Постанова № 72098126, 07.02.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/3128/17 Номер провадження 22-ц/775/95/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 лютого 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Санікової О.С., Соломахи Л.І,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області в залі судових засідань №4 апеляційну скаргу виконавчого комітету Костянтинівської міської ради на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2017 року, в справі номер 233/3128/17, ухваленого судом у складі головуючого судді Мартиненко В.С. у місті Костянтинівці, за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівської міської ради, виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, комунального підприємства «Служба єдиного замовника Костянтинівської міської ради», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконними приватизації, договору купівлі-продажу квартири та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Костянтинівської міської ради, виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, комунального підприємства «Служба єдиного замовника Костянтинівської міської ради», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконними приватизації, договору купівлі-продажу квартири та зобов'язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він з дитинства проживав та був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Костянтинівської міської ради №190 від 16.05.1992 року ОСОБА_1 направлено навчатися до школи-інтернату для дітей сиріт до м. Маріуполя та закріплено за ним житло за адресою: АДРЕСА_1. В інтернаті він навчався період з 07.10.1993 року по 16.09.1996 року, після чого переведений до ПТУ-33 в м. Горлівка. 24.10.1997 року був засуджений до 2 років позбавлення волі та звільнився 21.08.1999 року.

Після прибуття до свого місця проживання дізнався про те, що в його квартирі проживають невідомі люди, які незаконно її придбали. Він дізнався, що його сестра ОСОБА_6, яка померла травні 1999 року, у 1997 році приватизувала вказану квартиру без його згоди, а 13.08.1997 року квартира була незаконно продана.

Зазначає, що Костянтинівська міська рада дозволила шахраям ввести в оману його сестру, яка на момент підписання договору не розуміла значення своїх дій. Тому, позивач просив суд зобов'язати Костянтинівську міську раду повернути йому квартиру за адресою АДРЕСА_1, або надати житло, яке буде відповідати вищевказаній квартирі, яке має бути благоустроєним та відповідати санітарним та технічним нормам для проживання.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 до Костянтинівської міської ради, виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, комунального підприємства «Служба єдиного замовника Костянтинівської міської ради», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконними приватизації, договору купівлі-продажу квартири та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано незаконним розпорядження відділу з приватизації при виробничому ремонтно-житловому об'єднанні виконавчого комітету Костянтинівської міської Ради народних депутатів №993-Б від 8 серпня 1997 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_6 та визнано недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру, видане 8 серпня 1997 року на ім'я ОСОБА_6.

Зобов'язано виконавчий комітет Костянтинівської міської ради надати ОСОБА_1 жиле благоустроєне приміщення, рівноцінне втраченій квартирі загальною площею 49,70 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач - виконавчий комітет Костянтинівської міської ради та подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2017 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводами апеляційної скарги наведено, що підставою для оскарження рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вважає, що судом неповно з'ясовано обставини справи та не застосовано строк позовної давності, оскільки позивач в період перебування на волі (з 21 серпня до 26 листопада 1999 року) не скористався своїм правом звернення до суду з позовом. Тому, суд мав застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Крім того, судом не враховані обставини, які спростовують надання ОСОБА_1 рівноцінного житла, яке відповідатиме квартирі розташованої за адресою: АДРЕСА_1, оскільки право користування цією квартирою мали чотири члени сім'ї, а відповідно до ч. 1 ст. 48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норм жилої площі, яка складає 13,65 кв.м.

Також в рішенні суду першої інстанції не зазначено, чому і з яких підстав суд відхилив той факт, що ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрований не був та згідно запису в квартирній картці за формою Ф-В вибув до батька в Нижній Тагіл. Тому підстави для збереження закріпленої за ним житлової площі були відсутні.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача КП «Служба єдиного замовника» Костянтинівської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст. 130 ЦПК України (а.с. 142, т. 2).

В судове засідання апеляційного суду представник виконавчого комітету Костянтинівської міської ради не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю (а.с.

151, т. 2).

Треті особи в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Третя особа ОСОБА_4 надала заяву про розгляд справи за її відсутністю (а.с. 153, т. 2).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившихся учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради №190 від 6 травня 1992 року позивача ОСОБА_1 направлено в інтернат для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на повне державне утримання. За неповнолітнім ОСОБА_1 закріплено житлову площу в квартирі померлої матері за адресою: АДРЕСА_1. Мати позивача - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, батько ОСОБА_8 від виховання сина відмовився, мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 6, 3, т. 1).

З довідки №43 Маріупольської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступеня №2 від 21 січня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 навчався, виховувався та знаходився на повному державному забезпеченні в загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІ ступенів №1 для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в м. Маріуполь з 7 жовтня 1993 року по 13 вересня 1996 року. ОСОБА_1 був направлений до дитячого закладу на підставі рішення виконкому м. Костянтинівка №190 від 6 травня 1992 року у зв'язку з тим, що його батько ОСОБА_8 за рішенням суду від 21.12.1992 року позбавлений батьківських прав, а мати ОСОБА_7 - померла. Рішенням виконкому м. Костянтинівці №190 від 6 травня 1992 року за ОСОБА_1 було закріплено житло, яке розташовано за адресом: АДРЕСА_1 (а.с. 5, т. 2).

Листом Міністерства соціальної політики України №2161/0/205-15/57 від 28.09.2015 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що Костянтинівською міською радою порушено ст. 71 ЖК України в частині збереження житлового приміщення за дитиною-сиротою та дитиною, позбавленою батьківського піклування, працевлаштовані її під опікування, в прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, в заклад для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом всього періоду їх перебування під опікою/піклуванням в прийомній сім?ї, дитячому будинку сімейного типу, в закладі для дітей та дітей, позбавлених батьківського піклування. Службою у справах дітей донецької області направлено лист на ім'я голови Костянтинівської міської ради для відновлення житлових прав ОСОБА_1 та забезпечення його при поверненні з місць позбавлення волі впорядкованим житлом замін втраченого (а.с. 4, т. 1).

На звернення ОСОБА_1 до Костянтинівської міської ради №ф-381-1.4 від 28.08.2017 року його було повідомлено про неможливість повернути йому квартиру за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вона приватизована його сестрою та 13.08.1997 року продана іншим особам (а.с. 122, т. 1).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав на нерухоме майно від 17.10.2017 року видно, що квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 29.06.2010 року (а.с. 126-127, т. 1).

Відповідно до копії розпорядження відділу з приватизації при виробничому ремонтно-житловому об'єднанні виконавчого комітету Костянтинівської міської Ради народних депутатів №993-Б від 8 серпня 1997 року у власність ОСОБА_6 було передано квартиру АДРЕСА_1 на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру (а.с. 4, т. 2).

Згідно з договором купівлі-продажу від 13 серпня 1997 року ОСОБА_6 продала ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 49,70 кв.м. (а.с. 27-28, т. 2).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21 січня 1998 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 28 зворот, т. 2).

Відповідно до договору дарування квартири від 29 червня 2010 року ОСОБА_3 подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (а.с. 30, т. 2).

З повідомлення Костянтинівського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області від 4 грудня 2015 року №49-3549, яке складено відповідно до карток реєстрації без дати Ф-А, Ф-Б, видно що ОСОБА_1, як неповнолітня дитина, був внесений до реєстраціїних карток за адресою: АДРЕСА_1, разом із батьками - ОСОБА_8, який знятий з реєстрації 11 липня 1984 року у зв'язку з позбавленням волі, та матір'ю - ОСОБА_7, яка була знята з реєстрації за вказаною адресою 11 липня 1990 року у зв'язку зі смертю (а.с. 31 зворот, т. 2).

З відомостей, наданих ОСК МВС України від 21.01.2916 року, видно, що ОСОБА_1 з 24 жовтня 1997 року до 21 серпня 1999 року, з 26 листопада 1999 року до 27 грудня 2001 року, з 23 грудня 2002 року до 13 січня 2006 року, з 20 жовтня 2006 року до 14.11.2017 року відбував покарання за скоєні злочини в місцях позбавлення волі (а.с. 41-42, т. 2, а. с. 7, т. 1).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним розпорядження відділу з приватизації при виробничому ремонтно-житловому об'єднанні виконавчого комітету Костянтинівської міської Ради народних депутатів №993-Б від 08 серпня 1997 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_6 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказану квартиру, видане 08 серпня 1997 року на ім'я ОСОБА_6, а також зобов'язання ОСОБА_1 жиле благоустроєне приміщення, рівноцінне втраченій квартирі загальною площею 49,70 кв.метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і відповідає фактичним обставинам справи.

Статтею 47 Конституції України закріплено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України передбачає, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.

Згідно з п. 3, 7 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках, зокрема, поміщення дітей на виховання в державний дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в жилому приміщенні, з якого вибули діти, залишились проживати інші члени сім'ї.; взяття під варту - протягом усього часу перебування під слідством і судом.

У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті (ч. 4 ст. 71 ЖК УРСР).

Відповідно до ч. 2-4 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Судом встановлено, що за ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету Костянтинівської міської ради №190 від 6 травня 1992 року закріплена жила площа в квартирі АДРЕСА_1, проте, 8 серпня 1997 року ця квартира була приватизована його сестрою ОСОБА_6 та відчужена - 13 серпня 1997 року.

На час приватизації спірної квартири позивач був неповнолітнім (16 років) і за ним зберігалося житло.

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що приватизація квартири АДРЕСА_1 здійснена без урахування прав неповнолітнього на той час ОСОБА_1, який мав право користування та проживання в ній, що є порушенням його права на житло.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 ЖК України здійснення державного контролю за використанням та схоронністю житлового фонду (частина 1 статті 30) віднесено до компетенції виконавчих комітетів міських рад.

Відповідно до ст. 30 ЖК України державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР.

Частиною 1 статті 46 ЖК України передбачено, що поза чергою жиле приміщення надається, зокрема дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення терміну перебування у сім'ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також особам з їх числа у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що у тих випадках, коли приміщення, в якому закріплена жила площа за неповнолітньою особою, було надано іншим громадянам або коли вселення в нього є неможливим з інших причин, після закінчення строку виховання, їй у позачерговому порядку надається жиле приміщення виконкомом місцевої ради за останнім постійним місцем проживання.

У разі відмови в наданні жилого приміщення особам, які мають право на його позачергове одержання, судом вирішується спір про надання жилого приміщення, а не про встановлення черговості.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачу впорядкованого житла взамін втраченого.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування строку позовної давності до вказаних позовних вимог є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно зробив висновок про наявність поважаних причин пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності, оскільки останній певний час відбував покарання в місцях позбавлення волі і об'єктивно не міг захистити свої права. Період, який зазначив апелянт як пропуск позовної давності - 1999 рік, в цей період ЦК України статтею 268 закріпив не розповсюдження позовної давності на такі правовідносини (п. 4).

На доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції обставин, які спростовують надання ОСОБА_1 рівноцінного житла, яке відповідатиме квартирі розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та відсутності мотивування, в чому і з яких підстав суд відхилив той факт, що ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрований не був та згідно запису в квартирній картці за формою Ф-В вибув до батька в Нижній Тагіл, апеляційний суд прийшов до наступного.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що дописки в квартирній картці здійснені олівцем і не приймаються до уваги.

Крім того, доводи апеляційної скарги також спростовуються рішенням Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради №190 від 6 травня 1992 року, яким за ОСОБА_1 закріплено житлову площу в квартирі померлої матері за адресою: АДРЕСА_1.

Відтак, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Разом з тим, суд першої інстанції, визнавши причини пропуску позовної давності ОСОБА_1 поважними, помилково не зазначив про це в резолютивній частині, що є підставою для зміни судового рішення та доповнення резолютивної частини змістом: «Визнати причини пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності поважними».

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Костянтинівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2017 року - змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення наступним змістом: «Визнати причини пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності поважними».

В інший частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 8 лютого 2018 року.

Судді: