Рішення № 72111951, 22.01.2018, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Гайворонський районний суд Кіровоградської області

м.Гайворон, вул.Великого Кобзаря, 3 Кіровоградської області, 26300

_____________________________

385/1396/17

2/385/112/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.01.2018 року

Гайворонський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Сліпенка Р.Ю.,

при секретарі Зеленко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Гайворон цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Авіс Авто» про порушення прав споживача, визнання договору доручення недійсним та стянення коштів, -

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся з позовом до ТОВ «Авіс Авто», в якому просить визнати визнання договору доручення укладений між ним та відповідачем недійсним та стягнути з відповідача на користь позивача сплачені кошти в розмірі 50 000 (п’ятдесят тисяч) грн. Позовна заява мотивована тим, що в серпні 2017 року позивачка звернулась до представництва TOB «ABIC АВТО», в м.Тульчин з метою купівлі зазначеного автомобіля. 16 серпня 2017 року, позивачка приїхала до м.Тульчин, де представник вказаної компанії підтвердив актуальність зазначеної пропозиції, та запропонував внести передоплату у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень вартості зазначеного автомобіля, надавши аркуш паперу із зазначеними на ньому банківськими- реквізитами TOB «ABIC АВТО». та запевнив позивачку, що кошти, які вона має сплатити, це часткова оплата ціни автомобіля, необхідна для поставки даного автомобіля, які потрібно внести терміново, поки представник TOB «ABIC АВТО» буде заповнювати договір для бронювання товару.

Кошти позивачкі потрібно було сплатити перед укладенням договору, а тільки після цього між мною та TOB «ABIC АВТО» буде укладено договір купівлі-продажу.

Так, позивачка до підписання договору, 16 серпня 2017 року перерахувала на рахунок TOB «ABIC АВТО» 50000 грн.. вважаючи що ця сума є частиною сплати за автомобіль, як її повідомив представник відповідача. Представником відповідача не було надано позивачці достатньо часу для ознайомлення з самим договором, повідомивши, що в договорі все добре .

Після оплати позивачці був наданий Договір доручення.

Після підписання договору позивачка помітила, що замість автомобіля марки Volkswagen Hugo. 2014 року випуску, в договорі було зазначено автомобіль, марки FORD TRANSIT Connect, на що менеджер компанії повідомив, що це їх внутрішні справи, необхідні для перекриття вартості акційного авто, та пообіцяв доставити мені транспортний засіб на наступний день.

Також 16 серпня 2017 рокупозивачка підписала додатковий договір до договіру доручення № Д 0449 від 16.08.2017 року в якому було змінено банківські реквізити відповідача а сторони договору називались відповідач (далі Лізонгодавець) та позивач (далі Лізингоодержувач)

Договір укладався позивачем з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, тому на правовідносини між сторонами поширюється Закон України «Про захист прав споживачів». Відповідно до умов договору Відповідач бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування Позивачу на умовах, передбачених договором. 16 серпня 2017 року позивачка сплатила рахунок на суму 50 000 грн. після чого предмет лізингу того ж дня мав би прибути до неї. Транспорт так в не прибув. Представником відповідача при укладанні договору не було роз’яснено призначення платежу в сумі 50000 грн. (10% від суми вартості предмета лізингу вказаного в договорі), який виявився Комісією за організацію договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. При цьому, позивач же вважав що це часткова оплата вартості транспортного засобу, яким за інформацією наданою відповідачем мав бути автомобіль Volkswagen Hugo. 2014 року випуску, а не FORD TRANSIT Connect (зі слів представника компанії та призначення платежу в рахунку за оплату), оскільки в неї не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надав достовірної інформації, завірив у тому що все буде добре. Крім того протягом передбачених днів предмет лізингу так і не переданий. Позивачка неодноразово зверталась до компанії відповідача, але вирішити питання так і не вдалося, представник відповідача пояснила, що за такою ціною авто немає, і потрібно написати заяву на повернення коштів, але відповідно до договору – комісія за організацію договору поверненню не підлягає. Таким чином, позивачка вважає, що під час попередніх переговорів представником компанії її введено в оману, щодо умов виконання договірних зобов’язань. Після підписання і вивчення умов договору стало зрозуміло, що сплачені кошти повернути неможливо, можливостей розірвати договір немає, оскільки він не передбачає розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати коштів, що є порушення прав позивача як споживача. Позивач вважає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати його вимог у разі порушення договору з боку продавця; встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору. Відповідно до умов, викладених у п. 5.1 Договору покупець, який не сплатив платежі, що передбачені в пунктах 2.1.4 та 2.1.7, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначеня реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 50% від сплаченого авансового платежу та/або частини. Авансових платежів, 50% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає. Отже, лізингоодавець отримав 50 000 грн. без виконання жодних дій. Вказана умова договору суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки відповідно до п.4 ч.3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Позивач в судове засідання не з’явилася про час та місце розгляду справи повідомлена в установленому порядку надала суду заяву в якій позов підтримує та просить слухати справу за її відсутності .

Представник відповідача повторно в судове засідання не з’явився про час та місце розгляду справи повідомлений в установленому порядку, причина неявки суду невідома.

Задовольняючи позов суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Згідно ч.5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати його вимог у разі порушення договору з боку продавця; встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Відповідно до умов, викладених у п. 12.1 Договору доручення № Д 0449 від 16.08.2017 року, лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в пунктах 2.1.4 та 2.1.7, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначеня реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, лізингоодержувач сплатив 5 000 грн. за договором, які поверненню згідно договору не підлягають.

Вказана умова договору суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки відповідно до п.4 ч.3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Аналіз змісту спірного договору дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Отже, несправедливими є сплата Комісії за організацію договору, так як в графі «Визначення термінів» договору визначено, що комісії за організацію договору - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Отже, відповідачем отримано 50000 грн., тобто кошти лише за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору та при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов’язання відповідачем, цей платіж не повертається .

Ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначає, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконання договору лізингу. З наведеного вбачається, що законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого договору фінансового лізингу.

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу, одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) в користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним за попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей встановлених законодавством. До відносин пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 709 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участі фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 799, 806 ЦК України. Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги про обов’язкове нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. За таких обставин, у зв’язку із недотриманням нотаріальної форми укладення Договору доручення № Д 0449 від 16.08.2017 року, та додаткового договору від 16.08.2017 року до договіру доручення № Д 0449 від 16.08.2017 року такі договіра слід вважати нікчемним.

На виконання договору при його підписанні позивач сплатив на користь відповідача 50 000 грн. Отримання відповідачем коштів за договором, який є нікчемним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст..1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст..215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання, цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, враховуючи несправедливі умови спірного Договору доручення № Д 0449 від 16.08.2017 року, та додаткового договіру від 16.08.2017 року до договір доручення № Д 0449 від 16.08.2017 року, відсутність нотаріального посвідчення спірних договорів, дані договора слід визнати недійсним, оскільки договір визнано не дійсним, тому з відповідача необхідно стягнути сплачені позивачем в рахунок оплати за автомобіль.

В силу ч. 2 ст.. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 141, 215, 216, ч.1 ст. 220, ч. 1 ст. 227, ч. 2 ст. 799, 628, 806 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів»,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Авіс Авто» про порушення прав споживача, визнання договору доручення недійсним та стянення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір доручення № Д 0449 від 16.08.2017 року, та додатковий договір від 16.08.2017 року до договір доручення № Д 0449 від 16.08.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіс Авто».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс Авто» на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 50000 (п’ятдесят тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс Авто» на користь держави судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції (Гайворонський районний суд) шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: Р. Ю. Сліпенко

Дата документу 22.01.2018