Постанова № 72112646, 07.02.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2018 року м. Кропивницький

справа № 390/1668/17

провадження № 22-ц/781/188/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:головуючої судді Авраменко Т.М.

суддів Кіселика С.А., Суровицької Л.В.

за участю секретаря Бодопрост М.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2017 року у складі судді Пасічника Д.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIІІ від 03.10.2017 року який набрав чинності з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з підпунктами 11, 13 пункту 1 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Зазначала, що рішенням виконавчого комітету Созонівської сільської ради Кіровоградського району від 10 квітня 2014 року № 19 їй було надано дозвіл на вселення до кімнати АДРЕСА_1. Державна реєстрація права власності на квартиру не проведена. Відповідач ОСОБА_2 також зареєстрований за цією адресою, але з жовтня 2016 року фактично там не проживає, всі свої особисті речі з кімнати забрав. Через це вона змушена самостійно сплачувати рахунки за комунальні послуги та має складнощі при оформленні субсидії.

Просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: кімнатою АДРЕСА_1.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивач не є власником житлової кімнати АДРЕСА_1, тому не має права вимагати усунення перешкод у здійсненні відповідачем права користування та розпорядження своїм майном.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Зазначає, що відповідно до змін, внесених до чинного законодавства, правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації, прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, і на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71,72 ЖК УРСР, відповідно до яких при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Судом було встановлено, що відповідач зареєстрований в кімнаті гуртожитку, але в ній не проживає. Однак суд дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин норм ЦК України, тому його висновки є незаконними та необґрунтованими.

Апеляційне провадження відкрито 26 грудня 2017 року (а.с.48).

В засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, пояснила, що місце проживання відповідача їй невідоме, після розірвання шлюбу в 2016 році в квартирі він не проживає, аліменти на утримання дитини не платить.

Відповідач в засідання апеляційного суду не прибув.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові на підставі ст.ст.316,317,391 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є власником квартири, а тому не може ставити питання про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, проте такий висновок суду не ґрунтується на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Крім того, позивач просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, на підставі ст.ст.71,72 ЖК України.

Матеріалами справи підтверджується, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2014 року (а.с.8). Мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2017 року шлюб розірвано (а.с.31).

Рішенням виконкому Созонівської сільської ради №19 від 10 квітня 2014 року позивачу надано дозвіл на вселення до кімнати АДРЕСА_1 (а.с.5). З 12 квітня 2014 року місце проживання позивача зареєстровано в цій кімнаті (а.с.6). Позивач у встановленому законом порядку є наймачем кімнати. Після реєстрації шлюбу з 11 грудня 2014 року в кімнаті зареєстровано місце проживання відповідача (а.с.21).

Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі окрім інших прав гарантується право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло, як одного з природних і невід'ємних прав людини. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканність, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Фізична особа може мати кілька місць проживання ( ч.6 ст.29 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Ст. 71 Житлового кодексу України передбачає, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках, передбачених ч.3 ст.71 ЖК України.

Згідно зі ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Такий позов може бути поданий як власником житла, так і наймачем або членом сім'ї наймача, тому висновок суду, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем та не може ставити питання про визнання колишнього чоловіка таким, що втратив право користування приміщенням, яке їй було надано у встановленому законом порядку, безпідставний.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 04 листопада 2015 року у справі №6-1166 цс15.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

При розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи відсутній відповідач у спірному приміщенні понад шість місяців, чи є причини відсутності неповажними.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі наданих доказів.

Позивач в позовній заяві посилалася на те, що відповідач не проживає в кімнаті №45 з жовтня 2016 року.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України, ст. 60 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В обґрунтування позовних вимог позивач в суді першої інстанції ніякі докази на підтвердження факту не проживання відповідача у кімнаті не подавала, клопотання про виклик свідків не заявляла, хоч в позовній заяві вказала, що список свідків надасть пізніше (а.с.3), вже до апеляційної скарги надала один акт від 31 серпня 2017 року про не проживання відповідача (а.с.31 зворот).

Надаючи оцінку цьому акту колегія суддів зазначає, що в ньому відсутні відомості про те, чи обстежувалася або оглядалася кімната, відсутні відомості, на підставі яких об'єктивних даних встановлено факт не проживання відповідача та відсутність його особистих речей, свідки, які підписали акт не допитувалися, обставини викладені в актах, не перевірялися.

В довідці Созонівської сільської ради від 14 вересня 2017 року зазначено про зареєстроване місце проживання відповідача, відомості про те, чи фактично він проживає за місцем реєстрації і якщо не проживає, то з якого часу, відсутні (а.с.19).

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач за час судового розгляду справи не надала належних та допустимих доказів того, що відповідач більше шести місяців без поважних причин не проживає в кімнаті, наймачем якої вона є, тому в межах заявлених вимог та наданих доказів передбачені законом підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням відсутні. Рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з підстав його недоведеності, що не перешкоджає позивачу подати такий же позов, зафіксувавши відповідними доказами факт не проживання відповідача більше шести місяців за інший період.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2017 року.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 09 лютого 2018 року.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: С.А.Кіселик

Л.В.Суровицька