Рішення № 72092689, 07.02.2018, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м.Хмельницький

"07" лютого 2018 р.Справа № 924/1064/17Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Вибодовський О.Д., при секретарі судового засідання Сороці Д.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Полімекс-Мостосталь Україна", м. Житомир

до фізичної особи - підприємця Стриковської Чеслави Антонівни, м. Хмельницький

про стягнення 438 987,05грн.

Представники сторін:

від позивача: Наумович Ю.С. за довіреністю від 10.10.2017р. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Стешіна Т.М. - згідно договору про надання правової допомоги від 14.12.2017р.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полімекс-Мостосталь Україна", м. Житомир звернулось з позовом до фізичної особи - підприємця Стриковської Чеслави Антонівни, м. Хмельницький про стягнення заборгованості в сумі 438 987,05грн., що утворилася через неналежне виконання укладеного між сторонами договору поставки №12112012 від 12.11.2012р., з них 120000,00грн. сума основного боргу, 157075,08 грн. пеня, 147274,97грн. інфляційне збільшення боргу, 14637,00грн. -3%річних.

Ухвалою суду від 15.11.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №924/1064/17. Сторони про час і місце проведення судового засідання повідомленні належним чином. Копії ухвал про порушення провадження у справі сторонам направленні рекомендованими листами.

22.01.2018р. в адресу суду від відповідача надійшло письмове пояснення по справі, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити, оскільки вимоги позивача є безпідставними.

Крім цього, відповідачем, керуючись ст. 256, 257, 266, 267 ЦК України, надано суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій просить суд застосувати строк позовної давності до вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Полімекс-Мостосталь Україна» до фізичної особи-підприємця Стриковської Чеслави Антонівни про стягнення 438987,05грн та відмовити в позові повністю.

В судовому засіданні 07.02.2018р. представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Уповноважений представник відповідача в судовому засіданні підтримав подані пояснення та заяву по справі про застосування строку позовної давності, позовні вимоги не визнав.

Відповідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за належне взяти до уваги наступне.

12 листопада 2012 року між фізичною особою - підприємцем Стриковською Чеславою Антонівною, м. Хмельницький (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Полімекс-Мостосталь Україна", м. Житомир (покупець), укладено договір поставки за №12112012, у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар разом з товаросупровідною документацією, відповідно до замовлення покупця, на підставі накладних, які формуються постачальником відповідно до замовлення покупця, а покупець в свою чергу, прийняти та оплатити товар у відповідності з умовами даного договору. (п.1.1, 1.2 договору).

Згідно п. 1.4 договору, замовлення подається покупцем у письмовій або усній формі за допомогою факсимільного зв'язку, електронного повідомлення, телефонній або у інший зручний для покупця спосіб. Постачальник зобов'язаний на протязі 24 годин підтвердити або спростувати факт поставки товару у відповідному асортименті та кількості, згідно замовлення покупця. Таке підтвердження повинно бути здійснено у формі, в якій постачальник отримав від покупця замовлення.

Сторони узгоджують асортимент та ціну товару, який буде поставлятися постачальником покупцю за даним договором, у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Зміни у специфікацію вносяться виключно за взаємної згоди сторін шляхом підписання нової специфікації. (п.1.5 договору).

Обов'язковою умовою для оплати поставленого за договором товару є передача постачальником покупцю в момент прийому передачі товару оформлених у встановленому законодавством України порядку товарної (товарно-транспортної) накладної і податкової накладної, а також інших документів, які передбачені розділом 8 даного договору. При відсутності одного з зазначених документів, включаючи неналежне їх оформлення, розбіжності у відомостях чи даних, оплата за поставлений товар покупцем не провадиться, до усунення постачальником такого порушення та надання всіх належним чином оформлених документів. (п.7.2).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що оплата за товар провадиться на умовах часткової передплати яка складає: 51000,00 грн. , залишок вартості товару, в сумі 41 грн. 00 коп., покупець сплачує постачальнику на протязі десяти календарних днів від дати отримання від постачальника товару та всієї належним чином оформленої, документації на такий товар.

На виконання умов даного договору позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти в якості попередньої оплати, в сумі 137000,00грн.

Пунктом 5.1 договору, сторонами узгоджено, що покупець має право повернути постачальнику товари, що були поставлені покупцю, а постачальник зобов'язаний прийняти такі товари у наступних випадках: - виявлення неналежної якості поставлених товарів при одержанні, в період використання; - наявність заборони чи вилучення товару з вільного обігу у встановленому законом порядку; -додаткова письмова угода сторін.

Згідно п.п 5.2, 5.3 договору, у випадках, перелічених в п.5.1. постачальник на вибір покупця зобов'язаний:- або прийняти повернення товару та провести відшкодування покупцю 100% сплаченої вартості товару у відповідності до п.5.5 цього Договору; або здійснити заміну товару на аналогічний належної якості; або зменшити належні до сплати постачальнику покупцем суми грошових коштів. У випадку необхідності повернення чи заміни отриманого покупцем товару, покупець рекомендованим листом (телеграмою) попереджає про це постачальника та повідомляє кількість товару, що підлягає поверненню або заміні. Повернення або заміна товарів здійснюється за умови наявності у представника постачальника належним чином оформленої довіреності, за рахунок та транспортом постачальника (якщо інше не узгоджено сторонами у додатковому договорі) протягом 7 календарних днів з моменту отримання останнім письмового повідомлення від покупця про таке повернення або заміну товарів. При здійсненні повернення товару постачальник зобов'язаний передати покупцю розрахунок-коректування до податкової накладної.

Позивачем повернуто відповідачу, згідно додаткової угоди від 23.09.2013 року до договору поставки №12112012 від 12.11.2012 року, відповідний товар на суму загальну 137000,00 грн., який отримано особисто відповідачем, підтвердженням чого є накладна повернення №1 від 02.10.2013 року.

Відповідно до п. 5.4. договору поставки №12112012 від 12.11.2012 року, у випадку повернення товару, що вже оплачений покупцем, постачальник зобов'язаний протягом 5 банківських днів з дати повернення товарів відшкодувати покупцю вартість оплачених ним товарів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок покупця.

Відповідачем було здійснено часткове повернення цих коштів, а саме 07 лютого 2014 року в сумі 6000,00грн. та 20 червня 2014 року в сумі 11000,00грн., всього на суму 17000,00 грн.

Таким чином станом на момент звернення позивача до суду за відповідачем рахувалася заборгованість в сумі 120 000,00грн.

Враховуючи, що відповідач не в повному обсязі повернув позивачу суму попередньої оплати, позивачем нараховано до стягнення з відповідача крім суми основного боргу, 157075,08 грн. пені за період з 30.09.2013р. по 23.10.2017р., 147274,97грн. інфляційного збільшення боргу за період з вересня 2013р. по жовтень 2017р. та 14637,00грн. -3%річних за період з 30.09.2013р. по 23.10.2017р.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пунктом 3 ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що 12 листопада 2012 року між фізичною особою - підприємцем Стриковською Чеславою Антонівною, м. Хмельницький (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Полімекс-Мостосталь Україна", м. Житомир (покупець), укладено договір поставки за №12112012, у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар разом з товаросупровідною документацією, відповідно до замовлення покупця, на підставі накладних, які формуються постачальником відповідно до замовлення покупця, а покупець в свою чергу, прийняти та оплатити товар у відповідності з умовами даного договору. (п.1.1, 1.2 договору).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 265 ГК України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти в якості попередньої оплати, в сумі 137000,00грн.

Позивачем повернуто відповідачу, згідно додаткової угоди від 23.09.2013 року до договору поставки №12112012 від 12.11.2012 року, відповідний товар на суму загальну 137000,00 грн., який отримано особисто відповідачем, підтвердженням чого є накладна повернення №1 від 02.10.2013 року.

Згідно ч.1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.4. договору поставки №12112012 від 12.11.2012 року, у випадку повернення товару, що вже оплачений покупцем, постачальник зобов'язаний протягом 5 банківських днів з дати повернення товарів відшкодувати покупцю вартість оплачених ним товарів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок покупця.

Згідно додаткової угоди до договору поставки, від 23.09.2013р., постачальник, в порядку положень розподілу 5 договору, приймає повернення товару та проводить відшкодування покупцю 100% сплаченої вартості товару.

Відповідачем було здійснено часткове повернення цих коштів, а саме 07 лютого 2014 року в сумі 6000,00грн. та 20 червня 2014 року в сумі 11000,00грн., всього на суму 17000,00 грн.

Таким чином станом на момент звернення позивача до суду (14.11.2017р.) за відповідачем рахувалася заборгованість в сумі 120 000,00грн.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

Стаття 546 ЦК України, передбачено забезпечення зобов'язання неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Крім цього, слід звернути увагу, що статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Враховуючи, що відповідач не в повному обсязі повернув позивачу суму попередньої оплати, позивачем нараховано до стягнення з відповідача крім суми основного боргу, 157075,08 грн. пені за період з 30.09.2013р. по 23.10.2017р. від суми боргу 120000,00грн.

Відповідно до частин першої і третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Згідно ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи вищевикладене, судом враховується, що сторонами ні в договорі поставки №12112012 від 12.11.2012р., ні в додатковій угоді, нарахування пені за порушення строків повернення коштів, не передбачено, а тому в задоволені позову в частині стягнення пені слід відмовити.

Крім цього, позивачем у відповідності до ст.625 ЦК України нараховано до стягнення з відповідача 147274,97грн. інфляційного збільшення боргу та 14637,00грн. -3%річних.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із розрахунку позивача, останнім нараховано 3% річних в розмірі 14637,00грн. за період з 30.09.2013р. по 23.10.2017р. від суми боргу 120000,00грн.

Суд, провівши перерахунок заявленої суми 3% річних, прийшов до висновку, що до стягнення підлягає сума в розмірі 14805,38грн., а саме:

за період з 10.10.2013р. по 06.02.2014р. від суми боргу 137000,00грн. стягненню підлягає 1351,23грн.

за період з 08.02.2014р. по 19.06.2014р. від суми боргу 131000,00грн. до стягнення підлягає 1421,26грн.;

за період з 21.06.2014р. по 23.10.2017р. від суми боргу 120000,00грн. стягненню підлягає 12032,88грн.

Однак враховуючи, що відповідачем заявлено суму 14637,00грн., тобто меншу, суд вважає 3% річних заявлених позивачем правомірним.

Щодо нарахованого до стягнення з відповідача 147274,97грн. інфляційного збільшення боргу, судом здійснено перерахунок та встановлено, що його нарахування здійснено від суми боргу 120000,00грн. за період з вересень 2013р. по вересень 2017р., однак стягненню підлягає сума 132162,64грн., а саме:

за період листопад 2013р. по січень 2014р. від суми боргу 137000,00грн. становить 1236,29грн.;

за період березень-травень 2014р. від суми боргу 131000,00грн. становить 12555,51грн.;

за період липень 2014р. - вересень 2017р. від суми боргу 120000,00грн. становить 118370,84грн.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: 120000,00грн. сума основного боргу, 132162,64грн. інфляційне збільшення боргу та 14637,00грн. -3%річних.

Однак, за змістом положень ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів застосовується загальна позовна давність.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частинами 4 та 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Згідно ст. 264 ЦК україни, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Судом встановлено, що право вимоги про повернення коштів у позивача виникло 10.10.2013р., однак враховуючи часткову оплату яку здійснено востаннє 20.06.2014р., відповідно строк позовної давності було перервано та відраховується з 21.06.2014р., а тому строк позовної давності згідно з приписами частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у позивача закінчився 21.06.2017р., в той час як позовна заява позивачем подана до суду 14.11.2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні позову слід відмовити в зв'язку із закінченням строку позовної давності.

Згідно ст. 129 ГПК України, судові витрати за подання позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Полімекс-Мостосталь Україна", м. Житомир до фізичної особи - підприємця Стриковської Чеслави Антонівни, м. Хмельницький про стягнення заборгованості в сумі 438 987,05грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Рівненського апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.02.2018р.

Суддя О.Д. Вибодовський