Постанова № 72112212, 23.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/469/18 Справа № 205/1178/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Федченко В. М. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 2

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що наприкінці 2003 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючий за адресою: АДРЕСА_8 запропонував їй сумісне проживання на яке вона погодилась. 01 листопада 2003 року позивач переїхала в квартиру по вказаній адресі для спільного проживання з наймачем квартири ОСОБА_3, на той момент більше ніхто не проживав в цій квартирі. Отже вона, позивачка, вселилась в квартиру зі згоди наймача, як член його сім»ї. Починаючи з весни 2004 року ОСОБА_3 почав систематично їздити на заробітки в Херсонську область. Фактично на протязі усього періоду вона сплачувала комунальні послуги за його квартиру. ОСОБА_3 останній раз знаходився у квартирі в грудні 2005 році, коли забрав всі свої речі і кудись поїхав на заробітки і на даний час місцезнаходження його не відоме. У ОСОБА_3 була донька, яка знаходилась у місцях позбавлення волі, у зв'язку з чим померла в 2011 році від туберкульозу. Весь цей час позивач в квартирі проживала самостійно та сплачувала комунальні послуги всі ці роки. ОСОБА_2 вселилася у квартиру АДРЕСА_1 зі згоди наймача цієї квартири ОСОБА_3, як члена його сім'ї, тривалий час у ній проживає, приймає участь у витратах по її утриманню, зробила капітальний ремонт; з 2003 року по сьогоднішній день проживає в даній квартирі, здійснює обслуговування зазначеної квартири, догляд за нею, добросовісно заволоділа чужим майном, відкрито, безперервно володіє ним, більше десяти років. Тому позивач просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з листопада 2003 року по грудень 2005 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 42 кв. м., в порядку набувальної давності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2017 року позов задоволено, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з листопада 2003 року по грудень 2005 року; визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 42 кв. м., в порядку набувальної давності.

В апеляційній скарзі Дніпропетровська місцева прокуратура №4, яка діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено та стверджується зібраними у справі доказами, що квартира АДРЕСА_1

ОСОБА_3 є квартиронаймачем вказаної квартири на підставі ордеру №003907 від 04.04.1997 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (а.с. 111).

Згідно довідки КП «Жилсервіс 2» ДМР від 16.06.2017 року, станом на час оформлення даної довідки, у вказаній квартирі зареєстровані у якості проживаючих квартиронаймач ОСОБА_3 та онук ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 110).

Квартира АДРЕСА_1) в приватну власність не передавалась, що стверджується листом КП «Жилсервіс 2» ДМР від 04.07.2017 року, листом КП «Житлово-експлуатаційне підприємство №22» ДМР від 15.06.2017 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.07.2017 року (а.с. 105, 107, 109).

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 надано акт «про проживання», складений 25 грудня 2015 року про те, що за адресою АДРЕСА_5 проживає ОСОБА_2 з листопада 2003 року по час складання акту (а.с. 12).

Згідно акту «про не проживання», складеного 20 січня 2016 року, відповідач ОСОБА_3 не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 з грудня 2005 року по час складання акту (а.с. 13).

Вказані вище акти від 25.12.2015 року та від 20.01.2016 року житловим органом не завірені, не відповідають положенням ст.ст. 58, 59 ЦПК України в редакції, що діяла по 14.12.2017 року.

Згідно копії паспорта ОСОБА_2 серії НОМЕР_1, вона зареєстрована проживаючою за адресою АДРЕСА_9 з 18 липня 2002 року по цей час (а.с. 7-9).

Також, на аркуші 11 наявний акт «про не проживання», складений 27 листопада 2015 року та завірений квартальним комітетом №32 Ленінського району м. Дніпропетровська про те, що ОСОБА_2 з липня 2002 року по листопада 2015 року за адресою АДРЕСА_9

Місцевим судом також встановлено, що позивачка з грудня 2005 року сплачувала комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_6, що підтверджується копіями квитанцій (а.с.19-46).

Згідно довідки, виданої ОСОБА_3 КЖЕП №32, заборгованість по квартплаті за адресою АДРЕСА_7 - відсутня (а.с. 47).

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які повинен довести саме позивач (ч. 1 ст. 60 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником. Виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння.

За змістом вказаної норми набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України.

Згідно з роз'ясненнями у п. 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», враховуючи положення ст. ст. 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК України).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, - колегія дійшла висновку про недоведеність позовної вимоги щодо встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім»єю, ведення спільного господарства. Доказів, що відповідають положенням ст.ст. 58, 59 ЦПК України в редакції, що діяла по 14.12.2017 року (ст.ст. 77 - 79 ЦПК України в редакції, що діє з 15.12.2017 року), на підтвердження вказаної позовної вимоги не надано, клопотань про витребування відповідних доказів апеляційним судом не заявлено, що стверджується журналом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.

Крім того, посилаючись у позовній заяві (а.с. 2 - 6) та в судових засіданнях на факт вселення у спірну квартиру, що перебуває у комунальній власності, у якості члена сім»ї наймача ОСОБА_3., позивач фактично стверджує існування правовідносин, які регламентуються ч. 1 ст. 64 ЖК України, де передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Твердження про існування житлових правовідносин виключає можливість застосування до тих самих правовідносин положень ст. 344 ЦК України.

Колегія наголошує, що квартира АДРЕСА_1) перебуває у комунальній власності та, на підставі наведеного вище ордеру була правомірно передана у користування ОСОБА_3. Крім того, у спірній квартирі до цього часу зареєстровані у якості осіб, що проживають квартиронаймач ОСОБА_3 та онук ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 110), які до участі у справі місцевим судом не залучались; доказів смерті вказаних осіб, оголошення їх померлими, визнання безвісно відсутніми, визнання такими, що втратили право користування спірним житлом, тощо - суду не надано, клопотань про витребування відповідних доказів судом не заявлено. Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що позивачка, яка проживає у спірній квартирі без реєстрації, здійснює лише користування вказаним майном, колегія дійшла висновку, що не спростовано факт знаходження спірної квартири у володінні власника - територіальної громади міста Дніпро (Дніпропетровська), не надано доказів вибуття квартири з володіння власника, що виключає набуття позивачкою права власності на вказане нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, неправильно застосував матеріальний закон, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір позивачу не відшкодовується. При цьому, сплачену апелянтом суму судового збору в розмірі 1212,66 грн. при поданні апеляційної скарги необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області, згідно платіжного доручення №2665 від 03.10.2017 року (а.с. 126).

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2017 року - скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності за набувальною давністю - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області (просп. Д. Яворницького, 38, м. Дніпро, р/р 35217020000291 у ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909938) судові витрати в сумі 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) грн. 66 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий

Судді