Постанова № 72109370, 06.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/850/17 Головуючий у І інстанції Єременко В. М.Провадження № 22-ц/780/426/18 Доповідач у 2 інстанції ЛівінськийКатегорія 26 06.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 355/850/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Коцюрби О.П.

Олійника В.І.

секретар судового засідання Шуляк Д.О.

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк»

відповідач - ОСОБА_5

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Баришівського районного суду Київської області, у складі судді Єременко В. М., від 27 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк (далі ПАТ КБ) «Приватбанк» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 травня 2012 року в розмірі 12218,6 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 2480,27 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 7030,30 грн, заборгованості за пеню та комісією 1650,00 грн, а також штрафів у розмірі фіксованої частини 500 грн та процентної складової 558,03 грн.

Заочним рішенням Баришівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року позов задовольнити частково. Стягнуто із ОСОБА_5, на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 травня 2012 року на загальну суму 2480, 27 грн. В решті позову відмовлено. Розподілено судові витрати .

ПАТ КБ «Приватбанк» з судовим рішенням не погодилось та подало апеляційну скаргу. Просило рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, а в решті рішення залишити без змін. Крім того, просило винести окрему ухвалу щодо порушення суддею першої інстанції норм чинного законодавства. Вважало, що вказане судове рішення ухвалене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач судове рішення не оскаржив.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд виходив з того, що позивачем було доведено факт надання відповідачу кредитних кошти та заборгованість останнього перед банком у розмірі 2480,27 грн, не доведено,що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу.

Колегія суддів з цим висновком районного суду погодилася, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 травня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з анкетою-заявою, на підставі якої йому банком був встановлений кредитний ліміт та надано кредитні кошти.

Однак, через неналежне виконання своїх обов'язків з погашення кредиту, станом на 31 травня 2017 року заборгованість ОСОБА_5 перед банком по тілу кредиту склала 2480,27 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК, в редакції чинній на час ухвалення рішення (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України 2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 57, 212 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відео записів, висновків експертів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України 2004 року, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Крім того, в ч. 4 ст. 60 ЦПК України 2004 року, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

У даній справі суд встановив, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2320цс16 від 22 березня 2017 року. Цей висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, всупереч твердженням апелянта, правильно був врахований районним судом при застосуванні вказаних норм права. Крім того, суд мав право відступити від правових позицій, викладених у висновках Верховного Суду України, лише з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Розглядаючи спір, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази щодо їх належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ЦПК України 2004 року), в тому числі й тим, на які посилається апелянт, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково.

В порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу до задоволення позову в повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.

Наявність підстав для нарахування відсотків, комісії, пені та штрафів за кредитом позивач обґрунтував відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування.

Разом з тим, всупереч твердження апелянта, Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на складову договору банківських послуг, укладеного 22 травня 2012 року з відповідачем, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі щодо платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт та іншого.

Крім того, ці Умови та правила та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.

Доводи апеляційної скарги, про те, що сам факт підписання заяви від 14 грудня 2012 року і активації картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених Умовами і правилами надання банківських послуг від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 умовах суперечать матеріалам справи і належними та допустимими доказами не підтверджено.

Заява клієнта та інші матеріали, надані банком, крім того, не містять доказів того, що відповідач отримала платіжну картку і яку саме, а також ПІН-код та підписала картку у спеціально відведеному місці. Ця заява також не містить і номеру картки, яку, за поясненнями апелянта, отримав відповідач і в ній не зазначено умов надання кредиту і розміру ліміту.

Крім того, матеріали справи не містять однієї зі складових частин, як це стверджує позивач, договору між сторонами про надання банківських послуг - Пам'ятки клієнта і доказів на підтвердження її існування, ознайомлення з нею відповідача та її підписання ним позивачем суду не надано. Таким чином, оскільки надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов і правил надання банківських послуг від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 не містить підпису відповідача, який би підтверджував, що саме ці умови та тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови та тарифи мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати щомісячних платежів, комісії за несвоєчасне внесення мінімального щомісячного платежу, відсотків, винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, вимоги позивача в наведеній частині районним судом обгрутовано визнано не доведеними.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить, а зводиться до помилкового тлумачення норм права.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 1) ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: