Постанова № 72092675, 05.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2018 р. Справа№ 910/15305/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Телятник Р.П. за довіреністю від 28.12.2017;

від відповідача : Ашмінець І.В. адвокат за довіреністю від 02.01.2018;

від третьої особи : не з'явися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 (повне рішення складено 23.11.2017)

у справі № 910/15305/17 (головуючий суддя Ярмак О.М.)

За позовом Державної екологічної інспекції у Полтавській області

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "НТВК "Україна"

про стягнення 97 939,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекції у Полтавській області (далі - позивач) звернулась у Господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - відповідач) про стягнення 97 939,99 грн. збитків, спричинених викидом забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел без спеціального дозволу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі №910/15305/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь державного бюджету збитків у розмірі 97 939 грн. 99 коп. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Державної екологічної інспекції у Полтавській області 1600 грн. 00 коп. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідно до п.3.11 Методики (в редакції, чинній до 28.12.2016) нарахування збитків повинно здійснюватись з моменту виявлення правопорушення до моменту його усунення, а на момент проведення позивачем перевірки правопорушення відповідачем було усунуто, також вказує на відсутність вини у несвоєчасному отриманні дозволу, яке сталось внаслідок прострочення контрагенту.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.) порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 05.02.2018.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09.01.2018 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 задоволено клопотання представника Державної екологічної інспекції у Полтавській області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

02.02.2018 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Третя особа явку представників у судове засідання не забезпечила. Ухвала суду, направлена за адресою державної реєстрації третьої особи "62461, Харківська обл., місто Південне, вул. Радянська, будинок 66", повернута поштою з довідкою "За закінченням терміну зберігання". Матеріали справи не містять інформації щодо іншої адреси третьої особи.

У разі відсутності сторін за адресою державної реєстрації, вважається, що ухвала вручена їм належним чином. При цьому до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Представник позивача, яка знаходилась в приміщенні Господарського суду Полтавської області та брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Державною екологічною інспекцією у Полтавській області на підставі наказу № 276/01-03 від 26.11.2015 та направлення на перевірку від 26.11.2015, у період з 01.12.2015 по 21.12.2015 було проведено перевірку філії Газопромислове управління "Полтавагазвидобування" (Яблунівський цех з видобутку нафти, газу і конденсату (нафто газопромисел), Гадяцький цех з видобутку нафти, газу і конденсату (нафто газопромисел), Солохівський цех з видобутку нафти, газу і конденсату (нафто газопромисел), яка знаходиться за адресою: м.Полтава, вул.Фрунзе, 173 на відповідність, дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

З Акту перевірки Державної екологічної інспекції у Полтавській області № 271/01-01-14 від 21.12.2015 вбачається, що ГПУ "Полтавагазвидобування" здійснювалися наднормативні викиди у 2014 року стаціонарними джерелами викидів забруднюючих речовин Більської УКПНГ за адресою: Полтавська обл., Котелевський р-н за відсутності дозволу на викиди в порушення вимог Законів України "Про охорону атмосферного повітря" "Про охорону навколишнього природного середовища".

У процесі перевірки був наданий дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 5322280400-4 від 17.07.2015 по об'єкту ГПУ "Полтавагазвидобування" - Більська УКПНГ, проте попередній дозвіл № 5321387200-3 закінчився 29.12.2013.

Відповідачем було надано Державній екологічній інспекції у Полтавській області заперечення № 25-11996 від 25.12.2015 щодо акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами філії ГПУ "Полтавагазвидобування" ПАТ "Укргазвидобування" № 271-01-01-14 від 21.12.2015

12.06.2016 Державна екологічна інспекція у Полтавській області звернулась з претензією № 101/02-08 до Філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" ПАТ "Укргазвидобування" з вимогою відшкодувати збитки за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, заподіяного державі ГПУ "Полтавагазвидобування" (Більська УКПНГ) у сумі 97 939,99 грн.

Однак, відповідач в добровільному порядку збитки не відшкодував, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом щодо стягнення 97939,99 грн. збитків, спричинених викидом забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел без спеціального дозволу за фактом перевірки Державної екологічної інспекції у Полтавській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що здійснення відповідачем викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря протягом 2014 року за відсутності відповідного дозволу, що зафіксовано Актом перевірки № 271/01-01/14 від 21.12.2015, суперечить вимогам ст.ст. 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та покладає обов'язок відповідача відшкодувати завдану державі шкоду у заявленому розмірі відповідно до ст.ст. 34, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 1166 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції у відзиві на позов, так і у апеляційній скарзі, відповідач посилався на те, що оскільки планова перевірка проводилась позивачем з 01.12.2015 по 21.12.2015 і на момент перевірки відповідачем вже був отриманий дозвіл, нарахування збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу за 2014 рік вважає таким, що суперечить Методиці розрахунків розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів в атмосферне повітря (в редакції чинній до 28.12.2016), відповідно до п.3.11 якої, факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря визначається з моменту виявлення порушення до моменту його усунення, з урахуванням фактично відпрацьованого часу, тобто зазначав про невірне нарахування. Також посилався на те, що відсутність спеціального дозволу сталося з вини його контрагента - ТОВ "НТВК "Україна" (третя особа у справі), який мав надавати послуги з проведення інвентаризації джерел викидів, оформлення відповідних документів на отримання дозволу, що ним здійснено не було, натомість відповідач у 2014 році належно сплачував екологічний податок по об'єктах господарської діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку щодо наявності всіх елементів складу правопорушення, що має наслідком відповідальність у вигляді стягнення збитків, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 153 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлений обов'язок суб'єктів господарювання здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню. Засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Стаття 50 Конституції України гарантує кожному право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Положеннями ст. 66 Конституції України встановлено, що кожен, хто заподіяв шкоду навколишньому природному середовищу, повинен відшкодувати шкоду в повному обсязі.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (в редакції, чинній на час перевірки) порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Особливості застосування цивільної відповідальності визначені у ст. 69 цього Закону, згідно з якою шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначені Законом України "Про охорону атмосферного повітря".

Приписами статті 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" встановлені обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Більська УКПНГ - підрозділ Філії Газопромислове управління "Полтавагазвидобування" Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" здійснювала господарську діяльність у 2014 році за участю джерел забруднення без спеціального дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, що було виявлено перевіркою Державною екологічною інспекцією та зафіксовано в акті перевірки № 271/01-01-14 від 21.12.2015.

У процесі перевірки був наданий дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 5322280400-4 від 17.07.2015 по об'єкту ГПУ "Полтавагазвидобування" - Більська УКПНГ, проте попередній дозвіл № 5321387200-3 закінчився 29.12.2013.

За приписами ст. ст. 33, 34 вказаного Закону України "Про охорону атмосферного повітря" особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціального уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону - несуть відповідальність згідно з законом. Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Згідно чинного законодавства України, існує відповідний перелік нормативної документації, на підставі якої видається дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а саме:

1. Закон України "Про охорону атмосферного повітря".

2. Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

3. Постанова КМУ від 13.03.2002 N 302 "Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи".

4. Наказ Мінприроди України від 10.02.95 р. N 7 "Про затвердження Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві".

5. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 09.03.2006 рік N 108 "Про затвердження Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців".

Згідно з Порядком проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосфері повітря стаціонарними джерелами, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302 (в редакції від 07.08.2013, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб'єкт господарювання) експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Дозвіл видається суб'єкту господарювання за формою, встановленою Мінприроди.

У відповідності до підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 №639 (в редакції, чинній на час перевірки) (далі - Методика), наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, зокрема, вважаються викиди забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, включаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства.

Згідно з положеннями пункту 2.2 названої Методики факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється державними інспекторами при проведенні перевірки суб'єктів господарювання інструментально-лабораторними методами контролю та розрахунковими методами.

Відповідно до пункту 1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 № 464 (який був чинний час проведення перевірки), акт перевірки є документом, який фіксує факт проведення перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідності до ст. 28 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, а також іншими органами виконавчої влади.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю, яка має цивільний характер.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) законних інтересів іншої особи. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір шкоди, завданої протиправною поведінкою, факт порушення відповідачем законодавства та причинний зв'язок між цим порушенням і завданою шкодою навколишньому середовищу. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини.

З вищенаведених доказів, наявних у матеріалах справи, місцевий господарський суд вірно встановив факт порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, що виявився у забрудненні атмосферного повітря у 2014 році без отримання відповідного дозволу, що підтверджено актом перевірки та не заперечується самим відповідачем.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у здійсненні викидів без дозволу; безпосереднього причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою (спричинення державі збитків), вина відповідача виражена у невжитті заходів, спрямованих на уникнення шкідливого результату.

Розрахунок збитків, завданих відповідачем у заявленому розмірі 97939,99 грн. здійснений інспектором Держекоінспекції у Полтавській області на підставі Методики, розрахунковим методом.

Листом Головного управління статистики у Полтавській області від 15.01.2016 № 11-113/15 (відповідь на запит позивача № 103/01-14/05-05-17 від 12.01.2016) надано інформацію про викиди забруднюючих речовин та парникових газів у атмосферне повітря від Філії Газопромислове управління "Полтавагазвидобування" Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" за даними форми 2- ТП(повітря) (річна) "Звіт про охорону атмосферного повітря" за 2014 рік, зокрема по Більській УКПНГ з зазначенням кодів забруднюючих речовин та масою наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (тон) у 2014 році.

Як зазначалось вище, відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації в повному обсязі.

Підставою нарахування Держекоінспекцією завданих збитків став не сам факт понаднормового викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а здійснення таких викидів без відповідного дозволу. Вказана обставина правомірно розцінена контролюючим органом як понаднормові викиди.

Згідно з п.3.11 Методики (в редакції, чинній на час перевірки), розрахунок розмірів відшкодування збитків час роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з моменту виявлення порушення до моменту його усунення, з урахуванням фактично відпрацьованого часу.

З аналізу норм Методики в їх сукупності та наведених норм природоохоронного законодавства вбачається, що в пункті 3.11. визначається момент початку правопорушення, що виявлений перевіркою. Інакше б заперечувався взагалі встановлений статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" принцип необхідності повної компенсації заподіяної шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, а можливість звернення з вимогами про відшкодування заподіяних збитків ставиться в залежність від моменту виявлення правопорушення, що є неприпустимим.

Зазначене узгоджується, зокрема, з правовими позиціями Вищого господарського суду України (Лист Вищого господарського суду № 01-06/20/2014 від 14.01.2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків).

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем здійснювалися викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, посилання відповідача на пункт 3.11 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків як на підставу для відмови в позові є безпідставним, а збитки, завдані державі внаслідок порушення приписів законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягають відшкодуванню за весь час роботи стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу, тобто за 2014 рік, як вірно розраховано позивачем.

Також, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилені посилання відповідача на неотримання відповідного дозволу через неналежне виконання договірних відносин ТОВ"НТВК "Україна", а також добросовісну сплату відповідачем екологічного податку у 2014 році, оскільки вказані доводи не свідчать про відсутність вини відповідача у завданих збитках.

Отже, на підставі викладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, що має наслідком відповідальність у вигляді стягнення збитків, а відтак свідчить про правомірність та обґрунтованість позовних вимог позивача.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Судом, з огляду на зазначену практику Європейського суду з прав людини, при розгляді даної справи врахований загальних підхід до розгляду спорів про стягнення збитків, спричинених викидом забруднюючих речовин в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел без спеціального дозволу, наведений у постановах Вищого господарського суду України від 11.07.2012 у справі №5002-34/5511-2011 та від 22.10.2012 у справі №13/090-11-57/255, у яких щодо застосування п.3.11 Методики вказано, що моментом виявлення порушення є початок експлуатації обладнання, пов'язаного з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, без відповідного дозволу.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі № 910/15305/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 у справі № 910/15305/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15305/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08.02.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець