Постанова № 72112934, 07.02.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/23/2018(м)

263/11245/16-ц

Головуючий у 1-й інстанції Васильченко О.Г.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

Категорія 20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів: Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 вересня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «АО Техніка», Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб України, третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання права власності на автомобіль, зняття арешту,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, уточниши в подальшому редакцію позовних вимог (а.с. 55-58), посилався на наступні обставини. 31.07.2014р. між ним та ПрАТ "АО Техніка", в особі директора товариства - Лактіонова О.І., у місті Маріуполі було укладено попередній договір № 140731/1 купівлі-продажу автомобіля марки HYUNDAI HD7855-01, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, за яким він сплатив 80000грн. та отримав автомобіль, правовстановлюючі документи і ключі. В попередньому договорі сторони обумовили нотаріальне оформлення основного договору на 22.08.2014р., чому зашкодило проведення з серпня 2014 року антитерористичної операції. Оскільки позивач по сьогодення користується автомобілем, фактично умови попереднього договору з його купівлі-продажу виконані, то він має вважатись власником цього транспортного засобу. Разом з тим, у 2017 році позивачеві стало відомо про накладення на придбаний автомобіль арешту за постановою державного виконавця за рішенням Господарського суду Запорізької області про стягнення з ПрАТ "АО Техніка" кредитної заборгованості. Зазначені обставини не дають змоги реалізувати набуте право власності на автомобіль. Просив в судовому порядку визнати за ним право власності на автомобіль, зняти арешт, накладений на вказаний об'єкт рухомого майна.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки HYUNDAI HD7855-01, 2011 року випуску, колір білий, ідентифікаційний номер /VІN/ НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1. Скасовано арешт, накладений на цей автомобіль за постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецької області від 08.04.2016 року.

Додатковим рішенням суду від 18 грудня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка заперечувала проти доводів скарги третьої особи, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України у відсутність повідомлених належним чином про дату і час розгляду справи позивача ОСОБА_2, представників відповідачів - ПрАТ «АО Техніка» (сповіщений оголошенням на офіційному веб-сайті «Судова влада»), ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб України, представника третьої особи - ВПВР УДВС ГТУЮ в Донецькій області, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 31.07.2014р. між ОСОБА_2 та ПрАТ «АО Техніка», в особі директора ПрАТ «АО Техніка» - Лактіонова О.І., укладено попередній договір № 140731/1 купівлі-продажу транспортного засобу, за яким позивач сплатив товариству 80000грн. в рахунок укладення в подальшому основного договору купівлі-продажу автомобіля - модель HYUNDAI, марка HD7855-01, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер /VІN/ НОМЕР_2, тип вантажний, колір білий, належний на праві власності ПрАТ «АО Техніка». В договорі сторони обумовили укласти і нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу 22.08.2014р. в приміщенні Першої маріупольської державної нотаріальної контори (а.с. 9, 13-15, 53).

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Донецькій області від 08.04.2016р., ухваленою в межах виконавчого провадження ВП № 50766602 про примусове стягнення кредитної заборгованості з ПрАТ «АО Техніка» на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» за наказом Господарського суду Запорізької області від 24.03.2015р., накладено арешт на все майно боржника і оголошена заборона на його відчуження (а.с. 68-75).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що попередній договір купівлі-продажу автомобіля було укладено 31.07.2014р., а постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесена пізніше - 08.04.2016р. Суд враховув той факт, що сторонами договору виконані всі умови, а саме: продавець отримав кошти за автомобіль, покупець ОСОБА_2 - отримав автомобіль, технічні документи, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, користувався автомобілем з 31.07.2014р. Суд також взяв до уваги, що місто Маріуполь з серпня 2014р. по теперішній час знаходиться у зоні проведення антитерористичної операції.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За ч.ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Із урахуванням положень у п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, укладений між фізичною особою - позивачем і юридичною особою - відповідачем ПрАТ «АО Техніка» попередній договір від 31.07.2014р. є таким, що належить вчиняти в письмовій формі.

За загальним принципом цивільного законодавства для укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу нотаріальне його посвідчення не є обов'язковим і така письмова форма договору не суперечить вимогам, визначеним постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 07.09.1998р. (з наступними змінами), якою затверджений Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - Порядок № 1388).

Втім, за змістом положень ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Згідно із ч. 3 Ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Як вбачаться з матеріалів справи, сторони в змісті попереднього договору (п.п. 1.1, 3.1.4, 4.5) домовились про укладення основного договору в певній формі - з нотаріальнм посвідченням основного договору купівлі-продажу.

Саме такій формі (письмова форма правочину з нотаріальним посвідченням) в розумінні ст. 635 ч. 1 ЦК України мав відповідати попередній договір, що мало також грунтуватись і на положеннях пункту 6 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012р. за N 282/20595 - в редакції, діючій на момент укладення попереднього договору (далі - Порядок № 296/5).

Разом з тим, попередній договір № 140731/1 укладений не в тій формі, що оговорена для основного договору (письмова форма з подальшим нотаріальним посвідченням).

Відповідно до ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

З урахуванням тієї обставини, що з моменту укладення попереднього договору і до 22.08.2014р. між сторонами не було укладено основний договір купівлі-продажу автомобіля з нотаріальним посвідченням вчиненого правочину, то такий попередній договір вважається припиненим.

До того ж, законодавцем у змісті Закону України «Про дорожній рух» і вказаного Порядку № 1388 унормована державна реєстрація транспортних засобів. Тож, договір купівлі-продажу транспортного засобу є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Згідно з положеннями ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені до експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі та інші засоби транспорту. Власники транспортних засобів зобов'язані зареєструвати їх протягом десяти днів після придбання, одержання або виникнення підстав, що потребують внесення змін у реєстраційні документи, в органах внутрішніх справ України.

Аналогічні вимоги викладені у п. 7 Порядку № 1388.

За змістом положень у п.п. 4, 8, 40, 43 Порядку № 1388 перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий в підрозділах Державтоінспекції. Зняття з обліку транспортних засобів, що належать юридичним особам недержавної форми власності, проводиться на підставі копій відповідних рішень власників, засвідчених у встановленому законом порядку.

За відомостями територіального сервісного центру № 1441 Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області, за свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, станом на 27.02.2017р. автомобіль HYUNDAI реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований за власником - ПрАТ «АО Техніка» (а.с. 53).

З цього витікає, шо у вищевизначеному Порядку № 1388 ПрАТ «АО Техніка» не знімав цей автомобіль з державної реєстрації для подальшого відчуження, в тому числі з моменту укладення попереднього договору в 2014 р. по 08.04.2016р., коли було накладено органом державної виконавчої служби арешт (а.с. 70). Відомості про наявність рішення власників (акціонерів згідно реєстру) ПрАТ «АО Техніка» (а.с. 114), засвідченого у встановленому законом порядку, не здобуті ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.

За змістом положень у п. 8 Порядку № 1388 документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, є оформлені в установленому порядку, зокрема: договори купівлі-продажу транспортних засобів, укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів, безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу транспортних засобів тощо.

Укладений між ОСОБА_2 та ПрАТ «АО Техніка» попередній договір, укладений в простій письмові формі, таким документом, що підтверджує правомірність придбання автомобіля не є.

Позивачем, якому за попереднім договором було передано автомобіль, не виконаний обов'язок щодо державної реєстрації права власності на набутий транспортний засіб протягом десяти діб після його придбання, як то регламентовано у п. 7 Порядку № 1388 і в п. 6.4 вищевказаного Порядку № 296/5.

Позивач, в розумінні ст. 328 ЦК України, не набув у встановленому законом порядку право власності на придбаний за простою письмовою угодою автомобіль.

Враховуючи викладене, третя особа в апеляційній скарзі обґрунтовано стверджує про порушення порядку укладення договору відчуження транспортного засобу і відсутність, у зв'язку з цим, у суду правових підстав вважати укладеним належним чином договір купівлі-продажу автомобіля та таким, щє є основою для визнання за набувачем права власності на відчужене майно.

За змістом ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Виходячи з наведеного, суд не може своїм рішенням створювати підстави для виникнення права власності, окрім випадків передбачених законом.

За ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Досліджуючи питання, чи порушено (не визнано/оспорюється) майнові права заявника, колегією суддів з'ясовано наступне.

В основу свого рішення суд першої інстанції суд поклав ту обставину, що місто Маріуполь, де належало вчинити основний правочин, з серпня 2014 року по сьогодення знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, що стало перешкодою до нотаріального посвідчення цього правочину.

Однак, погодитись з таким мотивом не можна, оскільки судом не була врахована інша обставина, що має важливе значення, а саме виконання органами нотаріату своїх повноважень на території міста Маріуполя у вказаний період часу.

В суді першої інстанції не здобуто доказів того, що у сторін договору протягом довготривалого часу (з липня 2014 року до моменту пред'явлення даного позову у вересні 2016р. і до часу ухвалення рішення) існували перешкоди об'єктивного характеру до нотаріального посвідчення угоди в приміщенні Першої маріупольської державної нотаріальної контори, як безпосередньо було визначено в п. 4.5 попередньої угоди, а також перешкоди до вчинення дій зі зняття з реєстрації автомобіля на території, підконтрольній Україні, де відповідні органи здійснювали свої повноваження у доступному для громадян режимі. Таких доказів не представлено і в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів не виявила порушення прав позивача, чому суд першої інстанції не приділив належної уваги, помилково створивши судовим рішенням підстави виникнення у позивача права власності на майно. Такі висновки суду не ґрунтуються на законі.

Як з'ясовано, на все рухоме майно ПрАТ «АО Техніка» (в т.ч. і спірний автомобіль) було накладено арешт для виконання кредитних боргових зобов'язань цього товариства перед банком.

Посилання представника позивача в суді апеляційної інстанції на те, що попередній договір було укладено у липня 2014 року, тобто до обтяження арештом спірного автомобіля у 2016 році (а.с. 117-118), не є підставою для визнання права власності на цей автомобіль, оскільки такого права в юридичному сенсі позивач не набув. Через це у суду були відсутні підстави для скасування арешту - рішення суду в даній частині не містить будь-якого обґрунтування.

Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, таке рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення згідно із вищенаведеного мотивування про відмову в задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на автомобіль і зняття арешту на це майно.

Ухвалою апеляційного суду від 22.12.2017р. третій особі - ВПВР УДВС ГТУЮ в Донецькій області було відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення постанови апеляційним судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 136, п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги третьої особи, що виявилася обґрунтованою і задоволена, підлягає стягненню з позивача ОСОБА_2, якому за новим судовим рішенням відмовлено у позові, в дохід держави судовий збір за ставками, визначеними Законом України «Про судовий збір», із урахуванням ціни позову (вартості відшукуваного майна), в розмірі 880грн. (ціна позову 80000грн., 1% = 800, 110%=800:100х110).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області задовольнити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 вересня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «АО Техніка», Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб України, третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про визнання права власності на автомобіль, зняття арешту - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подачу апеляційної скарги 880 (вісімсот вісімдесят) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09.02.2018р.

Головуючий С.А.Попова

Судді: С.А.Зайцева

Л.М.Кочегарова