Рішення № 72114587, 09.02.2018, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/162/17

Провадження № 2/304/73/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2018 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

при секретарі - Соханич Л.Ю.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

її представника - адвоката ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 -

адвоката Сілкіної-Яцко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 як представника ОСОБА_1 у її інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватні нотаріуси Перечинського районного нотаріального округу Конончук Віра Юріївна та Маріаш Владислав Іванович про визнання недійсними правочину та договору купівлі-продажу, а також витребування квартири, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 як представник ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6 звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 14 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було укладено шлюб, від якого 11 квітня того ж року народилася донька - ОСОБА_6 За період спільного проживання подружжя періодично проживало у АДРЕСА_2 та у квартирі, яка належала ОСОБА_10 в АДРЕСА_3. Однак, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2014 року вказаний шлюб розірвано, а ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_10 помер. Розпочавши процес оформлення спадщини, позивачу стало відомо, що квартира АДРЕСА_1, одноосібним власником якої був померлий ОСОБА_10, на підставі договору дарування від 09 травня 2014 року перейшла у власність відповідача ОСОБА_3 Як з'ясувалося, вказану квартиру ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_11, яка у свою чергу придбала таку за договором купівлі-продажу квартири від 20 лютого 2014 року, укладеного за участю представника ОСОБА_10 за довіреністю - відповідача ОСОБА_4 Вважає вказану довіреність, а відтак і договір купівлі-продажу недійсними, оскільки покійний ОСОБА_10 являвся інвалідом ІІ групи, з 1996 року перебував на диспансерному обліку у невролога, хворів на симптоматичну епілепсію з вторинними генералізованими тоніко-клонічними нападами (2-3 рази на місяць) та з вираженими характерологічними змінами особистості по епітипу, у його лікуванні використовувались транквілізатори та заспокійливі препарати; мав гіперденсивне гетерогенне утворення з ураженням сірої та білої речовин головного мозку, травму головного мозку, психічні та поведінкові розлади внаслідок зловживання алкоголем. Оскільки через наведені обставини, в тому числі психічні хвороби, ускладнені зловживанням алкоголю, ОСОБА_10 не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вищевказаний правочин не відповідав його дійсній волі, надання довіреності не було свідомим, він ніколи не бажав здійснювати продаж належної йому квартири, оскільки такий був не вигідним насамперед для нього, так як іншої нерухомості не мав, коштів від її продажу також не отримував, тому просить позов задовольнити.

Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні додатково пояснила, що за час шлюбу ОСОБА_10 інколи поводився неадекватно, хоча і не звертався до лікаря; міг зробити якісь речі, які не можна було пояснити. За три роки спільного проживання було декілька випадків, коли він взагалі не розумів, що робить, після чого важко відходив від такого стану. Коли вони укладали шлюб і коли у них народилася дитина, ОСОБА_10 усвідомлював значення своїх дій, однак згодом вона була змушена з ним розлучитися, оскільки боялася, що він щось може вчинити на шкоду сім'ї.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позов не визнала та подала письмове заперечення посилаючись на те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 дійсно являвся інвалідом ІІ групи та відповідно з 1996 року перебував на обліку невролога. Також матеріалами справи стверджуються й інші захворювання покійного ОСОБА_10, однак такі обставини не можуть слугувати підставою для визнання довіреності, як одностороннього правочину від 23 жовтня 2013 року, недійсною. Так, згідно висновку експертизи, проведеної за клопотанням позивача, ОСОБА_10 23 жовтня 2013 року у момент вчинення правочину міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. За таких обставин всі доводи позивача про ніби відсутність у ОСОБА_10 свідомих дій та їх розуміння при вчиненні зазначеного правочину є необґрунтованими. Всі зазначені у позові норми права можуть бути застосовані до одностороннього правочину тільки за наявності належних та допустимих доказів, а таких у позивача нема. Крім того, посилається на те, що 23 травня 2013 року Перечинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №136 «Про надання дозволу на вчинення правочину стосовно нерухомого майна». Вказаним розпорядженням Перечинська РДА, у структуру якої входить служба у справах дітей, з врахуванням рішення комісії з питань захисту прав дитини № 06 від 20 травня 2013 року, надала дозвіл покійному ОСОБА_10 на вчинення правочину купівлі-продажу приватизованої квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, право проживання та користування в якій мають малолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та неповнолітній ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, які забезпечені іншим рівноцінним житлом за адресою: АДРЕСА_4. Також звертає увагу на те, що інформація служби у справах дітей Перечинської РДА, що міститься у матеріалах справи, стосується договору дарування від 09 травня 2014 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 щодо якого, відповідно і не могли надаватися будь-які дозволи вказаним органом (а. с. 153-154).

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_13 у судовому засіданні позов не визнала та просила у задоволенні такого відмовити, оскільки наявними матеріалами справи достеменно встановлено, що у покійного ОСОБА_10 були чіткі наміри щодо продажу квартири. Так, 19 квітня 2013 року за письмовою розпискою, де стоїть його підпис, ОСОБА_10 отримав гроші за квартиру, а лише восени того ж року видав оскаржувану довіреність, що додатково спростовує посилання позивача на те, що на момент її видачі покійний не розумів значення своїх дій, навпаки вказуючи на їх послідовність. Також зазначила, що перебування ОСОБА_10 з 1988 року по 2007 рік на обліку лікаря-психіатра нічого не доводить, оскільки оскаржуваний правочин вчинено у 2013 році, тобто у цьому році, коли між ним та позивачем укладався шлюб, була народжена і зареєстрована обома батьками донька. Його захворювання носили неврологічний характер, а також мали місце приступи епілепсії через вживання алкоголю, однак у висновках всіх закладів, де лікувався ОСОБА_10 чітко зазначено, що його свідомість була ясною. Так само результатами судової психіатричної експертизи встановлено, що він міг розуміти значення своїх дій на момент видачі оспорюваної довіреності.

У судовому засіданні приватний нотаріус Конончук В.Ю. як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, зазначивши про безпідставність позову, пояснила, що на момент видачі довіреності ОСОБА_10 повністю усвідомлював значення своїх дій. Крім цього при посвідченні таких довіреностей, нею як нотаріусом, проводиться бесіда щодо майна особи, працевлаштування, чи має вона де проживати, яка так само проводилася особисто і з покійним ОСОБА_10 при посвідченні оспорюваної довіреності.

Відповідач ОСОБА_11 у судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

У судове засідання приватний нотаріус Перечинського районного нотаріального округу Маріаш В.І. не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності, даний позов вважає необґрунтованим.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що знав покійного ОСОБА_10 близько двох років, оскільки разом з ним працював в Ужгородській школі, де той був охоронцем. Були випадки, коли ОСОБА_10 поводився дивно та щось дивне говорив, однак згодом розмовляв як нічого й не було; за час їх знайомства він якихось проявів хвороби не помічав. Однак, після народження дитини ОСОБА_10 звільнився, а одного разу, восени, коли дитині було близько півроку, ОСОБА_10 прийшов до нього додому, в той час коли його вдома не було. Він пройшов на кухню та взявши у руки ножа, сидів з ним, поки він не прийшов та не забрав у нього ніж; ОСОБА_10 мав якийсь страх, що нібито донька хоче його вбити. Тоді він подумав, що у нього так звана «біла гарячка». Після того випадку він його бачив і з ним все було добре, ОСОБА_10 виглядав повністю адекватно.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснила, що була двоюрідною сестрою покійного ОСОБА_10, однак бачилися вони рідко, коли зустрічалися у мами. У 1986-1987 роках він звільнився з правоохоронних органів по хворобі, оскільки мав травму голови, після чого працював і на хімзаводі, і влітку вихователем у дитячому таборі «Барвінок», а під час шлюбу з позивачем - охоронцем у школі № 20 м. Ужгорода. ОСОБА_10 говорив їй, що має алкогольну залежність, а коли одружився, то намагався утримуватися від вживання алкоголю та казав, що дуже радий народженню доньки - купав її, варив їсти, однак коли випивав, то у нього починалися приступи епілепсії, після чого лікувався у невропатолога. Про якесь психічне захворювання ОСОБА_10 вона не знає, лише знає, що він перебував на обліку психіатра, інколи тижнями жив у ОСОБА_4, який згодом влаштував його на лікування до Виноградова, де ОСОБА_10 і проживав перед смертю. У свій час ОСОБА_4 казав їй, що дав ОСОБА_10 5 000 доларів США, про що має і відповідну розписку. В останній рік життя ОСОБА_10 все робив як у тумані, не знав, куди йти і що йому робити, часто мав епілептичні приступи, хворів на рак кишечника та аневризму. ОСОБА_10 помер в Ужгороді у лікарні, звідки його забрала колишня дружина.

Під час розгляду справи ухвалою від 05 квітня 2017 року було задоволено клопотання адвоката ОСОБА_2 про призначення посмертної судово-медичної експертизи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

У судовому засіданні встановлено, що 23 жовтня 2013 року ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, склав довіреність, якою уповноважив відповідача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, бути своїм представником з усіма необхідними повноваженнями, в тому числі з питань, що стосуються розпорядження належною йому квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Вказану довіреність того ж дня посвідчено приватним нотаріусом Перечинського районного нотаріального округу Конончук В.Ю. (а. с. 107).

Також встановлено, що 20 лютого 2014 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_10, відчужив ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1 (а. с.16-17, 107).

У свою чергу відповідач ОСОБА_11 за Договором дарування квартири від 09 травня 2014 року подарувала вказану квартиру відповідачу ОСОБА_3 (а. с. 18-20).

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_10 помер (а. с. 12).

Наразі ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6, звернулася до суду з позовом про визнання довіреності як одностороннього правочину, виданої 23 жовтня 2013 року покійним ОСОБА_10, недійсною, у зв'язку з тим, що вона вчинена особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати (ст. 225 ЦК), а також під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК), і, як наслідок, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 лютого 2014 року та витребувати квартиру у відповідача ОСОБА_3

Частиною 1 статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

З вказаного пункту вбачається, що для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до норм ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 січня 2017 року надано аналіз окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», та зазначено, що при вирішенні спорів про визнання правочину недійсним на підставі ст. 225 ЦК, судам необхідно звертати увагу на стан особи не взагалі, а саме в момент вчинення правочину.

У постанові ВСУ від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити насамперед на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Таким чином належним та допустимим доказом того факту, що на момент вчинення правочину його учасник через стійкий розлад здоров'я не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними є саме висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

У судовому засіданні встановлено, що покійний ОСОБА_10, який оспорюваною довіреністю уповноважив відповідача ОСОБА_4 бути його представником (в тому числі з питань, що стосувалися розпорядження належною йому квартирою), дійсно був інвалідом ІІ групи (загальне захворювання), що підтверджується випискою із історії його хвороби № 1071 Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології, а також даними медичної карти стаціонарного хворого № 798 Закарпатського обласного наркологічного диспансеру (а. с. 30, 99-105), та неодноразово знаходився на лікуванні у Перечинській ЦРЛ та у Закарпатському обласному наркологічному диспансері; з 1988 року по 2007 рік перебував на диспансерному обліку лікаря психіатра Перечинської районної лікарні, а також був направлений у Виноградівське відділення обласного центру комплексної реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів (а. с. 32-35, 174).

Разом з цим, відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №103 з датою проведення 31 серпня 2017 року, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, на момент видачі довіреності 23 жовтня 2013 року виявляв ознаки психоорганічного синдрому астенічного варіанту з легким зниженням когнітивних здібностей внаслідок органічного ураження головного мозку органічного ґенезу (артеріовенозна мальформація) обтяженого синдромом алкогольної залежності. ОСОБА_10 в момент вчинення правочину 23 жовтня 2013 року міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 117-125).

Статтею 3 Закону України № 1489-III «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Крім того, Резолюцією 46/119 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року затверджено Принципи захисту психічно хворих осіб та поліпшення психіатричної допомоги, серед яких зокрема зазначено, що відомості про лікування або госпіталізацію особи в минулому не можуть самі по собі слугувати виправданням постановки діагнозу про наявність у неї психічного захворювання в даний час або в майбутньому.

Таким чином, позивачем та її представником не доведено належними та допустимим доказами факт неможливості ОСОБА_10 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент посвідчення довіреності від 23 жовтня 2013 року.

Стосовно позовних вимог про визнання вказаного правочину недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України, як такий, що вчинено під впливом тяжкої обставини, то такі задоволенню не підлягають виходячи із наступного.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Згідно вказаної статті для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність одночасно двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне, фінансове чи інше становище, а лише його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. При цьому обов'язок доведення наявності тяжкої обставини на момент вчинення правочину лежить на позивачеві.

У позовній заяві як на тяжку обставину представник позивача ОСОБА_2 вказує на те, що ні довіреність, ні договір купівлі-продажу не відповідали волі ОСОБА_10, надання ним довіреності було несвідомим, він не бажав (ніколи не заявляв) здійснювати продаж належної йому квартири, такий був невигідним для нього, оскільки іншого нерухомого майна він не мав, коштів від продажу квартири - не отримував.

Оскільки жодний із зазначених аргументів вважатися тяжкою обставиною у розумінні ст. 233 ЦК України не може, іншого, якогось більш конкретного обґрунтування наявності тяжкої обставини ні в позовній заяві, ні в процесі розгляду справи позивачем та її представником не наведено, то відповідно й відсутні правові підстави для визнання даних правочинів недійсним ще й із підстав передбачених ст. 233 ЦК України.

Суд також зазначає, що підстави позову про вчинення договору особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати і у зв'язку з тяжкими обставинами, передбачені статтями 225 та 233 ЦК України, є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної з обставин, на яку посилається на підтвердження своїх доводів позивач та її представник, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів.

Стосовно інших доводів позивача щодо відсутності у покійного ОСОБА_10 дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири, то такі спростовуються наявним у матеріалах справи розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 136 від 23 травня 2013 року, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, надано дозвіл на вчинення правочину купівлі-продажу приватизованої квартири, загальною площею 44,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить йому на праві приватної власності, право проживання та користування в якій мають малолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та неповнолітня дитина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3; на даний час діти забезпечені іншим рівноцінним житлом за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 80, 81).

За наведених обставин суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 11, 16, 225, 233 ЦК України, ст. ст. 7, 10, 12, 18, 81, 263, 264, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

у задоволенні позову ОСОБА_2 (АДРЕСА_7) як представника ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4) у її інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_5), ОСОБА_7 (місце проживання: АДРЕСА_6) та ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватні нотаріуси Перечинського районного нотаріального округу Конончук Віра Юріївна (місцезнаходження: 89200 Закарпатська область м. Перечин, пл. Народна, № 3-1) та Маріаш Владислав Іванович (місцезнаходження: 89200 Закарпатська область м. Перечин, вул. Гагаріна, № 6 «а») про визнання недійсними правочину та договору купівлі-продажу, а також витребування квартири - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: Ганько І. І.