Постанова № 72101743, 31.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

Справа 757/26727/15-ц Головуючий у І-й інстанції - Васильєва Н.П.

апеляційне провадження № 22-ц/796/591/2018 Доповідач Заришняк Г.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Ткаченко І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Зайцева ІванаЄвгеновича, діючого в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7», на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» про примусове виконання обов'язку в натурі, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Рада 7» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги.

В обґрунтування позову Товариство вказувало на те, що відповідачка користується в повному обсязі житлово-комунальними послугами, плату за утримання житла та за користування комунальними послугами не вносить, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Посилаючись на викладене та з урахуванням збільшених позовних вимог, Товариство просило задовольнити позов та стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 29 479,92 грн. основного боргу, 21 304,14 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 2 247,46 грн. та вирішити питання судових витрат.

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому, з урахуванням уточнених вимог, просила зобов'язати ТОВ «РАДА 7» виконати в натурі обов'язок щодо виготовлення та надання їй квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг із зазначенням реквізитів рахунку ТОВ «РАДА 7» без зазначення в ній неіснуючого боргу та вирішити питання судових витрат.

Свій позов обґрунтовувала тим, що ТОВ «РАДА 7» вже протягом тривалого часу ігнорує визначений умовами Договору від 19.02.2014 р. обов'язок надавати споживачеві в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік послуг, структуру та суму платежу, інформацію про реквізити рахунку, на який підлягають зарахуванню платежі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року позов ТОВ«Рада-7» - задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Рада-7» заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 2 184,29 грн.

В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено частково.

Зобов'язано ТОВ «Рада-7» виконати в натурі обов'язок про надання ОСОБА_2 квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг із зазначенням наданих послуг та банківських реквізитів рахунку ТОВ «Рада-7» за виключенням в них заборгованості за період до 19 лютого 2014 року.

В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі Зайцев І.Є., діючий інтересах ТОВ «Рада 7», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення ,яким позов ТОВ «Рада-7» задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ «Рада 7» підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Представники відповідачки заперечували проти апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним.

Відповідно до п.8 ч.1 1 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України в реакції Закону №2147VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративної-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

На підставі п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402- VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що на підставі Актів державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 12.03.2007 р., від 11.07.2008 р. та від 23.11.2007р. житловий будинок АДРЕСА_1 (будівельна адреса: АДРЕСА_1) посекційно був прийнятий в експлуатацію (т.2 а.с.67 -78), з вказаних Актів слідує, що ТОВ «Рада-7» є експлуатуючою організацією.

Відповідно до Договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 01 жовтня 2008 р., укладеного між ЗАТ «Позняки-жил-буд» (Замовником) й ТОВ «Рада-7» (Виконавцем) та Акту приймання-передачі від 01 жовтня 2008 р., Замовник передав, а Виконавець прийняв житловий будинок по АДРЕСА_1 ( будівельна адреса: АДРЕСА_1) з вбудовано-прибудованими приміщеннями загальноміського користування та прибудинковою територією з метою забезпечення кваліфікованого утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих та нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану будинку та прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну оплату (т.2 а.с.63-66).

На підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 05 травня 2009 р. відповідачці ОСОБА_2 20 травня 2009 р. видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.11).

Як видно із заяви ТОВ «Рада-7» про збільшення розміру позовних вимог та відповідно до розрахунку заборгованості за період з 20 травня 2009 року по жовтень 2015 року позивачем нараховано відповідачці заборгованість за надані експлуатаційні послуги та опаленню в сумі 24 512 грн.40 коп. (т. 1, а. с. 219-223).

ОСОБА_2 здійснила оплату житлово-комунальних послуг за період з 19 лютого 2014 року по вересень 2015 року в розмірі 7 364 грн. 49 коп., що підтверджується копією квитанції від 21 жовтня 2015 року (т. 1, а.с. 187) й сторонами не оспорюється.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Рада-7», стягуючи з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 2 184 грн.29 коп. за період з 19 лютого 2014р. по 30 липня 2016 р. з урахуванням частково сплачених відповідачкою послуг в сумі 7 364 грн. 49 коп., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_2 має сплатити заборгованість лише з часу укладення між сторонами Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 19.02.2014 р.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки він суперечить вимогам матеріального закону.

Відповідно вимог ст.322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Правовідносини із споживання житлово - комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно п.35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від сплати послуг.

Оскільки відповідач отримувала та споживала комунальні послуги з утримання будинку й прибудинкової території та опалення, між сторонами виникли договірні правовідносини, а відповідно виникли права та обов'язки у сфері житлово- комунальних послуг у порядку ст. 11 ЦК України.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На підставі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В запереченнях на позов ТОВ «Рада-7» відповідачка в особі представника заявила про застосування позовної давності до вимог позивача (т.1 а.с. 109-114).

За змістом частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, яка відповідно до ст.263 ЦПК України має враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом II ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Як видно зі справи, 29.09.2014 р. ТОВ «Рада-7» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за житлово-комунальні послуги (т.1 а.с. 115-117). На підставі судового наказу Печерського районного суду міста Києва від 07.11.2014 р. було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Рада-7» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з травня 2013 р. по липень 2014 р. включно в розмірі 9 472 грн.54 коп. (т.1 а.с.170).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2014 р. вказаний судовий наказ було скасовано.

За таких обставин, внаслідок подання Товариством заяви про видачу судового наказу було перервано строк позовної давності і перебіг позовної давності розпочався заново. Отже, позивачем пропущено строк позовної давності за період з 20.05.2009 р. по 28.09.2011 р., а тому з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за житлово-комунальні послуги, що утворилася за період з 29.09.2011 р. по 18.02.2014 р., тобто до часу погашення відповідачкою решти заборгованості, що становить 15 763 грн. 69 коп.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території (Справа № 6-59цс13), що відповідно до ст.263 ЦПК України має враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Як вбачається із складеного позивачем розрахунку заборгованості наданих послуг, з відповідачки належить стягнути на користь Товариства інфляційні втрати в сумі 11 698 грн.85 коп. та 3% річних в сумі 1 169 грн. 76 коп. за період з 01 жовтня 2011 р. по 18.02.2014 р. (т.2 а.с.242).

Вказаний розрахунок сумнівів не викликає, оскільки правильно обрахований, узгоджується з іншими зібраними у справі доказами й відповідачкою та її представниками не спростований. Не доведено суду й того, що невиконання ОСОБА_2 своїх обов'язків по оплаті заборгованості за надані житлово-комунальні послуги виникло з вини позивача, тому посилання представників відповідачки на дані обставини є безпідставними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необхідним рішення суду в частині часткового задоволення позову ТОВ «Рада 7» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, стягнення з відповідачки на користь Товариства заборгованості за надані житлово -комунальні послуги в сумі 15 763 грн.39 коп., інфляційних втрат в сумі 11 698 грн.85 коп. та 3% річних в сумі 1 169 грн. 76 коп., а всього -28 632 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ТОВ «Рада 7» слід відмовити за пропуском позовної давності.

Що стосується рішення суду по зустрічному позову ОСОБА_2, то за змістом апеляційної скарги судове рішення в цій частині не оскаржується.

Посилання представників відповідачки на те, що в квитанціях на оплату житлово-комунальних послуг заборгованість до травня 2013 р. не обліковувалася, не заслуговують на увагу, оскільки дана обставина не свідчить про відсутність такої заборгованості, й доказів оплати відповідачкою наданих послуг за вказаний період матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що до 2014 р. експлуатаційні послуги та послуги з опалення ОСОБА_2 не надавалися, оскільки вона в квартирі АДРЕСА_1 не проживала, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Відповідно до п. 6, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, споживач має право на несплату вартості ненаданих послуг з холодного і гарячого водопостачання за період тимчасової відсутності споживача та членів його сім'ї за умовою відключення виконавцем послуг холодної та гарячої води і опломбування запірних вентилів на вводі у квартиру (приватний будинок) та зняття пломб і відновлення надання послуг згідно з письмовою заявою споживача.

Разом з тим, в справі відсутні будь-які належні та переконливі докази, які б свідчили про те, що експлуатаційні послуги по утриманню будинку в належному стані та послуги з опалення відповідачці не надавалися в зв»язку з її не проживанням в зазначеному помешканні. Не доведено суду й того, що опалення належної ОСОБА_2 квартири в зазначений період було відключено на вимогу відповідачки.

Керуючись 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Зайцева ІванаЄвгеновича, діючого в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7», задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року в частині часткового задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» заборгованість за надані житлово -комунальні послуги в сумі 15 763 грн.39 коп., інфляційні втрати в сумі 11 698 грн.85 коп., 3% річних - 1 169 грн. 76 коп., а всього -28 632 грн.

В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 7» -відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова виготовлена 08 лютого 2018 р.

Головуючий:

Судді: