Постанова № 72099502, 07.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №335/1306/17-ц Головуючий у 1-й інстанції: Геєць Ю.В.

Провадження № 22-ц/778/563/18 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

Суддів: Крилової О.В.

Воробйової І.А.

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізького державного медичного університету на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року у справі за позовом Запорізького державного медичного університету до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання,-

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2017 року Запорізький державний медичний університет звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом 31.07.2006 року ОСОБА_3 було зараховано студенткою першого курсу Запорізького державного медичного університету. 01 вересня 2006 року з відповідачем було укладено угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, за умовами якої ОСОБА_3 проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов'язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше 3 років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати вартість навчання.

У 2012 році відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа», здобула кваліфікацію лікаря та отримала направлення на роботу, однак до місця працевлаштування - Вільнянська ЦРЛ (Солонянська ЛА) не прибула.

Враховуючи вищенаведене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 вартість за навчання в сумі 85669,03 грн. та судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Запорізький державний медичний університет подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

ЗДМУ будучи належним чином повідомлений про час та місце судового засідання 16.11.2017 року ,про що свідчить підпис уповноваженого представника в рекомендованому повідомленні, перед судовим засіданням апеляційного суду надіслав заяву про перенесення слухання справи у зв"язку з неможливістю присутності в судовому засіданні представника ЗДМУ, у звязку з участю в іншому судовому засіданні. Будь - яких доказів неможливості присутності представника в судовому засіданні до заяви не надано, апеляційне провадження по справі відкрито за скаргою ЗДМУ 06.11..2017 року і судова колегія ,з урахуванням приписів ч.1,п.10 ч.2 ст.2 ЦПК України щодо обов"язку суду та учасників процесу керуватися завданням цивільного судочинства, до складу якого входить своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, вважає зазначені причини неявки до суду неповажними і розглядає справу за відсутності представника особи, яка подала апеляційну скаргу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» в редакції що діяла до 01.07.2014 року, було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим статтею 56 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року, що діяв до 01.07.2014 p., гарантовано випускникам вищого навчального закладу, що його працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу, відповідно до 3-х сторонньої угоди між замовником, керівником навчального закладу та випускником.

Так, відповідно до п. 14 Постанови KM України від 22.08.1996 року № 992 "Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням", у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, звільнення із служби за контрактом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду або рішенням суду про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, через службову невідповідність, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, за порушення дисципліни, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, особою рядового і начальницького складу протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

За вимогами законодавства передбачені підстави ,коли молодий фахівець повинен повернути вартість навчання : а саме - у разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням або звільнення з роботи, на яку його було направлено протягом трьох років за власним бажанням та за ініціативою власника підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом 31.07.2006 року ОСОБА_3 було зараховано студенткою першого курсу Запорізького державного медичного університету. 01 вересня 2006 року з відповідачем було укладено угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, за умовами якої ОСОБА_3 проходила навчання за державним замовленням і прийняла на себе зобов'язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати не менше 3 років за місцем направлення, у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати вартість навчання.

У 2012 році відповідач отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа», здобула кваліфікацію лікаря та отримала направлення на роботу.

За матеріалами справи, згідно копії направлення на роботу №17 була направлена на роботу до Вільнянської центральної районної комунальної лікарні, яка підпорядкована Солонянській ЛА. (а.с.62).

Однак прибувши до Вільнянської ЦРЛ (Солонянська ЛА) ОСОБА_3 було відмовлено у працевлаштуванні, в звязку з відсутністю вакантної посади лікаря-терапевта в АЗПСМ с. Солоне, що підтверджується листом №833 від 04.08.2014 року (а.с. 63)

З огляду наведеного вбачається, що ОСОБА_3 за направленням про роботу прибула та від роботи не відмовлялася, проте не мала можливості виконувати обов'язки лікаря-терапевта з причин не залежних від її волевиявлення.

До того ж, визначений у п. 14 Постанови КМУ від 22 серпня 1996 року N 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» перелік випадків, в яких випускник зобов'язаний відшкодувати до державного бюджету вартість навчання є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, при цьому жодна із визначених цим пунктом підстав для відшкодування збитків у правовідносинах між сторонами відсутня, відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням з боку ОСОБА_3 як і вини (умислу або необережності) у порушенні зобов'язання не встановлено, а відмова Вільняньської центральної районної комунальної лікарні в працевлаштуванні відповідача у відповідності з направленням на роботу № 17 в Солонянській ЛА не може бути підставою для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати вартості навчання.

Більш того, слід зазначити, що на час укладання угоди № 2006002 від 01.09.2007 року ОСОБА_3 була неповнолітньою особою.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 31.07.2006 року ОСОБА_3 була зарахована до складу студентів першого курсу Запорізького державного медичного університету (а.с. 34).

01 вересня 2007 року між Запорізьким державним медичним університетом та ОСОБА_3 було укладено двосторонню угоду про підготовку фахівців із вищою освітою № 2006002 ,тобто всупереч вимогам діючого на той час законодавства угоду було укладено лише між виконавцем замовлення (навчальним закладом) та студентом.

Укладена двостороння угода № 2006002 від 01.09.2007 року була укладена особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України),

Згідно до ч. 2 ст. 222 ЦК України правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

З огляду на зазначене вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову..

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Запорізького державного медичного університету -відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 08.02.2018 року

Головуючий:

Судді: