 грн., яку також просить стягнути ОСОБА_2 на його користь.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 17 лютого 2015 року об'єднані в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, та стягнення моральної шкоди з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 09 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15.06.2012 року у розмірі 92000 грн. та відсотки за користування грошовими коштами в період з 15 червня 2012 року по 9 листопада 2017 року у розмірі 70108 грн. 64 коп., а всього стягнуто 162108 грн. 64 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_2 відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову внаслідок сплати відсотків за договорами позики та у зв'язку з неотриманням доходів та моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору на користь держави в розмірі 1621 грн. 09 коп. та на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за забезпечення позову у розмірі 121 грн. 80 коп.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких:

- Позивач ОСОБА_2 просить змінити рішення, скасувавши його у частині відмови у задоволенні його позовних вимог в частині висновку про те, що договором не встановлений розмір процентів, їх визначення на рівні облікової ставки Національного банку України, відповідно до ст. 1048 ЦК України, та у частині визначення суми до стягнення 70108,64 грн., визначити розмір процентів за користування грошима - 4% щомісячно, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення відсотків за користування грошовими коштами задовольнити, стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 відсотки за користування грошовими коштами в період з 15.06.2012 р. по 09.11.2017 р. у розмірі 238551,06 грн.

У іншій частині, зокрема - про задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення суми боргу 92000 грн. та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 - рішення залишити в силі.

Доводами апеляційної скарги є неправильне визначення судом відсотків за користування позиченими коштами за період з дня укладення договору позики по день прийняття рішення, оскільки з тексту боргової розписки ОСОБА_5 чітко встановлені 4% місячних за користування грошима, які слід стягнути, а не на рівні облікової ставки НБУ, як помилково визначив суд.

- Відповідач ОСОБА_5 просить скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та відсотків за користування чужими грошима на рівні облікової ставки НБУ та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, та скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_5 судових витрат.

В іншій частині рішення просить залишити без змін.

Доводами апеляційної скарги відповідача є порушення та не правильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскільки суд вийшов за межі позовних вимог та фактично змінив позовні вимоги і стягнув не 4% місячних за користування грошима по 14 квітня 2017 року, як просив позивач, а відсоток на рівні облікової ставки НБУ та збільшив період такого стягнення - з 15 червня 2012 року до дня ухвалення рішення - 9 листопада 2017 року. Також відповідач посилається на недопустимість у якості доказу незавіреної належним чином копії висновку судово-почеркознавчої експертизи, інші належні докази отримання ОСОБА_5 від загиблого ОСОБА_6 грошей відсутні. Рішення винесено неповноважним складом суду, оскільки суддя Половинка В.О. раніше задовольнив собі відвід у справі. Судом не залучено до участі у справі спадкоємця першої черги загиблого ОСОБА_6 його мати ОСОБА_9 та неправильно вирішено долю судових витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України (в редакції закону 2017 року), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як свідчать матеріали справи, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу стягнення позивачем як спадкоємцем першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 свого батька ОСОБА_6 з відповідача ОСОБА_5 як позичальника заборгованості за договором позики, укладеного 15 червня 2012 року між батьком позивача ОСОБА_6 як позикодавцем та ОСОБА_5 як позичальником, оскільки відповідач заперечує укладення вказаного договору та отримання ним грошей. Натомість відповідач вважає, що неправомірним забезпеченням позову в іншій справі за позовом ОСОБА_2 йому завдано збитків, які йому винен відшкодувати позивач.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи з відповідача ОСОБА_5 заборгованість за договором позики, суд виходив з доведеності позову протягом розгляду справи в частині суми боргу 92000 грн. та невстановлення в договорі позики розміру процентів за користування чужими коштами, тому стягнув їх на рівні облікової ставки Національного банку України до дня ухвалення судового рішення.

Відмову у задоволенні зустрічного позову суд обґрунтував відсутністю неправомірних вимог позивача щодо накладення арешту на майно відповідача ОСОБА_5 чи неналежного здійснення позивачем ОСОБА_2 своїх процесуальних прав, відсутністю його вини у завданні збитків відповідачу.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду є рішення в частині часткового задоволення первісного позову ОСОБА_2

Розглядаючи справу за доводами апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступного.

Відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не тільки факту укладення правочину, а й передання грошової суми. Такий правовий висновок зроблений в постанові Верховного Суду України 24 лютого 2016 року №6-50цс16.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 13, 17, 22 т. 1).

11 лютого 2013 року Першою Сватівською державною нотаріальною конторою Луганської області заведено спадкову справу №54145902, спадкодавець ОСОБА_6 (а.с. 15 т. 1), із заявою про прийняття спадщини 11 лютого 2013 року звернувся ОСОБА_2 (а.с. 16 т. 1), на користь якого інший спадкоємець першої черги - дочка спадкодавця ОСОБА_10 11 лютого 2013 року відмовилася від прийняття всієї спадщини (а.с. 292 т. 2).

Інший спадкоємець першої черги - мати померлого спадкодавця ОСОБА_9 - станом на 24 січня 2018 року із заявою про прийняття спадщини не зверталася, що вбачається із листа Першої Сватівської ДНК Луганської області від 24.01.2018 року №30/01-16 (а.с. 65 т. 3), та на час відкриття спадщини була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 23 т. 1), а спадкодавець ОСОБА_6 - за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 61 т. 1), отже спадщину в розумінні вимог ст.ст. 1268, 1269 ЦК України не прийняла.

Тому довід апеляційної скарги відповідача про те, що до участі у справі не залучено мати загиблого кредитора ОСОБА_6, не заслуговує на увагу.

Враховуючи черговість спадкування за законом (ст. 1258 ЦК України), строк для прийняття спадщини у шість місяців, передбачений ст. 1270 ЦК України, та склад спадщини, до якого законодавець відносить усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належну позивачу ОСОБА_2 як єдиному спадкоємцю першої черги за законом після смерті позикодавця ОСОБА_6 права вимоги до ОСОБА_5 у спірних правовідносинах.

Що стосується обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_11, то суд також вірно взяв у якості належних та допустимих доказів укладення договору позики між ОСОБА_12 як позикодавцем та відповідачем ОСОБА_5 як позичальником надану позивачем копію розписки від 15.06.2012 року, згідно тексту якої між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 отримав у борг від ОСОБА_6 92000 грн. строком на три місяці (т. 1 а.с. 12) та копію висновку судово-почеркознавчої експертизи №2229/02/2230/03 від 07 лютого 2014 року, зробленого Луганським відділенням Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз (а.с. 221-227 т. 2).

Вказаним висновком підтверджено, що рукописний текст в розписці від 15.06.2012 року, який починається і закінчується словами «Розписка. Я, ОСОБА_5», «Сроком 3 месяца под 4% месячных», «15.06.2012 року» - виконано ОСОБА_13; підпис знизу тексту розписки від 15.06.2012 року, розташований ліворуч від рукописного запису «15.06.2012 року» - виконано ОСОБА_5.

Доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти відповідач від ОСОБА_6 не отримував та вказаний висновок судово-почеркознавчої експертизи зроблений в іншій втраченій справі, у якій його не було досліджено, і копія висновку не завірена належним чином, не заслуговують на увагу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення боргу у сумі 92000 грн. за договором позики, укладеним 15.06.2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною за клопотанням відповідача ОСОБА_5 було призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено Луганському відділенню ДНДІСЕ (а.с. 22 справи №426/361-13-ц).

У судовому засіданні 27 лютого 2014 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 про зняття фотокопії з наявного в матеріалах справи висновку судово-почеркознавчої експертизи, про що свідчить журнал судового засідання та звукозапис судового засідання (а.с. 243 справи №426/361-13-ц).

Вказане судове провадження, в якому містилися оригінал розписки та оригінал експертного висновку, в липні 2014 року було втрачене (а.с. 26 справи №426/361-13-ц).

Викликана за ініціативою колегії суддів апеляційного суду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 102 ЦПК України експерт Луганського відділення ДНДІСЕ ОСОБА_17., яка брала участь в проведенні вищезазначеної експертизи і якою він підписаний, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції підтвердила, що наданий їй для огляду висновок (його копія) дійсно зроблений нею на виконання ухвали суду, саме як експертом по спеціальності «1. Дослідження почерку та підписів» та експертом ОСОБА_18., який зараз тимчасово не виконує свої обов'язки, як експертом, що має кваліфікацію експерта по спеціальності «4.3 Криміналістичне дослідження транспортних засобів», «4.4. Дослідження ідентифікації номерів та рельєфних знаків». Таким чином, саме експертом ОСОБА_17. була досліджена розписка та зроблені вищезазначені висновки про написання та підписання боргової розписки відповідачем.

Опитаний експерт ОСОБА_17. також пояснила, що добре пам'ятає досліджувану нею розписку, копію якої їй пред'явлено як наявну в матеріалах справи, наполягала на своєму висновку і на відповідності наданої копії розписки оригіналу, який вона досліджувала.

Дублікат або копію висновку надати зараз не має можливості, оскільки він залишився на території, що тимчасово не контролюється органами державної влади України.

Встановивши, що у позивача ОСОБА_2 був в наявності оригінал боргової розписки, що знаходився у втраченій справі, а відповідачем не доведено факту повернення боргу як спадкоємцю, так і спадкодавцю за час його життя, а також не спростовано тих обставин, що позивач набув право вимоги за борговою розпискою, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики у заявленому останнім у позові розмірі - 92000 грн.

При вирішенні справи в частині стягнення суми боргу судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не спростовують цих правильних висновків.

Довід апеляційної скарги відповідача про те, що висновок судово-почеркознавчої експертизи не був досліджений у втраченій справі і тому на нього не можна посилатися, не заслуговує на увагу, оскільки безпосередність дослідження доказів підлягає лише в розглядуваній справі.

Висновки суду про невстановлення договором позики розміру процентів, тому стягнення їх на рівні облікової ставки НБУ, не відповідають матеріалам справи, а довід апеляційної скарги позивача в цій частині є слушним.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу (Постанова ВСУ №6-79цс14 від 02.07.2014 р.).

З ухвали Сватівського районного суду Луганської області від 10.10.2013 року про призначення за клопотанням відповідача ОСОБА_5 судово-почеркознавчої експертизи вбачається, що на вирішення експерта відповідач просив поставити питання, крім іншого, ким виконано рукописний текст «Сроком 3 месяца под 4% месячных» (а.с. 22 справи №426/361-13-ц).

Згідно вищезазначеного експертного висновку, при виконанні слова «месячных» (російською) вбачається накладення початкової частини слова «меся» на частину раніше написаного слова «годо», що є наймовірніше виправленням виконавця рукописного тексту та не впливає на проведення порівняння; вказаним висновком підтверджено, що рукописний текст в розписці «Сроком 3 месяца под 4% месячных» виконано ОСОБА_16 (а.с. 221-227 т. 2).

Оскільки колегія суддів вважає доведеним встановлення сторонами договору позики відсотку за користування коштами саме у розмірі 4% місячних, то такий відсоток підлягає стягненню.

Останній раз позивач збільшував розмір позовних вимог в частині стягнення відсотків 19.04.2017 року (а.с. 247-248 т. 2) та просив стягнути відсотки за користування грошовими коштами з 15 червня 2012 року по 14 квітня 2017 року у сумі 213440 грн. (92000 грн. : 100 х 4 = 3680 грн. х 58 місяців).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України (в редакції закону 2017 року) суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, що повністю відповідає вимогам ч. 1 ст. 11 ЦПК України (2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення), тому колегія суддів погоджує довід апеляційної скарги відповідача про вихід суду за межі позовних вимог і безпідставне збільшення періоду стягнення відсотків.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки головуючий у справі ОСОБА_1 брав самовідвід в цій справі та йому було заявлено відвід, який був задоволений, колегія суддів вважає його хибним.

Згідно п.3.9 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. №30, погодженого Державною судовою адміністрацією України 26.11.2010 р. зі змінами, встановлено, що судові справи, що надійшли з судів апеляційної або касаційної інстанції після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття провадження), а також які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, не підлягають автоматичному розподілу, а передаються тим суддям, ухвалу яких скасовано, у провадженні яких перебувала або перебуває судова справа.

Отже, задовольняючи собі відвід та самовідвід 11 лютого 2015 року після розподілу йому вказаної справи, яка надійшла з апеляційного суду Харківської області після скасування ухвали Сватівського районного суду Луганської області про забезпечення позову, суддя Половинка В.О. виходив з вимог п. 5 ч. 1 ст. 20 ЦПК України (в редакції 2014 року) про порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 11-1 ЦПК.

Наведене не є перешкодою для участі судді Половинки В.О. у розгляді справи по суті, яка надійшла в його провадження після звільнення іншого судді 06.10.2016 р. (а.с. 171 т. 2).

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права відповідно до п.п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення скарг обох сторін та скасуванню рішення і ухвалення нового рішення в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 відсотків за користування грошовими коштами та періоду, за який ці відсотки підлягають стягненню - з 15 червня 2012 року по 19 квітня 2017 року у розмірі 213440 грн.

В частині стягнення суми боргу 92000 грн. у відповідності ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без - змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки до сплати відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час подачі заяви позивачем ОСОБА_2.) належало 2226,40 грн., які він сплатив, та за подання апеляційної скарги - 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (в редакції, чинній на час подання апеляції) - 2449,04 грн., які позивачем також сплачені, то загальна сума судових витрат у розмірі 4675,44 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 09 листопада 2017 року

в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 15.06.2012 року у розмірі 92000 грн. - залишити без змін.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити та стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 відсотки за користування грошовими коштами в період з 15 червня 2012 року по 19 квітня 2017 року у розмірі 213440 грн. та судові витрати у сумі 4675,44 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Дата виготовлення повного тексту постанови - 09 лютого 2018 року.

залишити без змін.

Головуючий

Судді: