Рішення № 72108949, 05.02.2018, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/215/18

Провадження № 2-598/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2018 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарі Євдокімова В.С.,

представника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про зобов'язання вчинити дії та визнання рішення незаконним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 (08720, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (03022, м.Київ, вул. Козацька, 120/4, літера «Є», код ЄДРПОУ 22927045) про визнання рішення незаконним, за яким просив зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Центренерго» видати ОСОБА_2 довідку про його роботу в юридичній особі публічного права – ПАТ «Центренерго», визнати незаконним рішення Дирекції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» по першому пункту Протоколу № 6/2017 засідання Дирекції ПАТ «Центренерго» від 24.01.2017. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 03.10.2017 року він працює за контрактом членом Дирекції (Директором) Публічного акціонерного товариства «Центренерго». 09.01.2017 року він звернувся до ПАТ «Центренерго» із заявою щодо надання довідки про роботу в юридичній особі публічного права, однак йому було відмовлено у наданні такої довідки з посиланням на те, що ПАТ «Центренерго» відповідно до норм чинного законодавства не є юридичною особою публічного права та рішенням Дирекції ПАТ «Центренерго», викладеним у пункті 1 Протоколу від 24.01.2017 № 6/2017, заборонено (не допускається) видавати такі довідки. Вказана відмова порушує трудові та інші права позивача, який не зможе реалізувати свої обов’язки як посадової особи публічного права щодо подання декларацій, за що може бути притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності.

25.01.2018 року винесено ухвалу про відкриття провадження у справі.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному осбязі, посилаючись на порушення своїх прав через рішення правління, звернення щодо видачі довідки з місця роботи та відмову у видачі такої довідки.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на необгрунтованість позовних вимог, помилковість доводів позову про віднесення ПАТ до юридичних осіб публічного права, оскільки воно є юридичною особою приватного права, підтвердив звернення позивача щодо видачі довідки та відмову у видачі такої довідки.

Вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, позивач ОСОБА_2 на підставі рішення засідання Наглідової ради ПАТ «Центренерго» з 03 жовтня 2017 року прийнятий на посаду члена Дирекції (Директора) Публічного акціонерного товариства «Центренерго», 03 жовтня 2017 ркоу із ним було укладено відповідний контракт, що підтверджується наказом, контрактом (а.с.10-12).

09.01.2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до ПАТ «Центренерго» із заявою щодо надання довідки про роботу в юридичній особі публічного права – ПАТ «Центренерго» для пред’явлення за місцем вимоги, що підтверджується заявою (а.с. 13).

Відповідач ПАТ «Центренерго» відмовив ОСОБА_2 у наданні такої довідки, мотивуючи це тим, що ПАТ «Центренерго» відповідно до норм чинного законодавства не є юридичною особою публічного права та рішенням Дирекції ПАТ «Центренерго», викладеним у пункті 1 Протоколу від 24.01.2017 № 6/2017, заборонено (не допускається) видавати такі довідки, що підтверджується листом (а.с.14).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що у відповідності до ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору.

Положеннями ст. 49 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

З огляду на це позивач вважає, що Публічне акціонерне товариство «Центренерго» є юридичною особою публічного права, оскільки це випливає з самої назви ОСОБА_4, а також у зв’язку з тим, що 78,28 % акцій Відповідача знаходяться у власності держави (Фонд державного майна України).

Як наслідок, на думку позивача, відмова ПАТ «Центренерго» у наданні йому довідки про місце роботи і посаду в юридичній особі публічного права – ПАТ «Центренерго» та рішення Дирекції ПАТ «Центренерго» по першому питанню Протоколу № 6/2017 засідання Дирекції ПАТ «Центренерго» від 24.01.2017 є такими, що порушують його права як особи, яка знаходиться у трудових правовідносинах з відповідачем.

Вказані правові обґрунтування позову суд вважає юридично неспроможними у спірних правовідносинах, необгрунтованими і недоведеними.

Так, у статті 49 Кодексу законів про працю України, на котру посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, визначено чіткий перелік відомостей, довідку про які зобов’язаний надавати роботодавець.

Разом з тим, позивач у своїй заяві не вказав конкретні дані, які просив у відповідача йому надати, що не породжувало у відповідача обов’язку надавати йому саме довідку про його місце роботи в юридичній особі публічного права – ПАТ «Центренерго».

Викладене дає підстави для висновку про те, що трудові права позивача у спірних правовідносинах відповідачем не порушувались, отже не підлягають судовому захисту.

Крім того, суд погоджується із доводами заперечень відповідача та вважає необґрунтованими доводи позивача щодо віднесення ПАТ «Центренерго» до юридичних осіб публічного права.

При наданні правової оцінки відповідним доводам сторін, суд виходить із того, що основоположними ознаками юридичних осіб публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією України та законодавчими актами, їх створення на підставі розпорядчого акту та покладення цивільної відповідальності на державу, органи місцевого самоврядування за юридичних осіб публічного права.

Відповідно до ч.2 ст.81 ЦК України, юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Згідно до абз.1 ч. 3 ст.81 ЦК України, цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Відповідно до абз.2. ч.3 ст. 81 ЦК України, порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Статтею 167 ЦК України, визначено правові форми участі держави у цивільних відносинах.

Зокрема відповідно до ч. 2 ст. 167 ЦК України, Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно до ч. 3 ст. 167 ЦК України, Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Згідно до ч. 1 ст. 84 ЦК України, ОСОБА_4, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Таким чином, держава може виступати засновником як юридичних осіб публічного права так і юридичних осіб приватного права при цьому законодавець чітко визнає, що ОСОБА_4, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства) можуть створюватися державою та є юридичними особами приватного права.

Отже, при віднесенні юридичної особи до категорії юридичної особи публічного права або юридичної особи приватного права необхідно брати до уваги як порядок її створення, так і мету її діяльності та наявність у неї владних повноважень.

Правовий статус ПАТ «Центренерго» як юридичної особи підтверджується статутом, довідкою Головного управління регіональної статистики, наказом, протоколом засідання Дирекції (а.с.91-151).

Із статутних документів відповідача вбачається, що на виконання Указу Президента України від 21.05.1994р. № 244/94 «Про заходи щодо ринкових перетворень в галузі електроенергетики України» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.11.1994р. № 816-р, 17.03.1995р. наказом Міністерства енергетики та електрифікації України № 49 було створено Державне підприємство «Центренерго». 31.08.1995р. наказом Міністерства енергетики та електрифікації України № 174 на підставі Указу Президента України від 04.04.1995р. № 282/95 «Про структурну перебудову в електротехнічному комплексі України» та Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993р. № 210/93, у результаті корпоратизації Державного підприємства «Центренерго» була створена Державна акціонерна енергогенеруюча компанія «Центренерго» та затверджено її статут. Засновником компанії стала Держава Україна в особі Міністерства енергетики та електрифікації України, якій на той час належало 100% від статутного капіталу компанії. У 1997 році в процесі приватизації ОСОБА_4 наказом Фонда державного майна України від 12.02.1997р. № 153 був затверджений план розміщення акцій Державної акціонерної енергогенеруючої компанії «Центренерго», створеної шляхом корпоратизації державного підприємства «Центренерго». 23.07.1998р. за рішенням загальних зборів акціонерів Державної акціонерної енергогенеруючої компанії «Центренерго» (Протокол від 23.07.1998р. № 1) було створено Відкрите акціонерне товариство «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго». 29.03.2011р. за рішенням загальних зборів акціонерів ОСОБА_4 (Протокол від 29.03.2011р.) на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» Відкрите акціонерне товариство «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» було перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Центренерго». Згідно пункту 1 статті 1 статуту ОСОБА_4 Публічне акціонерне товариство «Центренерго» є новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго». Згідно інформаційної довідки Національного депозитарію України від 10.03.2016р. № 104715 ід державі Україна в особі керуючого рахунком Фонду державного майна України належить 289205117 акцій ОСОБА_4, що складає 78,289% статутного капіталу ОСОБА_4.

Станом на цей час ОСОБА_4 діє на підставі Статуту (нова редакція), затвердженого позачерговими загальними зборам акціонерів ОСОБА_4 11.11.2016р. (Протокол № 30 від 11.11.2016р.) (надалі – Статут).

Положення розділу «Мета та предмет діяльності ОСОБА_4» Статуту ОСОБА_4 визначають, що метою створення ОСОБА_4 є одержання прибутку від здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності, в порядку та на умовах визначених законодавством та Статутом ОСОБА_4, з наступним його розподілом між ОСОБА_4 та його акціонерами (п. 3.1 ст. З Статуту). Виробництво, передача та розподілення електроенергії є основними видами діяльності ОСОБА_4 (п. 3.2 ст. З Статуту). Предметом діяльності ОСОБА_4 є загалом 130 видів діяльності, включаючи окрім основних видів діяльності, комерційну, посередницьку діяльність, виробництво та торгівлю спиртом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, виробництво, купівля-продаж сільськогосподарської продукції, овочів, цитрусових та інших фруктів, проведення операцій з нерухомістю та багато іншого. В свою чергу згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, та громадських формувань: до видів діяльності ОСОБА_4 відноситься: код КВЕД 42.99 Будівництво інших споруд н. в.і.у.; код КВЕД 35.11 виробництво електроенергії (основний); код КВЕД 35.12 Передача електроенергії; код КВЕД 35.13 Розподілення електроенергії; код КВЕД 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових та нежитлових будівель; а за даними органів статистики про основний вид економічної діяльності юридичної особи, визначений на підставі даних Державних статистичних спостережень відповідно до статистичної методології за підсумками діяльності за рік основним видом діяльності є код КВЕД 35.11 Виробництво електроенергії. Відповідно з цього можна зробити висновок, що комерційна діяльність ОСОБА_4 в цілому відповідає положення його Статуту.

Згідно положень статті 4 Статуту «Юридичний статус ОСОБА_4», ОСОБА_4 є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням, ідентифікаційним кодом, штампи, бланки, може мати фірмовий знак, а також знак для товарів і послуг та інші реквізити; діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності та виконання зобов’язань; може набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, вчиняти правочини відповідно до вимог законодавства та Статуту, бути позивачем та відповідачем в суді. ОСОБА_4 є суб’єктом господарювання та може здійснювати будь-яку підприємницьку та іншу діяльність не заборонену законодавством України.

ОСОБА_4 відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном (п. 4.10 ст. 4 Статуту). ОСОБА_4 не відповідає за зобов’язаннями держави. Держава не відповідає за зобов’язаннями ОСОБА_4 (п. 4.11 ст. 4 Статуту). ОСОБА_4 не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями ОСОБА_4 і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю ОСОБА_4 лише у межах належних їм акцій ОСОБА_4 (п.п. 4.12., 4.13 ст. 4 Статуту). Акціонерами ОСОБА_4 можуть бути Держава, в особі уповноважених органів, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, якщо такі особи є власниками акцій товариства (п. 8.1 ст. 8 Статуту).

Правовий режим майна ОСОБА_4 визначається чинним законодавством та Статутом ОСОБА_4. Згідно статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. В свою чергу положення пунктів 9.2, 9.3 статті 9 Статуту ОСОБА_4 встановлюють, що майно ОСОБА_4 складається з основних засобів, оборотних коштів, інших цінностей відображених у бухгалтерському балансі ОСОБА_4. ОСОБА_4 формується за рахунок: 1) майна, цінних паперів, майнових та немайнових прав, якими була здійсненна оплата акцій ОСОБА_4; 2) одержаних доходів; 3) продукції, виробленої ОСОБА_4 в результаті здійснення господарської діяльності; 4) іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством України.

ОСОБА_4 самостійно здійснює володіння, користування та розпорядження належного йому майна відповідно до законодавства та Статуту ОСОБА_4 (п. 9.6 ст. 9 Статуту). ОСОБА_4 несе ризик випадкового знищення та пошкодження майна, що є його власністю (п. 9.4 ст. 9 Статуту).

Відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України майно ОСОБА_4 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Органами ОСОБА_4 є: загальні збори; наглядова рада; дирекція; ревізійна комісія (п. 15.2 ст. 15 Статуту ОСОБА_4). Загальні збори є вищим органом ОСОБА_4 (п. 15.2 ст.15 Статуту), а виконавчим органом ОСОБА_4 є дирекція, яку очолює Генеральний директор ОСОБА_4 (п.п.18.1, 18.2 ст. 18 Статуту).

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 є юридичною особою у розумінні статті 80 Цивільного кодексу України, підприємницьким товариством (ст. 84 ЦК України), та господарським товариством (ст. 113 ЦК України), створеним у формі акціонерного товариства (ст. 152 ЦК України). Згідно Статуту ОСОБА_4 є публічним акціонерним товариством (ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства»). Як господарське товариство ОСОБА_4 не відноситься до державних унітарних, комерційних, казенних чи комунальних підприємств у розумінні норм глави 8 Господарського кодексу України. Відповідно до вищевказаного на ОСОБА_4, як на акціонерне товариство розповсюджується дія норм глави 8 Цивільного кодексу України та норм Закону України «Про акціонерні товариства».

Як вже зазначалося вище, на підставі розпорядчих актів Президента України, органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування можуть створюватися не тільки юридичні особи публічного права, а й юридичні особи приватного права. Відповідно з цим само по собі створення на підставі зазначених актів юридичної особи, правонаступником якої є ОСОБА_4, само по собі, ще не свідчить про те, що ОСОБА_4 має статус юридичної особи публічного права. Оскільки станом на цей час ОСОБА_4 є підприємницьким товариством, воно є юридичною особою приватного права, правове становище якого є предметом цивільно-правового регулювання.

З приводу ж інших вищезазначених ознак юридичних осіб публічного права, слід зазначити наступне.

З аналізу норм чинного законодавства та положень Статуту ОСОБА_4 не вбачається така ознака юридичної особи публічного права як реалізація ОСОБА_4 публічних інтересів Держави чи територіальної громади, які покладені на юридичну особу Конституцією України та іншими законодавчими актами. На відміну від більшості юридичних осіб публічного права ОСОБА_4 не має владних повноважень стосовно інших осіб, та права на видання нормативно-правових актів, що стають обов’язковими для виконання останніми. Отже, для відносин ОСОБА_4 з іншими учасниками цивільних та господарських відносин не характерний порядок «влада – підпорядкування», відповідно з чим ОСОБА_4 мало би змогу однобічно та безпосередньо визначати поведінку інших осіб, силою примусу забезпечувати повну і точну реалізацію власних приписів, яким всі інші особи мали би підкорятися. Таким чином відносини ОСОБА_4 з іншими учасниками цивільних та господарських відносин ґрунтуються виключно на договірній основі.

Аналогічна ситуація існує і з такою ознакою юридичних осіб публічного права як відповідальність держави та/або засновника при здійсненні юридичною особою публічного права публічних функцій. Чинне законодавство України та Статут ОСОБА_4 не містять норм та положень, які б покладали на державу та/або засновника ОСОБА_4 відповідальність за шкоду нанесену ОСОБА_4 іншим особам, які б були відмінними від норм цивільного права щодо відповідальності акціонера за зобов’язаннями акціонерного товариства.

Отже, з огляду на вищевикладене, судом встановлено, що відповідач ПАТ «Центренерго» не є юридичною особою публічного права, а навпаки є юридичною особою приватного права у розумінні положень статті 81 Цивільного кодексу України.

Позивачем в судовому засіданні підставно не спростовано відомості, які викладені у поданому відповідачем письмовому доказі – висновку науково-правової експертизи від 20.01.2017 року (а.с.32-90), з якого вбачається, що відповідач звернувся до Ради науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В. М. Корецького НАН України із запитом, щодо проведення науково-правової експертизи та надання роз’яснень щодо застосування норм законодавства про юридичні особи, а саме чи є ПАТ «Центренерго», 78% акцій якого належить державі в особі Фонду державного майна України юридичною особою публічного права або юридичною особою приватного права.

Слід зазначити, що Рада науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В. М. Корецького НАН України є єдиною науковою установою в системі Національної академії наук України, яка, згідно чинного законодавства, може здійснювати доктринальне (наукове) тлумачення нормативно-правових актів та готувати висновки науково-правової експертизи.

У відповідь на звернення відповідача, за наслідками проведеної експертизи було отримано висновок науково-правової експертизи № 126/7-е від 20.01.2017 року, відповідно до якого ПАТ «Центренерго» є юридичною особою приватного права у розумінні норм статті 81 Цивільного кодексу України.

Суд погоджується із правовою позицію, викладеною у висновку науково-правової експертизи і покладеною в основу заперечень проти позову. При цьому правова позиція позивача є непереконливою, необґрунтованою, оскільки суперечить вказаним вище нормам права.

Таким чином, суд вважає доводи позивача є безпідставними, оскільки вони спростовуються нормами чинного законодавства, а рішення Дирекції ПАТ «Центренерго» оформлене Протоколом № 6/2017 засідання Дирекції ПАТ «Центренерго» від 24.01.2017 р. є законним та висновки зроблені у ньому повністю відповідають вимогам чинного законодавства України.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

За таких обставин, суд не вбачає достатніх підстав покласти на відповідача в судовому порядку обов’язок видати позивачеві довідку певного змісту.

Відповідно ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під час розгляду справи не виявлено прав чи законних інтересів позивача, які б були порушені відповідачем і підлягали б судовому захисту.

Враховуючи викладене, судом не встановлено обставин, які в силу зазначених вище приписів законодавства породжували б правові наслідки у виді виникнення підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.ст. 76 - 81 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, відносно визначеного позивачем відповідача, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, не узгоджуються із приписами чинного законодавства, при цьому заперечення відповідача ґрунтуються на матеріалах справи і законі, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись 4, 10, 76, 81, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про зобов'язання вчинити дії та визнання рішення незаконним, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко