Постанова № 72107569, 07.02.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/59/17 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу № 295/59/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2017 року, яке ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 21 березня 1984 року на ім'я відповідачів, та його дублікат у частині права на спадкування 1/3 частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.3). Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її та відповідачів батько - ОСОБА_4. Відповідачі, не включивши її до кола спадкоємців, спадщину на будинок оформили лише на себе у рівних частках, незважаючи на ту обставину, що за шість місяців до та після смерті батька вона була зареєстрована з ним за однією адресою, а відтак вважалася такою, що прийняла спадщину. Звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на третю частину житлового будинку, 09 листопада 2016 року одержала відмову з тих підстав, що внести зміни до свідоцтва про право на спадщину можна лише за згодою усіх спадкоємців, які отримали спадщину.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що є дитиною померлого, що встановлено рішенням суду від 25 жовтня 1983 року. Проте суд безпідставно не взяв до уваги вищевказане судове рішення та довідку про те, що вона була зареєстрована зі спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини. Зазначає, що отримала відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину не тому, що втратила право на спадщину чи пропустила строк для її прийняття, а тому, що на спадкове майно видані правовстановлюючі документи і не усі спадкоємці надають згоду на внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Якщо б її брат не заперечував проти внесення змін до свідоцтва, то не було би й необхідності звертатися до суду із відповідним позовом. Вважає, що фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки зберігала постійну реєстрацію в спірному будинку. Працюючи в Далекосхідному пароплавстві, неодноразово приїздила до міста Житомира та проживала саме у цьому будинку. Від спадщини вона не відмовлялася, а судові рішення, на які посилається відповідач ОСОБА_3, не мають для неї преюдиціального значення, бо при розгляді цих справ не встановлювалися всі обставини, що належали до з'ясування при розгляді таких категорій справ.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а.с.6). Рішенням Богунського районного народного суду м. Житомира від 25 жовтня 1983 року, яке 07 листопада 1983 року набрало законної сили, встановлений факт визнання батьківства ОСОБА_4 відносно ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.7-8).

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, у тому числі й діти спадкодавця.

Проте відповідно до змісту ч.ч.1 та 2 статті 549 ЦК України (у редакції 1963 року), яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; або 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Другою Житомирською державною нотаріальною конторою 21 березня 1984 року, посвідчено, що в рівних частках спадкоємцями майна ОСОБА_4 є його діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проживаючі в АДРЕСА_1 (а.с.64-65). Спадкове майно, на яке видане оспорюване свідоцтво, складається із житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, який належав померлому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку.

Упродовж шести місяців з дня смерті батька ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подала. Дана обставина підтверджена останньою та її представником у судовому засіданні.

Поряд із цим, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 березня 2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 04 квітня 2013 року залишено без змін, представнику ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька (а.с.44-49). Судові рішення є чинними та дана обставина допустимими доказами не спростована.

Сторона може брати участь у судовому процесі через свого представника, який здійснює процесуальні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частини третьої ст.61 ЦПК України, яка діяла у такій редакції на час розгляду спору судом першої інстанції, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Під судовим рішенням мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_1 через свого представника брала участь у іншій вищевказаній цивільній справі за її позовом до відповідачів про встановлення факту прийняття нею спадщини після смерті батька, в якій судом ухвалено відповідне вищезазначене судове рішення про відмову в задоволенні позову, яке набрало законної сили, а тому вона не має права при розгляді за її участі даної цивільної справи оспорювати обставину, встановлену тими судовими рішеннями про те, що вона фактично не вступила в управління або володіння спадковим майном після смерті свого батька упродовж шести місяців після відкриття спадщини, оскільки ті судові рішення мають для неї, як особи (позивача), яка брала участь у розгляді тієї справи через свого представника (представника позивача), преюдиціальне значення для розгляду даної справи за її позовом до відповідачів про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом в частині спадкування третьої частини житлового будинку недійсним, а доводи апеляційної скарги з цього приводу не ґрунтуються на нормах права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач є дитиною померлого, що суд в даній справі безпідставно не взяв до уваги довідку житлової організації від 09 вересня 2016 року про те, що вона була зареєстрована зі спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини (а.с.13), що зберігала постійну реєстрацію в спірному будинку, працюючи з 08 лютого 1983 року по 03 серпня 1989 року в Далекосхідному пароплавстві, та неодноразово приїздила до міста Житомира і проживала саме у цьому будинку свідчать про її незгоду із рішенням суду першої інстанції від 04 березня 2013 року та ухвалою апеляційного суду від 04 квітня 2013 року в справі за позовом її представника про встановлення факту прийняття нею спадщини. Проте така незгода із судовими рішеннями поряд із набранням ними чинності не може змінити висновків суду першої інстанції.

Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на третю частину спірного будинку без посилання на пропуск позивачем строку для прийняття спадщини та втрату права на спадщину не доводить прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька впродовж шести місяців після її відкриття (а.с.12).

Оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами прийняття нею спадщини після смерті батька, то відсутні й правові підстави дійти висновку про порушення її спадкових прав видачею відповідачам оспорюваного нею у даній справі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було видане відповідачам в рівних частках на спірний житловий будинок.

З огляду на вищевикладене апеляційний суд мусить погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не подавала до нотаріальної контори заяви про прийняття нею спадщини та існує рішення суду, яким їй відмовлено у задоволенні позовних вимог про встановлення факту фактичного вступу її в управління або володіння спадковим майном, а тому й не встановлено підстав, які б свідчили, що відповідачі не мали права на спадкування, а видачею їм свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька порушені права позивача на спадщину, а відтак й підстав для визнання правовстановлюючого документа на спадщину недійсним не вбачається.

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 лютого 2018 року.

Головуюча Судді: