Ухвала суду № 72092489, 06.02.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________

УХВАЛА

06 лютого 2018 року м. Харків Справа №913/67/17

Провадження №4/913/67/17

Господарський суд Луганської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 (головуючий суддя), ОСОБА_2Г, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Сокрута Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, м. Київ

до 1- відповідача - Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт», м. Білгород-Дністровський Одеської області

до 2-відповідача – Публічного акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод», м. Кадіївка Луганської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

про стягнення 10018630 грн. 01 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5, довіреність від 04.01.2018 №3-243000/103;

від відповідача-1: представник не прибув;

від відповідача-2: представник не прибув;

від третьої особи: представник не прибув.

в с т а н о в и в:

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – позивач) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою, в якій просить суд:

1. Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» (далі – відповідач – 1) та Публічного акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод» (далі – відповідач-2) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по договору про відновлювальну кредитну лінію №1300-09 від 16.02.2009 у сумі 2156684 грн. 95 коп.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по договору про відновлювальну кредитну лінію №1300-09 від 16.02.2009 у сумі 7861945 грн. 06 коп.

Ухвалою від 12.01.2017 Господарським судом Луганської області порушено провадження у справі №913/67/17, залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою суду від 06.06.2017 провадження у справі №913/67/17 зупинено до набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5802/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод» до 1-відповідача Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт», 2-відповідача Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_6 про визнання припиненим договору поруки.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 ухвалу Господарського суду Луганської області від 06.06.2017 у справі №913/67/17 скасовано.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2017 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у справі №913/67/17 залишено без змін.

Матеріалів справи №913/67/17 були повернуті Господарському суду Луганської області.

15.12.2017 набрав законної сили Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VІІІ.

Провадження у справі №913/67/17 було порушено за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України.

У зв’язку з поверненням справи до Господарського суду Луганської області та враховуючи приписи нової редакції Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 10.01.2018 поновив провадження у справі №913/67/17, Крім того, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.02.2018 об 11 год. 00 хв.

У судове засідання 06.02.2018 прибув представник позивача.

Інші учасники судового процесу правом на участь в судовому засіданні не скористались.

Від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву №01/138 від 24.01.2018, в якому він зазначив, що з пред’явленим позовом не згоден частково, оскільки по-перше, позивачем неправомірно були нараховані відсотки за користування кредитом за період після відкликання його банківської ліцензії, по-друге, позивачем необгрунтовано було нараховані і пред’явлені до примусового стягнення штрафні санкції (пеня) з огляду на наступне.

Між позивачем (як позикодавцем) з однієї сторони, та відповідачем (як позичальником) з іншої, з метою поповнення обігових коштів було укладено Договір про відновлювальну кредитну лінію №1300-09 від 16.02.2009 (далі - Кредитний договір).

Додатковою угодою від 30.01.2014 було визначено кінцевий термін повернення кредитних коштів - 14 лютого 2016 року згідно з графіком погашення кредитної лінії.

Надалі, рішенням Виконавчої дирекції ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2015 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в період з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року включно.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, з грудня 2015 року після відкликання банківської ліцензії та початку процедури його ліквідації позивач неправомірно продовжував здійснювати нарахування відсотків за Кредитним договором.

Відповідач-1, проаналізувавши норми Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дійшов висновку, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася, в зв'язку з чим, втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам.

Таким чином, відкликання банківської ліцензії (початок процедур ліквідації банку) означає і припинення позивачем як банком нарахування відсотків за Кредитним договором, зважаючи на неможливість здійснення будь-яких банківських операцій, а тому нарахування відсотків до погашення з грудня 2015 року, на думку відповідача-1, є необгрунтованим і неправомірним, а тому суду слід відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Крім того, в своєму відзиві відповідач-1 зазначив, що в своїх поясненнях позивач зазначає про правомірність своїх дій щодо нарахування відсотків після відкликання банківської ліцензії, посилаючись на те, що 11.07.2014 набрали чинності зміни до абз. 2 п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно з якими неплатоспроможні комерційні банки, ліквідацію яких здійснює ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб, мають право здійснювати валютні операції без ліцензії Національного банку України з дотриманням законодавства України про систему валютного регулювання і валютного контролю з метою здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Відповідач-1 не погоджується з доводами позивача виходячи з наступного.

По-перше, відповідно до преамбули Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Тобто, сфера регулювання зазначеного Декрету обмежена лише одним із видів банківської діяльності, а саме - здійснення валютних операцій та жодним чином не регулює можливість здійснення банківської діяльності у вигляді нарахування відсотків за кредитними договорами.

По-друге, відповідно до частин 1, 5 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_4 є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. У своїй діяльності ОСОБА_4 керується Конституцією України та законодавством України.

Однак, жодним нормативним актом не надано право ані комерційному банку, що ліквідується, ані ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб здійснювати банківську діяльність у вигляді нарахування відсотків за кредитними договорами без отримання відповідної ліцензії.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення відсотків в сумі 1833598 грн. 24 коп. за користування коштами відповідно умов Кредитного договору №1300-09 від 16.02.2009 є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо нарахування пені за прострочку оплати відсотків, а також періоду її нарахування, відповідач-1 зазначив наступне.

Кінцевий строк виконання зобов’язання за Кредитним договором - 14.02.2016.

Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору, за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів Позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується в разі порушення Позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 2.4., 2.5., 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також будь-яких інших термінів платежів, передбачених цим Договором. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов'язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними коштами.

Відповідач-1, посилаючись на ст. 232 Господарського кодексу України, судову практику Верховного суду України, постанову Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 та п. 7.1. Кредитного договору, зазначив, що право на нарахування пені у позивача виникло 15.02.2016. Однак, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, позивачем нараховано пеню з 26.06.2016.

В матеріалах справи не міститься жодних доказів наданих позивачем, які обґрунтовують початок строку нарахування пені 26.06.2016.

Таким чином, вимоги щодо стягнення пені в сумі 1232759 грн. 71 коп., яка розрахована з 26.06.2016 по 25.12.2016, за невиконання умов Кредитного договору, на думку відповідача-1, є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, відповідач-1 вважає, що стягненню підлягає:

- за першою позовною вимогою солідарно з Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» та Публічного акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість в розмірі 2156684 грн. 95 коп., яка складається з:

1) заборгованості з відсотків по Договору про відновлювальну кредитну лінію №1300-09 від 16.02.2009 у розмірі 2156684 грн. 95 коп.;

- за другою позовною вимогою з Публічного акціонерного товариства «Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів «Гемопласт» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по Договору про відновлювальну кредитну лінію №1300-09 від 16.02.2009 у розмірі 4795587 грн. 11 коп., яка складається з:

1) заборгованості з відсотків по Договору про відновлювальну кредитну лінію №1300-09 від 16.02.2009 у розмірі 397639 грн. 11 коп.;

2) 4397948 грн. 00 коп. сума заборгованості по основному боргу кредиту.

Крім того, відповідач-1 просить суд за наслідками розгляду справи відстрочити виконання рішення у даній справі на строк один рік з дня ухвалення рішення.

Клопотання обґрунтовано тим, що згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» від 16.12.2015 №1035 заборонено на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.

Тобто, фактично з 2014 року і до сьогоднішнього дня ПАТ «Гемопласт» не має можливості поставляти продукцію власного виробництва на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей, а також до Автономної Республіки Крим.

Більше того, ПАТ «Гемопласт» було спричинено значні збитки, пов’язані із неможливістю стягнення заборгованості із суб’єктів господарювання, які знаходяться у зоні АТО, а також неможливістю розпоряджатися складськими залишками готової продукції.

До того ж, проведення антитерористичної операції припало на кінцеві терміни повернення кредитних коштів, що практично унеможливило їх належне повернення внаслідок зупинення нормальної роботи підприємства, в зв’язку з цим, протягом 2013-2016 років реалізація продукції ПАТ «Гемопласт» впала на 42,4%, та згідно звітів по результати фінансової діяльності за 2013- 2016 років, внаслідок зазначених обставин, ПАТ «Гемопласт» щороку потерпає від збитків.

Крім того, ПАТ «Гемопласт» є бюджетоутворюючим підприємством міста Білгород-Дністровський Одеської області (доходи місцевого бюджету більше 50% наповнюються за рахунок надходжень від ПАТ «Гемопласт»), на якому працюють близько однієї тисячі осіб.

Негайне повне задоволення обґрунтованих вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» призведе до повної зупинки підприємства та, як наслідок - рішення суду взагалі не буде виконане,

До того ж, зупиниться виробництво медичних виробів, які в умовах проведення військових дій дуже потрібні державі та Збройним силам України.

Крім того, на території ПАТ «Гемопласт» знаходиться радіаційна установка з джерелами іонізуючого випромінювання, яка використовується для проведення стерилізації медичної продукції гамма-променями. Раптова зупинка підприємства, внаслідок проведення виконавчих дій, може призвести до екологічної катастрофи.

Враховуючи вищевикладене, відповідач-1 просить суд за наслідками розгляду справи відстрочити виконання рішення Господарського суду Луганської області на один рік з дня ухвалення рішення у даній справі.

Суд відзив відповідача-1 розглянув, прийняв до уваги та долучив до матеріалів справи разом з доданими до нього документами.

Від ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» на адресу суду надійшов відзив на позов б/н від 05.02.2018. При цьому відповідач-2 зазначив, що згідно ухвали суду від 10.01.2018 №913/67/17 він повинен був надати відзив на позов у строк до 25.01.2018, але надав відзив з порушенням встановленого судом строку у зв’язку з тим, що підприємство знаходиться на території, яка тимчасово непідконтрольна Україні та у зв’язку з тим, що про дану ухвалу представнику ПАТ Стахановський вагонобудівний завод» стало відомо лише 05.02.2018. Враховуючи дані обставини, відповідач-2 вважає, що ним порушено строк з поважних причин, тому просить суд поновити строк для подання відзиву на позов та розглядати справу №913/67/17 за відсутності представника відповідача-2.

У своєму відзиві відповідач-2 зазначив, що вважає позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» необгрунтованими та не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

З метою забезпечення виконання зобов’язань у розмірі 2156684,95 грн., 25 березня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», Публічним акціонерним товариством «Підприємство по виробництву медичних виробів із полімерних матеріалів «Гемопласт» і Публічним акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівний завод» було укладено тристоронній договір поруки №336 (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого відповідач-2, як поручитель, зобов’язався перед позивачем відповідати за належне виконання зобов’язань відповідачем-1, установлених за Договором про відновлювальну кредитну лінію №1300-09 від 16.02.2009 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.3. Договору поруки, відповідач-2 погодився з наступними умовами Кредитного договору:

- відповідно до п. 1.1 Кредитного договору розмір кредиту 4 500 000,00 грн.;

- відповідно до п. 2.4 Кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту 10.04.2015 р.;

- відповідно до п.3.1 Договору розмір відсотків за користування кредитом складає 16% за користування кредитними коштами за період з дня видачі до строку повернення відповідно до графіку погашення кредитних коштів; 32% від суми невиплаченого зобов’язання після порушення строку виплати відповідно до графіку погашення кредитних коштів; 32% за період з 16.02.2012 р. до дня фактичного погашення заборгованості.

Відповідач-2 вважає, що порука за Договором поруки є припиненою у зв’язку із зміною основного кредитного зобов’язання без згоди Поручителя, внаслідок чого збільшено обсяг його відповідальності, а саме:

- продовження строку дії відповідальності Поручителя за Договором поруки на 1 рік і 2 місяці - до 14.02.2016 р.;

- збільшення розміру процентів у зв’язку із продовженням строку повернення кредиту;

- зміна процентної ставки по кредиту за окремими позиціями більше ніж на 10%. – за наступними підставами.

По-перше, відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука відповідача-2, як поручителя, припинилася, оскільки було в односторонньому порядку збільшено обсяг відповідальності за вказаним Кредитним договором без згоди поручителя.

Згідно зі ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідач-2 зазначив, що за змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема:

- підвищення розміру процентів;

- відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами;

- установлення (збільшення розміру) неустойки;

- встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Отже, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою позивача (банку) та відповідача-1 (боржника), але без згоди відповідача-2 (поручителя) або відповідної умови в Договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком і тягне припинення поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України).

Так, 25.03.2015 відповідачем-1, відповідачем-2 і позивачем було укладено тристоронній договір поруки №336, відповідно до умов якого відповідач-2, як поручитель, зобов’язався перед позивачем відповідати за належне виконання зобов’язань відповідачем-1, установлених за Кредитним договором.

У подальшому будь-яких Додаткових угод до Договору поруки №336 від 25.03.2015 не укладалось.

У той же час, станом на 25.03.2015 (з урахуванням Додаткової угоди від 13.02.2015 до Кредитного договору) позивачем (банком) та відповідачем-1 (боржником) був погоджений наступний строк і порядок повернення кредитних коштів - до 10.04.2015 р. згідно Графіку погашення кредитної лінії, Відповідач-1 (боржник) сплачує проценти, які були нараховані до 09.04.2015 р.

Додатково, 14.04.2015 між позивачем і відповідачем-1 було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, якою сторони збільшили строк користування боржником кредитними коштами - до 14,02.2016 р., та змінили порядок нарахування і оплати процентів за користування відповідачем-1 (боржником) кредитними коштами.

Зокрема, відповідно до п. 2.4. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди від 14.04.2015) Позичальник зобов’язується повернути кредитні кошти Банку до 14.02.2016, шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок згідно Графіку погашення кредитної лінії (Додаток № 20 до даного Договору).

Відповідно до п. 3.4. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди від 14.04.2015), нарахування процентів за користування кредитними коштами відбувається щомісячно; плата процентів за користування кредитними коштами відбувається щоквартально; позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 13.04.2015 включно, у строк до 14.02.2016 включно, за умови погашення у строк до 30.04.2015 процентів у сумі не менше 50000,00 грн., позичальник зобов’язується, починаючи з 01.05.2015 щомісячно погашати проценти в розмірі не менше 50000,00 грн.

Крім того, Додатковою угодою від 13.05.2015 сторони виклали п. 3.4 Кредитного договору у новій редакції, зазначивши, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у наступному порядку: Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, які підлягають оплаті до 30.04.2015 р. у сумі не менше 50000,00 грн., відповідно до наступного графіку: до 07.05.2015 включно - 35000,00 грн., до 31.05.2015 включно - 15000,00 грн.

Також, Додатковою угодою від 09.07.2015 сторони виклали п. 3.4 Кредитного договору у новій редакції, вказавши, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у наступному порядку: Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, у сумі не менше 50000,00 грн., першочерговий період оплати - 30.09.2015 р.

Додатково, Додатковою угодою від 05.10.2015 сторони виклали п. 1.1 Кредитного договору у новій редакції, вказавши загальний розмір кредитної суми, та вказавши нові рахунки, змінивши (збільшивши) строк повернення кредитних коштів - до 14.02.2016 р.

Отже, у зв'язку із відстроченням строку повернення відповідачем-1 (боржником) кредиту, відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителя - відповідача-2, оскільки відстрочення повернення кредиту призводить до збільшення періоду нарахування процентів за Кредитним договором.

Відповідно до п. 4.4 Договору поруки внесення змін та доповнень до Кредитного договору, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без погодження з поручителем.

Змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового стану.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.

При цьому, згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Однак, будь-яких додаткових угод до договору поруки не укладалось.

Таким чином, збільшення обсягу відповідальності відповідача-2 як поручителя (у зв'язку із відстроченням строку повернення боржником кредиту, збільшенням розміру процентів) відбулось без його згоди, що тягне за собою припинення поруки у повному обсязі.

При цьому, шляхом укладення Додаткових угод до Кредитного договору сторонами було внесено зміни до розміру кредитної лінії та графіку погашення заборгованості за кредитом, та у вказаних додаткових угодах відсутні будь-які положення щодо відстрочення строку повернення процентів за користування кредитом без збільшення періоду нарахування процентів.

Як зазначає відповідач-2, питання збільшення відповідальності за вказаним Кредитним договором із ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» як поручителем не погоджувалось, поручителя навіть не інформували про вказані зміни до Кредитного договору, тому поруку за договором поруки №336 від 25.03.2015, на думку відповідача-2, слід визнати припиненою.

По-друге, порука ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» є припиненою з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки строки дії договору поруки, укладеного між відповідачем-1, відповідачем-2 і позивачем, не був встановлений (умова договору поруки про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржника за основним договором, не є встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до відповідача-2 як до поручителя позич не пред’явив після спливу визначеного ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку.

Пунктом 6.2 Договору поруки визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань (порука припиняється з припиненням всіх зобов’язань позичальника по вищеназваному Кредитному договору).

Так, із Договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умови Договору поруки (пункт 6.2) про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника (позичальника) за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч., 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

В правовій позиції судової палати із розгляду цивільних справ Верховного Суду України (справа 6-53цс14) вказано, що регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України відповідач-2 дійшов висновку, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Відповідно до п. 2.3. Договору поруки, у разі непогашення боржником (відповідачем-1) заборгованості за Кредитним договором протягом 1-го банківського дня з моменту настання строку сплати основного боргу та/або процентів тощо, кредитор (позивач) має право пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов’язковими до виконання на 2 (другий) день з моменту невиконання своїх зобов’язань боржником по кредитному договору.

Як вбачається із Довідки-розрахунку заборгованості відповідача-1 за Кредитним договором, відповідач-1 (боржник) свої зобов’язань як позичальник почав прострочувати, починаючи з 15.02.2015, однак жодних вимог відповідачу-2, як поручителю, про погашення заборгованості за Кредитним договором, взагалі направлено не було.

Оскільки умовами Кредитного договору (графіками погашення кредитів) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок відповідача-1 як боржника повернути борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право позивача як кредитора слід вважати порушеним з моменту недотримання боржником (відповідачем-1) строку погашення чергового траншу у лютому 2015 року, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення, а саме - з лютого 2015 року.

Аналіз змісту статей 1054 та 559 Цивільного кодексу України свідчить про таке.

У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов‘язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника.

Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв’язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором.

Отже, виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як і сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Проте, ні письмових вимог до відповідача-2, як до поручителя за Кредитним договором, ні позовів до відповідача-2 про стягнення заборгованості до грудня 2016 року позивачем так і не були пред’явлені, тому можна зробити висновок про пропущення позивачем необхідного строку для пред'явлення вимог до відповідача-2 як поручителя. За таких обставин, порука відповідача-2, встановлена договором поруки №336 від 25.03.2015, є припиненою.

Додатково відповідач-2 зазначив, що з весни 2014 року ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» не має можливості здійснювати господарську діяльність так, як його виробничі потужності розташовані на тимчасово окупованій території.

Таким чином, у випадку ухвалення рішення про стягнення з ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суми позовних вимог, виконання такого рішення буде неможливим, оскільки всі активи ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» знаходяться на окупованій території, а тому є об’єктивні та обгрунтовані підстави для надання ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» відстрочки виконання рішення до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

З урахуванням викладено, відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У випадку постановлення рішення про стягнення з ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суми позовних вимог у розмірі, визначеному судом, - відстрочити його виконання до відновлення контролю державної влади України над містом Кадіївка (колишній Стаханів) Луганської області, яке в теперішній час знаходиться на тимчасово окупованій території Луганської області.

Щодо клопотання відповідача-2 про поновлення строку для подання відзиву на позов слід зазначити наступне.

Згідно з п. п. 10, 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи та встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення.

Ухвалою від 10.01.2018 суд встановив відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву до 25.01.2018. Відзив подано з порушенням встановленого строку.

Порядок вирішення питань, що виникають у зв'язку з поновленням та продовженням процесуальних строків визначено статтею 119 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд, розглянувши клопотання відповідача-2 про поновлення строку для подання відзиву на позов, вважає причини пропуску встановленого судом строку поважними, тому дане клопотання слід задовольнити та долучити поданий відзив до матеріалів справи.

У зв’язку з необхідністю витребувати додаткові докази, з метою встановлення всіх фактичних обставин у справі, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у підготовчому засіданні.

Керуючись п. 4 ч. 5 ст. 183, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1. Оголосити перерву в судовому засіданні до 27.02.2018 об 11 год. 00 хв.

Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Луганської області за адресою: м. Харків, проспект Науки, буд. 5, зал судових засідань №205.

2. Встановити позивачу строк для подачі відповіді на відзиви відповідачей на позов, з урахуванням вимог ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, до 22.02.2018.

3. Встановити відповідачам строк для подачі заперечень, з урахуванням вимог ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, до 26.02.2018.

4. При направленні у судове засідання уповноважених представників сторін, останнім мати при собі відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України документи, що підтверджують повноваження представників.

Учасники справи мають можливість отримувати процесуальні документи в електронному вигляді паралельно з документами у паперовому вигляді.

Для отримання процесуальних документів в електронному вигляді потрібно:

1. Зареєструватися в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу (завести поштову скриньку електронного суду), розміщену на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою: mail.gov.ua.

2. Подати до суду заявку про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, яку необхідно роздрукувати на офіційному веб-порталі судової влади України у вищевказаному розділі.

Процесуальні документи у відповідній справі, що видані після дати подання вказаної заявки до суду, будуть надходити в електронному вигляді на зареєстровану електронну адресу учасника судового процесу в домені mail.gov.ua, зазначену в заявці.

Інформація про час і місце судового засідання буде додатково розміщена на сторінці суду (у розділі «Повідомлення для сторін, які знаходяться у зоні проведення антитерористичної операції») офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет (https://court.gov.ua/sud5014).

Крім того, інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: (https://court.gov.ua/FAIR).

Ухвала набрала законної сили з моменту її оголошення 06.02.2018 та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.А. Лісовицький

Суддя А.Г. Ворожцов

Суддя О.С. Палей