Ухвала суду № 72092326, 06.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

06.02.2018

Справа № 910/23482/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Нестле Україна”

до відповідачів:

1. Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби – Центральний офіс з обслуговування великих платників

2. Львівської митниці Державної фіскальної служби

3. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

4. Державної казначейської служби України

про стягнення 4 915 447,82 грн.

Суддя: Шкурдова Л.М.

Представники: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Нестле Україна” до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби – Центральний офіс з обслуговування великих платників, Львівської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України про стягнення 4 915 447,82 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.01.2018 року відкрито провадження у справі №910/23482/17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Львівською митницею позивачу були направлені податкові повідомлення-рішення № 12 бід 17.10.2008р. про донарахування ввізного мита на суму 2505247,61 грн. та № 13 від 17.10.2008р. про донарахування податку на додану вартість на суму 6585398,04 грн. (з урахуванням штрафних санкцій). За результатами судового оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень позивачу в позові було відмовлено. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2009 року у справі № 16/51 набрала законної сили 20.09.2010 року, була залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду в цій справі. Отже, в силу підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в чинній на той момент редакції) податкове зобов’язання вважається узгодженими з 20.09.2010 року. Позивач зазначає, що узгоджені податкові зобов’язання підлягали сплаті протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження та він виконав передбачений Законом обов’язок по оплаті донарахованих сум податків. Львівською митницею було направлено позивачу: податкове повідомлення форми «III» від 27 квітня 2010 року №30, яким зобов’язано сплатити штраф в сумі 1 221 599,09 грн. 50% від суми узгодженого податкового зобов’язання з ввізного мита; податкове повідомлення форми «Ш» від 27 квітня 2010 року №31, яким зобов’язано сплатити штраф в сумі 3 186 279,99 грн. 50% від суми узгодженого податкового зобов’язання з ПДВ; подання №100 від 28 квітня 2010 року про нарахування пені з ввізного мита в сумі 142 435,11 грн.; подання №101 від 28 квітня 2010 року про нарахування пені з податку на додану вартість в сумі 365 133,63грн. Позивач зазначає, що ним були оплачені кошти в розмірі 4915447,82 грн на виконання зазначених податкових повідомлень. Не погоджуючись із визначеними сумами штрафу та пені, позивач звернувся з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва, який постановою від 28.01.2015 у справі № 2а-3622/11/2670 визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення форми «Ш» № 30 та № 31 від 27 квітня 2010 року. Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2016 року. Позивач зазначає, що внаслідок виконання незаконного рішення Львівської митниці позивач зазнав майнової шкоди (збитків) в сумі 4915447,82 грн., в зв’язку з чим звернувся до суду з даним позовом про стягнення 4915447,82 грн.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що позивачем вибрано невірний спосіб захисту.

Відповідачем-2 подано відзив на позов, в якому останній проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що позивачем не було надано до Львівської митниці ДФС заяви з дотриманням вимог передбачених Порядком повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені та копій підтверджуючих документів, тому митний орган не мав можливості передати висновки згідно з реєстром висновків за відповідними платежами для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України. Відповідач-2 зазначив, що стягнення надмірно сплачених митних платежів не є належним способом захисту як у разі порушення цього права митницею шляхом безпідставної відмови скласти висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів, так і у разі порушення цього права органом казначейської служби шляхом відмови виконувати такий висновок митниці. Відповідач-2 заявив клопотання про закриття провадження у даній справі, оскільки такий спір має розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач-3 просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки шкода повинна стягуватися з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала таку шкоду.

Відповідач-4 проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що позивачем не доведено факт завдання збитків в результаті протиправних дій відповідачів.

Позивачем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі, мотивоване тим, що він звернувся з позовом до суду про зобов’язання надати висновок про повернення позивачу грошових коштів в розмірі 4 915 447,82 грн., в задоволенні якого судом відмовлено, з огляду на те, що звернення позивача з позовом до адміністративного суду про зобов’язання надати висновок не впливає на результат розгляду даної справи, з врахуванням того, що провадження у даній справі підлягає закриттю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Частиною 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Визначення поняття публічно-правового спору наведено в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, згідно з яким публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

З наведеної норми вбачається, що наявність хоча б однієї з обставин, наведених у п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є підставою для віднесення спору до категорії публічно-правових, які відповідно належать до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 546 МК України Митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. Митниця є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому.

Таким чином, митниця за своїм правовим статусом є органом державної влади, який здійснює повноваження у сфері митної справи, у тому числі щодо справляння митних платежів під час переміщення товарів через митний кордон.

В силу положень ч. 1 ст. 19 КАС України наявність суб’єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є підставою для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів. При цьому, враховуючи наведене в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначення публічно-правового спору, необхідною умовою віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів, необхідною умовою є здійснення таким суб’єктом публічно-управлінських функцій саме у спірних правовідносинах. Здійснення публічно-управлінських функцій передбачає наявність відносин контролю чи підпорядкування, можливість суб’єкта владних повноважень приймати рішення, розпорядження, давати вказівки, вчиняти дії, які є обов’язковими для іншого учасника правовідносин. Така обов’язковість забезпечується можливістю застосування примусу суб’єктом владних повноважень з метою приведення у виконання його рішень, розпоряджень, вказівок.

Як встановлено судом, Львівською митницею було прийнято податкове повідомлення форми «Ш» від 27.04.2010 № 30, за яким позивача зобов’язано сплатити штраф у сумі 1 221 599,09 грн. за затримку сплати ввізного мита на 173 календарних дні; податкове повідомлення форми «Ш» від 27.04.2010 № 31, згідно з яким позивачу визначено штраф у сумі 3 182 279,99 грн. за затримку сплати ПДВ на 173 календарних дні. Вказані податкові повідомлення-рішення оплачені позивачем згідно платіжних доручень №441118 від 09.06.2010р., №441120 від 09.06.2010р.

Таким чином позивач просить суд стягнути з відповідача суму коштів, які становить штраф, нарахований за затримку сплати ввізного мита та за затримку сплати ПДВ.

Приймаючи повідомлення-рішення, які є обов’язковими для виконання позивачем, Львівська митниця як суб’єкт владних повноважень здійснювала щодо позивача публічно-владні функції у сфері митної справи, покладені на неї Митним кодексом України та Податковим кодексом України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2015 у справі № 2а-3622/11/2670 суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення форми «Ш» № 30 та № 31 від 27 квітня 2010 року. Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2016 року.

Одночасно з цим, суд звертає увагу, що стягнення надмірно сплачених митних платежів не є належним способом захисту як у разі порушення цього права митницею шляхом безпідставної відмови скласти висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів, так і у разі порушення цього права органом казначейської служби шляхом відмови виконувати такий висновок митниці.

Отже, позовні вимоги обґрунтовані незаконністю рішень Львівської митниці, прийняті на виконання владно-управлінських функцій. Таким чином, позовні вимоги випливають з відносин публічно-правового характеру, відтак даний спір, учасником якого є суб’єкт владних повноважень, є публічно-правовим та, відповідно, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З огляду на те, що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Керуючись ст.п.1 ч.1 ст. 20, 231 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №910/23482/17 закрити.

Дана ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.235 ГПК України та може бути оскаржена у строки, встановлені ст.256 ГПК України.

Суддя Шкурдова Л.М.

Дата складання повного тексту ухвали: 07.02.2018р.