Рішення № 72106415, 30.01.2018, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/4758/17

провадження № 2-о/0274/44/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30.01.2018 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Вдовиченко Т.М., з участю секретаря судового засідання Рудич М.О., представника заявниці ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бердичева цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_3 ОСОБА_4 про встановлення факту , що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В :

Заявник звернулася до суду з заявою про встановлення факту загибелі її сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов'язку військової служби 13 травня 2014 року в районі села Маячка Слов'янського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначила, що 26.03.2014 року на підставі Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 року її сина ОСОБА_5 було призвано на військову службу по мобілізації до складу 95 окремої Житомирської десантно - штурмової бригади військової частини - польова пошта В 1740.

В кінці лютого на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України.

В період з 23 квітня по 13 травня 2014 року ОСОБА_5 брав участь у боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей.

13.05.2014 року ОСОБА_5 виконував бойове завдання у складі 4 аеромобільно-десантної роти 2 аеромобільно - десантного батальйону. Під час руху по дорозі, неподалік від населеного пункту Октябрьське Слов'янського району Донецької області ( з 2016 року населений пункт має назву Маячка), що у 2- км від м. Краматорськ, бойова колона була заблокована та обстріляна проросійськими бойовиками. В результаті обстрілу військовослужбовець ОСОБА_5 отримав несумісне з життям кульове поранення та загинув.

Довідкою про причину смерті, лікарським свідоцтвом про смерть та свідоцтвом про смерть, був підтверджений факт смерті ОСОБА_5, а саме, що смерть ОСОБА_5 настала 13.05.2014 року в місті Краматорськ Донецької області від проникаючого вогнепального поранення грудної клітини, отриманого ним на дорозі неподалік від міста Краматорськ Донецької області. Витягом з протоколу ЦВЛК №1643 від 17.06.2014 року встановлено, що проникаюче кульове поранення грудної клітини, яке стало причиною смерті ОСОБА_5, дійсно пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Таким чином, заявник стверджує, що її син ОСОБА_5 був поранений та загинув 13.05.2014 року внаслідок збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України.

Звернення до суду, обумовлено, тим, що заявник має на меті визначення статусу ОСОБА_5, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року.

Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки, а саме: визначення статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, виникнення права на справедливу компенсацію з боку ОСОБА_3 ОСОБА_4, як держави-агресора.

Посилаючись на викладені обставини, просить суд встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов'язку військової служби 13 травня 2014 року в районі села Маячка Слов'янського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України.

В судовому засіданні представник заявника заявлені вимоги підтримала із зазначених у заяві підстав. Просила суд заяву задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, покладаючись при вирішенні справи на думку суду.

Представник заінтересованої особи - ОСОБА_3 ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника заявника, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_5 з 23.04.2014 року по 13.05.2014 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 671 від 28.08.2017р. (а.с. 93).

13.05.2014 року ОСОБА_5 виконував бойове завдання у складі 4 аеромобільно-десантної роти 2 аеромобільно - десантного батальйону. Під час руху по дорозі, неподалік від населеного пункту Октябрьське Слов'янського району Донецької області (з 2016 року населений пункт має назву Маячка), що у 2- км від м. Краматорськ, бойова колона була заблокована та обстріляна проросійськими бойовиками. В результаті обстрілу військовослужбовець ОСОБА_5 отримав несумісне з життям кульове поранення та загинув. Даний факт підтверджується довідкою про причину смерті № 1426 від 15.05.2017 року, лікарським свідоцтвом про смерть № 1426 - Д від 15.05.2014 року та свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 серії -ТП № 238967 від 16.05.2014 року, був підтверджений факт смерті ОСОБА_5, а саме: що смерть ОСОБА_5 настала 13.05.2014 року в місті Краматорськ Донецької області від проникаючого вогнепального поранення грудної клітини, отриманого ним на дорозі неподалік від міста Краматорськ Донецької області. (а.с. 116-118).

Витягом з протоколу ЦВЛК №1643 від 17.06.2014 року встановлено, що проникаюче кульове поранення грудної клітини, яке стало причиною смерті ОСОБА_5, дійсно пов'язані з виконанням обов'язків військової служби. (а.с. 119)

Наказом командира військової частини польова пошта В 1740 по стройовій частині № 40 від 19.05.2014 року старшого лейтенанта ОСОБА_5, командира взводу аеромобільно - десантного взводу № 4 аеромобільно- десантної роти № 2 аеромобільно - десантного батальйону, який загинув 13.05.2014 року в службовий час, під час виконання бойового завдання при блокуванні та обстрілі військової колони сепаратистами на дорозі біля населеного пункту Октябрьське в 20 км від м. Краматорська (Донецької області) - з 14.05.2014 року виключено зі списків особового складу частини в зв'язку зі смертю (а.с. 120).

Указом Президента України від 15.07.2014 року № 593/2014 ОСОБА_5 нагороджено орденом ОСОБА_6 ІІІ ступеня, що підтверджується орденською книжкою (а.с. 121).

Згідно витягу з наказу Міністра оборони України № 236 вді 20.05.2014 року, відповідно до Указу Президента України від 19.05.2014 року № 480/2014 старшому лейтенанту ОСОБА_5 присвоєно чергове військове звання посмертно "капітан" (а.с.122).

З 20.02.2014 року розпочалася тимчасова окупація території України, що підтверджується п. 2 ст. 1 Закону України №1207-VII від 15.04. 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Постановою Верховної ОСОБА_7 України "Про Заяву Верховної ОСОБА_7 України "Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків" №337-VIII від 21.04.2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_7 України "Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_3 ОСОБА_4 порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4 про статус та умови перебування Чорноморського флоту ОСОБА_3 ОСОБА_4 на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.

З даної заяви Верховної ОСОБА_7 України слідує, що в кінці лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 захопили будівлі Кабінету Міністрів та Верховної Ради Автономної ОСОБА_8 Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, а Чорноморський флот ОСОБА_3 ОСОБА_4 заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної ОСОБА_8 Крим 16.03.2014 року провела референдум про входження Автономної ОСОБА_8 Крим до складу ОСОБА_3 ОСОБА_4, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_3 ОСОБА_4, що підтверджується Резолюцією Генеральної ОСОБА_7 ООН 68/262 від 27.03.2014 року "Територіальна цілісність України".

17.03.2014 року Верховна ОСОБА_7 Автономної ОСОБА_8 Крим, розпущена постановою Верховної ОСОБА_7 України від 15.03.2014 №891-VII, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 року самозвані представники Верховної ОСОБА_7 Автономної ОСОБА_8 Крим підписали з президентом ОСОБА_3 ОСОБА_4 Путіним "Договір про прийняття до ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_8 Крим і створення у складі ОСОБА_3 ОСОБА_4 нових суб'єктів".

21.03.2014 року владою ОСОБА_3 ОСОБА_4 було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую ОСОБА_4 Республики Крым и образовании в составе Российской ОСОБА_4 новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".

15.04.2014 року, з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації Верховною ОСОБА_7 України був прийнятий ОСОБА_9 про тимчасово окуповані території. ОСОБА_9 визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Незаконно анексувавши ОСОБА_8 Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_3 ОСОБА_4 озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07.04.2014 року) та "Луганської народної республіки" (27.04.2014 року).

Згідно з постановою Верховної ОСОБА_7 України №337-VIII від 21.04.2015 року "Про Заяву Верховної ОСОБА_7 України "Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків", зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.

Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян ОСОБА_3 ОСОБА_4, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_3 ОСОБА_4 батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.

11.05.2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної ОСОБА_8» та «Донецької Народної ОСОБА_8».

23.08.2014 року розпочалося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4. Задіяння регулярних Збройних сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

На засіданні ОСОБА_7 Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв'язку з агресією ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29.08.2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України».

Іррегулярні збройні формування, задіяні ОСОБА_3 ОСОБА_4 у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. ОСОБА_9 підтверджувалося численними затриманими громадянами ОСОБА_3 ОСОБА_4 та військовослужбовцями Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4.

Судом також визначено, що встановлення факту правомірності початкової інтервенції, яка мала наслідком за собою окупацію територій України, не є необхідним. Таким чином, даний міжнародний конфлікт може бути розслідуваний згідно норм Римського Статуту.

Згідно зі статтею 1 Закону України №1932-ХІІ від 06.12.1991 року "Про оборону України" збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, прийнято постанову Верховної ОСОБА_7 України № 254-VІІІ від 17.03.2015 року "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної ОСОБА_7 України №145-VІІІ від 04.02.2015 року "Про Заяву Верховної ОСОБА_7 України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_3 ОСОБА_4 та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" зазначено, що з 20.02.2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_3 ОСОБА_4 та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано ОСОБА_8 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також постановою Верховної ОСОБА_7 України № 129-VIII від 27.01.2015 року законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_7 Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_3 ОСОБА_4 державою-агресором.

Крім того, військові дії ОСОБА_3 ОСОБА_4 на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15.01.2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: "Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі".

Резолюція Парламентської ОСОБА_7 Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25.06.2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони ОСОБА_3 ОСОБА_4.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Як встановлено судом із наявних у справі документів, а саме довідкою В/Ч а 0281 від 28.08.2017 року № 671 підтверджується, що ОСОБА_5 в період з 23.04.2014 року по 13.05.2014 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області (а.с. 93).

На Інтернет-сайті «memorybook.org.ua» міститься стаття «Дульчик Віталій Георгійович». За даними, статті 13 травня 2014 року, близько 12:30 год., колона десантників, яка супроводжувала розрахунки 82-мм мінометів та продовольство на блокпости була обстріляна проросійськими бойовиками зі заздалегідь підготовлених позицій з підствольних гранатометів та щільним прицільним вогнем зі стрілецької зброї. Внаслідок годинного бою було поранено 6 військовослужбовців. Ще шестеро, включаючи командира взводу 95 окремої аеромобільної бригади ОСОБА_5, отримали несумісні з життям поранення та загинули. (http://memorvbook.org.ua/5/dulchik.htm) .

За даними статті «У зоні АТО 13 травня 2014 року загинуло 6 десантників 95 бригади. ФОТО», опублікованої 13 травня 2016 року на веб-сайті інформаційного порталу «Lzt.ua», 13 травня 2014 року, в зоні проведення бойових дій на Сході країни Житомирщина зазнала великих втрат. На околиці села Октябрьске Слов'янського району, за 20 км від Краматорська, під час руху колона десантників 95 бригади була цинічно і підступно обстріляна із засідки. Проросійські бойовики атакували українських військових із гранатометів, вели щільний прицільний вогонь зі стрілецької зброї. Понад 30 нападників прибули заздалегідь і розташувалися вздовж річки у кущах. Перший постріл проросійських найманців із гранатомета влучив у двигун другого з БТРів, який підійшов до мосту. Пролунав вибух. Другий БТР намагався проштовхнути пошкоджену бойову машину, яка зайнялася, подалі від села. Військовослужбовці прийняли бій. Після першого залпу найманців із важкої зброї загинули двоє військовослужбовців, ще троє були поранені. Усього внаслідок тривалої сутички загинули 6 військовослужбовців Збройних Сил України, 8 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Один тяжкопоранений.

Пізніше стало відомо про сьомого загиблого (httр://www.1.zt.ua/news/misto/u-zoni-ato-13- travnya -2014-roku-zaginulo-6-desantnikiv-95-brigadi-foto.html)

Дані статей, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет- видань, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ ОСОБА_3 ОСОБА_4 в районі села Окрябрьске (з 2016 року - Маячка) Слов’янського району Донецької області, і саме цим військам протистояли військові Збройних Сил України, що відносились до складу, де, зокрема, і проходив військову службу ОСОБА_5

Згідно довідки, виданної Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області № 14 від 22.03.2016 року заявнику - ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видано посвідчення № 001516 від 20.10.2015 року, що дає їй право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України, як для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (а.с. 123, 124)

При вирішенні даної справи судом враховується положення статті 2 Статуту ООН (ратифікований Указом Президії Верховної ОСОБА_7 СРСР від 20.08.1945 року і є обов'язковим для України та ОСОБА_3 ОСОБА_4 в порядку правонаступництва за міжнародними договорами колишнього СРСР), відповідно до якої закріплено принцип суверенної рівності усіх членів ООН.

Пунктом 4 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною ОСОБА_7 ООН 24.10.2005 року «Підсумковий документ Всесвітнього саміту 2005 року», визначено, що ООН знову заявляє, що терпимість, повага прав людини мають важливе значення для міжнародних відносин. Пункт 9 цієї Резолюції визнає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН. Пункт 120 згаданої Резолюції говорить про обов'язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву. Пункт 122 Резолюції 60/1 говорить, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.

Стаття 3 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної ОСОБА_7 ООН від 10.12.1948 року) чітко встановлює, що кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

В силу статті 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифікований Указом Президії Верховної ОСОБА_7 Української PCP №2148-VIII від 19.10.1973 року, ратифікований Указом Президії Верховної ОСОБА_7 СРСР № 4812-VIII від 18.09.1973 року і є обов'язковим для ОСОБА_3 ОСОБА_4 в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР) нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню.

Відповідно до статті 2 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4 (ратифікований Законом України №13/98-ВР від 14.01.1998 року, набув чинності для ОСОБА_3 ОСОБА_4 на підставі Федерального Закону від 02.03.1999 року №42-ФЗ, далі - Договір) Високі Договірні Сторони, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів. Статтею 4 Договору передбачено, що Сторони докладають зусиль до того, щоб врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співробітничають у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

05.12.1994 року був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі Будапештшський меморандум), пунктами 1 та 2 якого передбачено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, а також зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Таким чином, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4, Договір між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4 про українсько-російський державний кордон, ОСОБА_3 ОСОБА_4 вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов'язку військової служби 13 травня 2014 року в районі села Маячка Слов'янського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України, необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.

На підставі Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закону України "Про оборону України", Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" керуючись ст.ст. 10, 19, 76, 77, 81, 263-265, 268, 273, 315 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Встановити факт загибелі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, при виконанні обов"язку військової служби 13 травня 2014 року в районі села Маячка Слов"янського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно п.п.15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: