Постанова № 72109260, 06.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/1588/17 Головуючий у І інстанції Міланіч А. М.Провадження № 22-ц/780/656/18 Доповідач у 2 інстанції ЛівінськийКатегорія 38 06.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 360/1588/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Журби С.О.

Олійника В.І.

секретар судового засідання Шуляк Д.О.,

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Клавдієво-Тарасівська селищна рада Бородянського району Київської області,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бородянського районного суду Київської області, складі судді Міланіч А. М., від 22 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області. Просив визнати за ним в порядку спадкування після померлої ОСОБА_5 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1,

В обґрунтування позову послалася на те, що він постійно, починаючи з 1986 року по теперішній час, проживає у будинку АДРЕСА_1. ? частина зазначеного будинку на праві спільної часткової власності належала його дружині - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а інша ? частина цього будинку належала ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

ОСОБА_5 за життя постійно проживала у вказаному будинку, фактично ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 проживали як одна сі'мя з 2000 року по день смерті ОСОБА_5

Так як ОСОБА_5 інших родичів не мала, практично ніколи не працювала, зловживала спиртними напоями, ОСОБА_4 їй допомагав продуктами харчування, сплачував рахунки за користування електричною енергією, купував дрова для опалення її частини будинку взимку, купував одяг, а також допомагав по господарству, підтримував її, як члена своєї сім'ї, тобто фактично господарство було спільним, оскільки остання самостійно вести господарство можливості не мала. Крім того, позивач поніс усі витрати на поховання ОСОБА_5

Вважає, що до нього перейшло право власності на ? частину спірного будинку, яка належала померлій ОСОБА_5

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року в позові ОСОБА_4 до Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Позивач з судовим рішенням не погодився та 08 грудня 2017 року подав апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення було ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Тому, просив скасувати рішення суду та постановити нове рішення про задоволення позову.

Клавдієво-Тарасівська селищна рада Бородянського району Київської області подала до апеляційного суду заяву та просила позов задовольнити. Судове рішення відповідачем не оскаржене.

Відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явився, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України, не перешкоджало розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 березня 2014 року після померлої ОСОБА_6, є власником ? частки житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Власником іншої ? частини будинку на підставі договору купівлі продажу, посвідченого 26 лютого 1986 року виконавчим комітетом Клавдієво-Тарасівської селищної ради, реєстраційний № 342, являвся ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до витягу з Київського обласного державного нотаріального архіву спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилась.

Крім того, в спірній частині будинку постійно проживала та була зареєстрована ОСОБА_5, яка ІНФОРМАЦІЯ_3 теж померла.

У березні 2017 року ОСОБА_4, з метою прийняти у спадок спірну 1/2 частину будинку, звернувся до приватного нотаріуса Бородянського районного нотаріального округу Короля Р.А. Однак, останній листом від 16 березня 2017 року йому повідомив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, районний суд виходив з того, що належних і допустимих доказів, які б підтверджували спільне проживання позивача протягом не менше п'яти років з ОСОБА_5 до часу відкриття спадщини, наявність у них спільного побуту, взаємних прав і обов'язків та має право на спадкування її майна як спадкоємець четвертої черги, а також за відсутності спадкоємців попередніх черг, він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, позивач не надав.

Колегія суддів погоджується з цим висновком районного суду, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України в редакції чинній на час ухвалення рішення (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України 2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 57, 212 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відео записів, висновків експертів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України 2004 року, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Крім того, в ч. 4 ст. 60 ЦПК України 2004 року, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази (ст. 212 ЦПК України 2004 року), в тому числі й тим, на які посилається апелянт, і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано відмовивши у позові.

Всупереч твердженням апелянта, не можна визнати визнаними належними та допустимими доказами на підтвердження вимог позивача і покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які носили характер припущення і були суперечливими.

Не спростовують наведений висновок суду і надані позивачем копії квитанцій про сплату електроенергії, а також довідки та акти за 2016 - 2017 роки.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового тлумачення позивачем норм права і також не спростовують висновки суду першої інстанції та не доводять порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: