Рішення № 72099646, 01.02.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/4815/17

Провадження № 2/336/198/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(часткове)

01 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Марко Я.Р., при секретарі Палубінській К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, який в процесі розгляду справи уточнювала та в якому просить суд визнати за нею право приватної власності: на 61/200 частку домоволодіння у складі житлового будинку літ. Д, гаражу, літньої кухні, погребу, душу і вбиральні, що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Абразивна, буд. 16 та / або на 1/2 частку вказаних об’єктів у вигляді будівельних матеріалів використаних в ході їх перепланування та будівництва; на 1/2 частку автомобіля Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ім’я ОСОБА_2; на 1/2 частку автомобіля ГАЗ-53, державний реєстраційний номер ЗПС 4344, який зареєстрований на ім’я ОСОБА_2; вселити її у житловий будинок літ. Д, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Абразивна, буд. 16 та визначити між нею та відповідачем порядок користування житловим будинком літ.Д, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Абразивна, буд. 16, виділивши їй у користування квартиру № 2 загальною площею 41,7 кв.м. в тому числі житловою площею 25,5 кв.м. (у складі: коридор № 1 площею 8,8 кв.м., кімната № 2 площею 7,0 кв.м., кімната № 3 площею 13,2 кв.м., кімната № 4 площею 5,3 кв.м., кухня № 5 площею 7, 4 кв.м.), розташовану у житловому будинку літ. Д за адресою: м. Запоріжжя, вул. Абразивна, буд. 16.

В обґрунтування позовної заяви зазначила, що 18.12.1982 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2.

Після реєстрації шлюбу, вона та відповідач ОСОБА_2 за спільні кошти збудували шість об’єктів: житловий будинок літ. Д, двоповерховий гараж літ. Е, літню кухню, погріб, душ, вбиральню, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 600 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Абразивна, буд. 16.

Як зазначає позивач, на час будівництва вказаних об’єктів, позивач мала постійне місце роботи, де отримувала заробітну плату, яку повністю витрачала на вище вказане будівництво та купівлю будівельних матеріалів.

Також у період шлюбу, позивач та відповідач ОСОБА_2 за спільні кошти набули у спільну сумісну власність два автомобілі: вантажний автомобіль ГАЗ53, державний реєстраційний номер ЗПС 4344 та легковий автомобіль Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на які були оформлені на ім’я відповідача ОСОБА_2

На даний час, між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 постійно почали виникати суперечки щодо володіння та користування спільним сумісним майном набутим у шлюбі. Питання про його поділ у добровільному порядку відповідач ОСОБА_2 вирішувати відмовляється.

За твердженнями позивача, оскільки спірне майно було набуте у власність у період шлюбу, воно є спільною сумісною власністю подружжя, де позивачу належить 1/2 частка у кожному з автомобілів та 61/200 частка у домоволодінні, як половина від 61/100 частки зареєстрованої на ім’я відповідача та 1/2 частка у всіх самочинно збудованих об’єктах, у вигляді будівельних матеріалів.

Крім того, після виникнення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 конфліктів та суперечок щодо володіння спільним сумісним майном подружжя, відповідач став перешкоджати їй у вселенні у спірний будинок у зв’язку з чим вона змушена тимчасово проживати за іншою адресою, будучи зареєстрованою у спірному будинку.

Позивач вважає, що вона як співвласник будинку та член сім’ї власника будинку має бути вселена до спірного будинку.

Відповідач ОСОБА_2 надав суду письмові заперечення за змістом яких повідомив, що визнає частину позовних вимог, а саме щодо визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку автомобілів ГАЗ-53, державний реєстраційний номер ЗПС 4344 та Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки вказані автомобілі були придбані в період шлюбу між ним та позивачем та ведення спільного господарства, але зареєстровані на його ім’я. Крім того, щодо вимоги позивача про її вселення у житловий будинок літ. Д, який розташований за адресою м. Запоріжжя, вул. Абразивна, 16 з підстав передбачених Житловим кодексом Української РСР зазначив, що позивач добровільно і самостійно в липні 2017 року залишила вказаний будинок, а шлюбні відносини та спільне ведення господарства фактично були припинені приблизно 5 років тому. При цьому, відповідач вказує на те, що позивач не надає доказів того, що він перешкоджає їй з’являтися та проживати у спірному будинку, доказів того, що вона намагалась повернутися в будинок після того як його залишила також не надано, в той час її особисті речі досі перебувають у будинку.

В судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з заявою за змістом якої просив ухвалити часткове рішення, щодо вимог про поділ майна, а саме в частині визнання права приватної власності за позивачем на 1/2 частку автомобіля «Honda Accord», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та на 1/2 частку автомобіля «ГАЗ-53», державний реєстраційний номер ЗПС 4344, які зареєстровані на ім’я ОСОБА_2, а також щодо вимог про вселення позивача у житловий будинок літ. Д, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Абразивна, буд. 16, у зв’язку з визнанням відповідачем ОСОБА_2 зазначених вимог в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні проти ухвалення часткового рішення не заперечували. Відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що визнає вищевказані вимоги позивача та не заперечує проти їх задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилась, про день, час та місце його проведення була повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до частини 3 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, якщо в одному провадженні об’єднані кілька взаємопов’язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об’єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.

Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов в частині вимог про визнання права приватної власності за позивачем на 1/2 частку автомобіля «Honda Accord», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та на 1/2 частку автомобіля «ГАЗ-53», державний реєстраційний номер ЗПС 4344, які зареєстровані на ім’я ОСОБА_2, а також щодо вимог про вселення позивача у житловий будинок літ. Д, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Абразивна, буд. 16, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що 18.12.1982 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, у зв’язку з чим остання змінила своє прізвище на «Малиш», що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу виданого відділом РАЦС Шевченківського райвиконкому, серія ІІ-ЖС № 259811 (а.с.4).

Як вбачається з матеріалів справи сторонами у період шлюбу були придбанні два автомобілі: вантажний автомобіль ГАЗ-53, державний реєстраційний номер ЗПС 4344 та легковий автомобіль Honda Accord, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на які були зареєстровані на ім’я відповідача ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія ЯТС № 124908 виданого МРЕВ ДАІ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області 16.07.1996 року та копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія ЯТС № 210192 виданого МРЕВ ДАІ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області 20.12.1997 року (а.с.182).

Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, який був чинним на момент виникнення придбання у власність вищевказаних автомобілів, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Аналогічні норми містяться і в статті 60 та статті 70 Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За приписами статті 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно з статтею 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що вищевказане майно було придбано подружжям у період шлюбу, а відтак є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу між сторонами, виходячи з презумпції рівності часток, а також вимог статті 71 Сімейного кодексу України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна.

Окрім того, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема, копією паспорта позивача, що остання зареєстрована у спірному будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Абразивна, 16, проте, як зазначає позивач, ОСОБА_2 перешкоджає їй у вселенні у спірний будинок у зв’язку з чим ОСОБА_1 змушена тимчасово проживати за іншою адресою.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантується кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла.

Відповідно до статті 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні повністю визнав позовні вимоги в частині визнання права приватної власності за позивачем на 1/2 частку автомобіля «Honda Accord», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та на 1/2 частку автомобіля «ГАЗ-53», державний реєстраційний номер ЗПС 4344, які зареєстровані на ім’я ОСОБА_2, а також в частині вселення позивача у житловий будинок літ. Д, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Абразивна, буд. 16,

Відповідно до частини 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд вважає, що визнання позову відповідачем в частині заявлених вимог не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд не вбачає підстав ставити під сумнів наведені позивачем обставини, оскільки вони підтверджуються наданими суду доказами та визнаються відповідачем, відтак, суд приходить до висновку про задоволення частини позовних вимог та ухвалення часткового рішення.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-80, 82, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, а саме про визнання права власності на 1/2 частку автомобіля«Honda Accord», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на 1/2 частку автомобіля «ГАЗ-53», державний реєстраційний номер ЗПС 4344 та вселення - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, мешкає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Музична, буд. 55, право приватної власності на:

на 1/2 частку автомобіля «Honda Accord», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ім’я ОСОБА_2;

на 1/2 частку автомобіля «ГАЗ-53», державний реєстраційний номер ЗПС 4344, який зареєстрований на ім’я ОСОБА_2.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, мешкає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Музична, буд. 55, у житловий будинок літ. Д, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Абразивна, буд. 16.

В іншій частині невирішених позовних вимог про поділ майна подружжя, а саме про визнання права приватної власності за ОСОБА_1 на 61/200 частку домоволодіння, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Абразивна, буд. 16; про визначення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порядку користування житловим будинком літ. Д, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Абразивна, буд. 16, розгляд справи продовжити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Я.Р.Марко