Рішення № 72095320, 06.02.2018, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/3909/15

Провадження № 2/628/6/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 лютого 2018 року місто Куп’янськ

Куп’янський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого – судді Демченко І.М.

за участю секретаря Романової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Куп’янську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 07.10.2013 взяв у нього в борг 50000грн., які зобов’язався повернути у строк до 30.06.2015, та 20.03.2014 взяв в борг 170000грн., які зобов’язався повернути у строк до 20.10.2017. Про отримання коштів відповідач власноруч зазначив у розписках, однак у визначений у них строк ОСОБА_2 борг не повернув. Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 220000грн. в рахунок погашення боргу за договорами позики, а також 82529,03грн. інфляційних втрат за час прострочки виконання зобов’язань, 5050грн. – 3% річних, а також понесені ним витрати на сплату судового збору у розмірі 3075,79грн.

03.06.2016 позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог в частині нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних, просив стягнути з відповідача 102267,78грн. та 9450грн. відповідно.

31.08.2016 позивач подав до суду уточнену позовну заяву в частині нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних, просив стягнути з відповідача 93450грн. та 10550грн. відповідно.

06.11.2017 позивач подав до суду уточнений та остаточний розрахунок нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних та просив стягнути з відповідача на його користь станом на 01.11.2017 заборгованість:

- по договору позики від 07.10.2013: основну суму боргу - 50000грн., інфляційних втрат - 12250грн., 3 % річних - 3625грн.;

- по договору позики від 20.03.2014: основну суму боргу - 170000грн., інфляційних втрат - 121360грн., 3 % річних -15725грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги від 06.11.2017 підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував факту отримання у борг грошей та написання власноруч боргових розписок. Заборгованість по договору позики на суму 50000грн. визнав повністю. Заборгованість по договору позики на суму 170000грн. визнав частково, пояснивши, що повернув 23495грн., надавши на підтвердження видаткові касові ордери на ім’я ОСОБА_1 та накладні СПДФО ОСОБА_2, а також складний ним особисто реєстр про погашення боргу. Крім того, зазначив, що оскільки за договором позики від 20.03.2014 ним погашено борг частково погашено, то інфляційні втрати та 3 % річних нарахуванню не підлягають.

Позивач ОСОБА_1 заперечував факт часткового погашення відповідачем боргу у сумі 23495грн., пояснивши, що між фірмою відповідача ОСОБА_2 – приватним підприємством Комерційною фірмою «Престиж» та його сином підприємцем ОСОБА_4 07.10.2013 укладено договір про спільну діяльність у сфері торгівлі автошинами; надані відповідачем видаткові касові ордери, складені від імені СПД ФО ОСОБА_2, стосуються саме договору щодо спільної діяльності, укладеного між відповідачем та сином позивача. Крім того, відповідач зазначив, що на час складання цих касових ордерів, вони не містили напису «в рахунок погашення боргу по розписці», цей напис був зроблений самовільно відповідачем згодом та навмисно проставлена печатка, яка унеможливлює розібрати підпис та внесені до них дані.

Оскільки позовна заява подана до суду та провадження у справі відкрито до набрання чинності нової редакції Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 вона підлягає розгляду за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

Суд, дослідивши докази та з’ясувавши обставини справи, встановив фактичні обставини та відповідні правовідносини, які виникли між сторонами.

Відповідно до розписки від 07.10.2013 ОСОБА_5 взяв у борг у ОСОБА_1 50000грн., які зобов’язався повернути у строк до 30.06.2015 (а.с.88 т.1).

Відповідно до розписки від 20.03.2014 ОСОБА_5 взяв у борг у ОСОБА_1 170000грн., які зобов’язався повернути у строк до 20.10.2014 (а.с. 89 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Чинним законодавством України не встановлено жодних вимог до форми та змісту письмової розписки, і відповідно до ст. 1047 ЦК України розписка є підтвердженням укладення договору позики та його умов.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач ОСОБА_2 не оспорював факт отримання грошової суми від ОСОБА_1 та факту власноручного написання розписок. На підтвердження позовних вимог позивач надав оригінали боргових розписок. Крім того, відповідач не заперечував, що борг у сумі 50000грн. у визначений у розписці строк не повернув.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_2 про те, що він частково повернув борг у сумі 23495грн. по розписці від 20.03.2014, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З видаткових касових ордерів, на підставі яких відповідачем складено реєстр про погашення боргу по розписці від 20.03.2014 (а.с.189), та які містять печатку СПД-ФО ОСОБА_2, № НОМЕР_1, вбачається, що вони видані на ім’я «Костюченка», «Костюченка С.» Також у вказаних ордерах взагалі відсутня вказівка на те, у якій валюті було здійснено виплати (а.с.124-139). Накладні за № 1249 від 20.08.2015 та № 1284 від 25.08.2015, видані ПП ВКФ «Престиж», однак містять печатку СПД-ФО ОСОБА_2, № НОМЕР_1, та зазначено особу отримувача товарів «Костюченко» (а.с.120-142).

Відповідно до договору про спільну діяльність від 07.10.2013, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_4 та Приватним підприємством комерційною фірмою «Престиж» в особі директора ОСОБА_2, сторони домовились про організацію спільної діяльності у сфері торгівлі автошинами, та зобов’язалися діяти спільно шляхом об’єднання грошових коштів, надаючи один одному будь-яку фінансову, технологічну чи організаційну допомогу. Крім того, погоджено, що прибуток розподіляється і рівних частинах (а.с.191-193).

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 ЦК України передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Водночас, згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу . Саме у господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи.

Таким чином, фізична особа - підприємець в цивільно-господарських відносинах є різностороннім учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як в приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він залишається бути громадянином - фізичною особою. Розмежовуючи ці різні сфери відносин, на підставі правила, встановленого у статті 51 Цивільного кодексу України, відповідно до якого до фізичних осіб - підприємців слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність, натомість, слід брати до уваги норми цивільного законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб'єкта, та в повній мірі врегульовується нормами Цивільного кодексу України .

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що видаткові бухгалтерські документи, як то видаткові касові ордери та накладні, видані відповідачем ОСОБА_2, в процесі здійснення підприємницької діяльності СП ФОП ОСОБА_2 та ПП КФ «Престиж» не можуть підтверджувати виконання взятих на себе зобов’язань, як фізичною особою, що виникли між ним та іншої фізичною особою в цивільних правовідносинах.

Крім того, суд зазначає, що надані до суду видаткові касові ордери та накладні містять підписи без зазначення даних осіб, що їх вчинили.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами док азування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 1051 ЦК України, п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» виконання зобов'язань, що виникли з правочину, не може доводитися показанням свідків.

На підставі викладеного, суд не приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_6, яка допомагає здійснювати бухгалтерський облік ФОП «Сліпченко», щодо зазначення у видаткових касових ордерах напису «в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 по розписці від 20.03.2014», оскільки виконання зобов’язань не може доводитися показаннями свідків.

Оскільки розписки, які є предметом спору, містять умову щодо повернення коштів, а будь-яких застережень, учинених позикодавцем, щодо часткового погашення боргу позичальником - не містять, суд приходить до висновку, що зазначені розписки є борговими.

Сторони є вільними в укладенні договору, а відтак зазначення у розписках про зобов’язання ОСОБА_7 у конкретно визначені строки повернути ОСОБА_1 борг, з зазначенням особистих даних, а саме паспортних даних, які повністю збігаються з паспортними даними відповідача, а також дати та особистого підпису позичальника, при наявності оригіналу боргової розписки у позикодавця, суд визнає як боргове зобов`язання, яке боржником не виконано.

Належних, достовірних та допустимих доказів того, що відповідач повернув позивачу запозичені кошти, матеріали справи не містять, отже позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення боргу у сумі 50000грн. та 170000грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов’язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд приходить до наступного розрахунку станом на 01.11.2017:

-за борговою розпискою на суму 170000грн. від 20.03.2014:

розрахунок 3 % річних:

2014рік = 170000грн. х 72 дн. прострочення х 3 % річних = 1006,03грн.

100% х 365 дн.

2015рік = 170000грн. х 365 дн. прострочення х 3 % річних = 5100грн.

100% х 365 дн.

2016рік = 170000грн. х 366 дн. прострочення х 3 % річних = 5100грн.

100% х 366 дн.

2017рік = 170000грн. х 304 дн. прострочення х 3 % річних = 4247,67грн.

100% х 365 дн.

Загальна сума 3 % річних за борговою розпискою від 20.03.2014 складає 15453,7грн.

Розрахунок інфляційних втрат:

2014рік = 170000грн. х 104,96 – 170000грн. = 8432грн.

2015рік = 170000грн. х 143,3 – 170000грн. = 73610грн.

2016рік = 170000грн. х 112,4 – 170000грн. = 21080грн.

2017рік = 170000грн. х 111,54 – 170000грн. = 19618грн.

Загальна сума інфляційних втрат за борговою розпискою від 20.03.2014 складає 122740грн.

-за борговою розпискою на суму 50000грн. від 07.10.2013:

розрахунок 3 % річних:

2015рік = 50000грн. х 184 дн. прострочення х 3 % річних = 756,16грн.

100% х 365 дн.

2016рік = 50000грн. х 366 дн. прострочення х 3 % річних = 15000грн.

100% х 366 дн.

2017рік = 50000грн. х 304 дн. прострочення х 3 % річних = 1249,32грн.

100% х 365 дн.

Загальна сума 3 % річних за борговою розпискою від 07.10.2013 складає 3505,48грн.

Розрахунок інфляційних втрат:

2015рік = 50000грн. х 102,9 – 50000грн. = 514,5грн.

2016рік = 50000грн. х 112,4 – 50000грн. = 6200грн.

2017рік = 50000грн. х 111,5 – 50000грн. = 5750грн.

Загальна сума інфляційних втрат за борговою розпискою від 07.10.2013 складає 12464,50грн.

Виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення інфляційних втрат у повному обсязі та часткового задоволення в частині стягнення 3% річних з підстав та розрахунку, викладеного вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задовольняються частково, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір за квитанцією № 7 від 20.11.2015 у розмірі 3075,79грн. (а.с.1 т.1) підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог, тобто у розмірі 3072,56 грн. (372569,18 * 100 / 372960 = 99,895 %, 3075,79 * 99,895 % / 100 % = 3072,56 грн.).

Суд зазначає, що у відповідності до вимог ч.2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла станом на 06.11.2017, тобто на дату збільшення позовних вимог, у разі збільшення позовних вимог недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 вищезазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви майнового характера, яка подана фізичною особою сплаті підлягає судовий збір 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заява про збільшення позовних вимог подана до суду 06.11.2017, а отже сплаті підлягав судовий збір у розмірі : 372960грн. / 100% * 1% = 3729,60грн., тобто недоплачена сума судового збору складає 3729,60грн. - 3072,56 грн. = 657,04грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 2, 23, 76-81, 90, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 545, 599, 611, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір», суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2, місце проживання якого зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, до ОСОБА_2, 29.08.1961року народження, р.н.о.к.п.п.- НОМЕР_1, місце проживання якого зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07.10.2013 у розмірі 50000грн., 3505,48грн. – 3% річних та 12250грн. – інфляційних втрат.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20.03.2014 у розмірі 170000грн., 15453,7грн. – 3% річних та 121360грн. – інфляційних втрат.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених витрат по сплаті судового збору у розмірі 3072,56 грн.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави суму недоплаченого судового збору у розмірі 657,04грн., які перерахувати за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м.Києві (м.Київ) 22030106, код за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві, код банку отримувача - 820019, рахунок отримувача - 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Куп’янський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Оскільки у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 08.02.2018.

Головуючий: І.М.Демченко