Рішення № 72104560, 06.02.2018, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/3906/15-ц

Провадження № 2/496/289/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого - судді Дранікова С.М.

При секретарі - Камочкіної А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів в якому просить суд: усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та розташованою за цією ж адресою земельною ділянкою площею 0,0109 га, шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вказаного житлового будинку та зобов'язанням відповідачів не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та розташованою за цією ж адресою земельною ділянкою площею 0,0109 га. Свої вимоги позивачка мотивує тим що, на підставі укладеного договору купівлі-продажу який вона уклала з ОСОБА_4, ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими спорудами що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Позивачка разом з родиною вирішила вселитися в вказаний будинок, однак це виявилося неможливим, оскільки будинок був зайнятий ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які жодних правових підстав на цей будинок не мають, та звільняти будинок не збираються. Позивачка фактично позбавлена можливості користуватися належним їй майном, у зв'язку з чим, звернулася до суду з вказаним позовом.

Представник позички у судовому засіданні наполягала на задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідачки та відповідачка ОСОБА_2, у судовому засіданні заперечували проти позову, пояснили що, відповідачі дійсно проживають в будинку без реєстрації, поселилися в будинок за згодою ОСОБА_5 у якості членів його сім'ї приблизно у 2001 році, оскільки ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_2 Останнім часом сторони припинили сімейні відносини і ОСОБА_5 перейшов жити до ОСОБА_6 яка являється матір'ю позивачки. Таким чином між сторонами існують родинні відносини, тож вони мають взаємні права та обов'язки.

Відповідач ОСОБА_3 до судового засідання не з'явився, пояснень по справі не надав.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_7 пояснив, що жодних родинних стосунків по відношенню до ОСОБА_1 не має, крім того в подружніх стосунках з ОСОБА_8 не перебуває, а орендує в неї кімнату в с. Морозівка.

Суд, дослідивши подані матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши доводи позивача та відповідача, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступного.

Позивач у серпні 2015 року звернулась до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні власністю.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2015 року провадження по справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Біляївського районного суду Одеської області у цивільній справі №496/4028/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Бежана А.В. про заборону виселяти з житлового будинку по АДРЕСА_1 Біляївського району Одеської області та переведення на ОСОБА_2 прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,0647 га, що розташовані за адресою: с. Усатове Біляївського району Одеської області, посвідчені 10 серпня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бежан А.В., визнання договорів недійсними. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 липня 2016 року в задоволенні позові було відмовлено.

Ухвали апеляційного суду Одеської області, рішення у цивільній справі №496/4028/15-ц Біляївського районного суду Одеської області від 22.07.2016 року і додаткове рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02.02.2017 року залишено без змін.

Ухвалою суду від 12 липня 2017 року провадження по справі відновлено, у зв'язку з набранням законної сили рішенням у цивільній справі №496/4028/15-ц.

Судом встановлено, що 10 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу будинку з господарськими будівлями та спорудами, зареєстрований в реєстрі №2472, зареєстрований рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №420392220 від 10.08.2015 року, відповідно до умов якого позивачка стала власником будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Також 10 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (присадибна ділянка), зареєстрований в реєстрі №2473, зареєстрований рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 42039584 від 10.08.2015 року відповідно до умов якого позивачка стала власником земельної ділянки площею 0,0109 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 виписався, звільнив вказаний будинок та передав його в розпорядження позивачки .

Отримавши у власність житловий будинок, 15 серпня 2015 року позивачка разом з родиною вирішила вселитись до належного їй будинку, але вселитись в будинок виявилось неможливим оскільки він був зайнятий ОСОБА_2 та ОСОБА_3

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4, а ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_2

При укладенні договорів купівлі-продажу позивачка згоди на проживання та реєстрацію третіх осіб не надавала, будь - якого договору найму чи оренди з відповідачами не укладала.

Відповідно ст. 41 Конституції України, ст. 317 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Цим правом закріплена недоторканість житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України та вимог ст. 150 ЖК УРСР власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Виходячи з наведеного, право членів сім'ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 5 листопада 2014 року по справі № 6-158цс14.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, укладанням договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 втратив право проживання та користування спірним будинком та земельною ділянкою, відповідно й відповідачі втратили право користуватися будинком та земельною ділянкою як члени сім'ї колишнього власника.

Суд критично оцінює твердження представника відповідачів стосовно наявності родинних відносин між ОСОБА_1 та відповідачам, які вказують на те що, ОСОБА_4 перебуває у шлюбних відносинах з ОСОБА_8 як являється матір'ю ОСОБА_1, з огляду на наступне.

Юридичний факт наявності родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не встановлений, факт родинних відносин між ними заперечується позивачкою та допитаним в якості свідка ОСОБА_4

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Враховуючи, що ЖК УРСР не містить визначення членів сім'ї власника, суд вважає за можливе застосувати аналогію права в даному випадку.

Відтак, відповідачем не доведено факту проживання відповідачів з позивачем однією сім'єю, що останні пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, мають шлюбні відносини, кровне споріднення, усиновлення.

Керуючись ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

Статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачається, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з приписами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-ІV (із змінами та доповненнями), суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику суду як джерело права.

Окрім того Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 липня 2016 року по справа № 496/4028/15-ц відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки.

Додатковим рішенням Біляївського районного суду Одеської від 02 лютого 2017 року по справа № 496/4028/15-ц позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бежан А.В. про заборону ОСОБА_1 виселяти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку по АДРЕСА_1, Біляївського району, Одеської області та переведення на ОСОБА_2 прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,0647 га, що розташовані за адресою: с. Усатове Біляївського району Одеської області, посвідчені 10 серпня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бежан А.В. - залишено без задоволення.

Щодо заперечень представника відповідача проти задоволення позову на підставі наявності сервітуту у відповідачів на користування земельною ділянкою та будинком суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відтак, відповідачі не надали суду належні та допустимі докази встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою та будинком у відповідачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 402 ЦК України, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Втім, відповідачі не надали суду докази підтверджуючи реєстрацію земельного сервітуту.

Окрім того, вищевказаними рішеннями суду по справі № 496/4028/15-ц відповідачу (по даній справі) відмовлено у задоволені позовних вимог щодо заборони виселення останнього, що свідчить про відсутність сервітуту у останнього.

Так, відповідно до висновків Верховного суду України, що містяться в ухвалах у справах №№6-10723св08, 6-2778св08, 6-55662св10, право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком. Чинним законодавством не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд встановив, що в матеріалах справи наявні всі докази, що підтверджують факт незаконного користування відповідачами житловим будинком та земельною ділянкою, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, що також підтверджується висновками судових рішень що набрали законної сили по цивільній справі №496/4028/15-ц.

Таким чином враховуюче вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 64, 150, 155, 156, 158 ЖК УРСР, ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити в повному обсязі.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та розташованою за цією ж адресою земельною ділянкою площею 0,0109 га, шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вказаного житлового будинку та зобов'язанням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та розташованою за цією ж адресою земельною ділянкою площею 0,0109 га.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Cуддя Біляївського районного суду

Одеської області Драніков С.М.