Постанова № 72088848, 07.02.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Борискін С.А.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"07" лютого 2018 р. Справа № 817/1523/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_2,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "25" жовтня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 підприємства "Укр - ОСОБА_4" Приватного підприємства "Укр- Петроль" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, , -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Дочірнє підприємство "Укр - ОСОБА_4" Приватного підприємства "Укр- Петроль" (далі – ДП "Укр - ОСОБА_4") звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі – ДПІ у м. Рівному) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2016 року №0000821504, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку на загальну суму 10 889,61 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем за результатами камеральної перевірки податкової декларації з плати за землю від 20.01.2016 року №900240678 та на підставі акту перевірки від 21.03.2016 року №69/1504/30626338 було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.04.2016 року №0000821504, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку на загальну суму 10889,61 грн. Вважає вказаний акт про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності неправомірним, застосування штрафних фінансових санкцій на підставі цього акту безпідставним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. На підтвердження даних обставин вказує на недотримання податковим органом порядку проведення перевірки, передбаченого ст.78,79 Податкового кодексу України та її проведення всупереч наявності мораторію на проведення усіх видів перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік. Під час проведення перевірки встановлено порушення Податкового кодексу України, згідно з яким для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, внаслідок чого занижена сума орендної плати. Вважає такі твердження відповідача помилковими, оскільки ним не були враховані умови договорів оренди земельних ділянок, укладених між Рівненською міською радою та позивачем при визначенні розміру орендної плати. Податковий орган, фактично не будучи стороною договорів при проведенні перевірки, самостійно вніс зміни в договори оренди земельних ділянок, чим перевищив повноваження надані йому Податковим кодексом України. Зазначив, що з врахуванням вимог діючого податкового законодавства та на підставі укладених договорів позивач належним чином розрахував суму орендної плати з урахуванням індексації та подав контролюючому органу податкову декларацію з плати за землю. Крім того, на підтвердження неправомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення звернув увагу на ту обставину, що податковий орган визначивши розрахунок орендної плати, змінив тільки суму грошової оцінки та орендної плати, а ставку орендної плати (11% та 8%) залишив без змін, хоча на думку позивача повинна була застосовуватися ставка в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки землі відповідно до діючого на час проведення перевірки Рішення Рівненської міської ради від 18.08.2011 року №1104. Також позивач вважає, що відповідачем було порушено ст.58 Податкового кодексу України, оскільки до надісланого податкового повідомлення-рішення не було додано розрахунок штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 р. позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.04.2016 року №0000821504, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку на загальну суму 10889,61 грн.

Присуджено на користь позивача ОСОБА_3 підприємства "Укр - ОСОБА_4" Приватного підприємства "Укр- Петроль" за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління державної фіскальної служби у Рівненській області судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що податковий орган при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв в межах і в спосіб, встановлений законом. Зокрема, зазначив, що статтею 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено – площа таких земельних ділянок. Відповідно до вимог статті 286.2 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Відповідачем на підставі статті 76 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової декларації позивача з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік. Даною перевіркою встановлено невірне обчислення позивачем річного розміру орендної плати за землю. Дана обставина підтверджується тим, що позивачем при розрахунку орендної плати за землю взагалі не враховано коефіцієнт індексації 2014, 2015 років, а застосовані суми нормативної грошової оцінки на час подачі декларації не відповідали дійсності та офіційним даним Управління земельних відносин Рівненської міської ради. З урахуванням викладеного, у задоволенні адміністративного позову просив відмовити повністю.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладених ДП "Укр - ОСОБА_4" з Рівненською міською радою договорів оренди земельних ділянок від 07.02.2002 №5 та від 16.04.2002 №36, а також додаткових договорів від 23.04.2008 року в оренді у позивача перебувають дві земельні ділянки загальною площею 4000 кв.м строком на 49 років (а.с.13-15, 20).

Встановлено, що 21.03.2016 ДПІ у м. Рівному було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій декларації ДП "Укр - ОСОБА_4" з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форм власності від 20.01.2016 №9002406878, результати якої оформлено актом 21.03.2016 року №69/1504/30626338 (а.с.8-11, 21-31).

Вказаним актом виявлене заниження податкового зобов’язання внаслідок невірного обчислення позивачем річного розміру орендної плати за землю. Так, статтею 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено – площа таких земельних ділянок. Підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки. Рішенням Рівненської міської ради від 04.07.2013 №3122 з 1 січня 2014 року введено в дію нову нормативну грошову оцінку земель міста Рівного. Проте, позивач при обчисленні суми податку не врахував нову нормативну грошову оцінку землі, внаслідок чого і допустив заниження зобов’язання на суму 8711,69 грн.

В подальшому, за наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.04.2016 року №0000821504, яким збільшено суму грошового зобов'язання для позивача з орендної плати за земельну ділянку на загальну суму 10889,61 грн., з яких 8711,60 грн. – основний платіж та 2177,92 грн. – штрафна (фінансова) санкція (а.с.12).

Не погоджуючись з даним податковим повідомленням – рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення від 07.04.2016 року №0000821504 винесено неправомірно та поза межами повноважень Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області, оскільки камеральна перевірка проведена відповідачем 21.03.2016 року всупереч встановленим чинним законодавством обмеженням на проведення перевірок протягом 2015-2016 років, як зазначено в пункті 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року № 71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи".

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 161-XIV) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як визначено пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податкового кодексу України визначив обов’язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Кодексу). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Суд вірно вказав, що справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Кодексу).

Підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Виходячи з аналізу вказаних норм, суд першої інстанції вірно вказав, що законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

В силу положень підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Дослідивши обставини справи, суд першої інстанції вірно вказав, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого договором оренди розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Вказана правова позиція неодноразово зазначалась колегіями суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України у постановах від 02.12.2014 року та від 14.07.2015року.

Відтак, твердженнями позивача щодо необхідності проведення розрахунку розміру орендної плати лише на підставі укладених договорів, без урахування вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу є необґрунтованим.

Таким чином, враховуючи вище наведені обставини, податкове повідомлення рішення винесене податковим органом в межах повноважень та у спосіб визначений законом, тому підстави для його скасування з вищенаведених підстав відсутні.

Щодо задоволення судом першої інстанції позову з підстав обмежень на проведення податковим органом перевірок у 2015 та 2016 роках , судова колегія зазначає.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що обмеження стосовно проведення перевірок (в частині їх проведення виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України) стосуються лише підприємств, з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній рік. Підприємства, у яких обсяг доходів перевищує 20 мільйонів гривень за попередній рік, не підпадають під ці обмеження. Тобто, визначальним у даному випадку є обсяг доходів за попередній рік.

Таким чином суд першої інстанції визначив, що пунктом 3 розділу II Прикінцевих положень Закону №71-VIII встановлюється обмеження щодо проведення всіх видів перевірок контролюючими органами суб'єктів господарювання у 2015 та 2016 роках з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік, у тому числі камеральних перевірок. Факту перевищення позивачем обсягу доходу у 20 мільйонів гривень за 2015 рік суд першої інстанції не встановив, позивач будь-яких заяв до ДПІ у м. Рівне щодо проведення перевірки не подавав. До суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари ДП "Укр - ОСОБА_4" також не відноситься. Відповідачем не надано доказів наявності дозволу КМ України на проведення зазначеної перевірки, а також того, що оскаржувану перевірку проведено згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

При цьому суд першої інстанції вважав, що цей висновок знайшов своє підтвердження як у листі ДФС України від 06.05.2015 року за № 16102/7/99-99-15-02-02-17 "Щодо проведення камеральних перевірок декларацій з податку на прибуток підприємств у 2015 - 2016 роках", так і у рішенні Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017 у справі №818/1452/15.

Судова колегія не погоджується з позицією суду першої інстанції в цій частині виходячи з наступного.

В силу положень статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пунктом 76.1 статті 71 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України).

Разом із тим, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року № 71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" визначено наступне: установити, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

- з 01 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість.

- з 01 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

В даному випадку суд першої інстанції зазначив, що підприємства, у яких обсяг доходів перевищує 20 мільйонів гривень за попередній рік, не підпадають під ці обмеження. Тобто, визначальним у даному випадку є обсяг доходів за попередній рік і не встановив факту :

- перевищення позивачем обсягу доходу у 20 мільйонів гривень за 2015 рік;

- подання позивачем будь-яких заяв до ДПІ у м. Рівне щодо проведення перевірки;

- віднесення позивача до суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари ;

- наявності дозволу КМ України на проведення перевірки;

- підтверджень того, що оскаржувану перевірку проведено згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що зазначений висновок суду першої інстанції є передчасним і не ґрунтується на матеріалах справи. Будь - які докази у підтвердження чи спростування зазначених судом першої інстанції обґрунтувань суду не надавались і не досліджувались у повному обсязі. Таким чином відсутні підстави покликання на них, як на підстави обґрунтування скасування податкового повідомлення рішення.

Крім того помилковим є покликання суду першої інстанції на лист ДФС України від 06.05.2015 року за № 16102/7/99-99-15-02-02-17 "Щодо проведення камеральних перевірок декларацій з податку на прибуток підприємств у 2015 - 2016 роках", так як лист ДФС України не є нормативно - правовим документом і тим більше у листі йде мова щодо проведення перевірок декларацій з податку на прибуток підприємств, а не декларацій із сплати за землю.

Разом з тим судова колегія зазначає, що згідно із абзацом 2 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні - цим кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби

Відповідно до п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу Державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Відповідно до вимог абзацу другого п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України, камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Суд звертає увагу, що на відміну від всіх інших встановлених Податковим кодексом України видів перевірок камеральна перевірка для свого проведення не вимагає в якості обов'язкової умови наявності наказу керівника органу державної податкової служби та взагалі не потребує будь-якого спеціального рішення або направлення на її проведення. У зв'язку з цим, згода платника на камеральну перевірку та його присутність при її проведенні не є обов'язковими.

Таким чином під час камеральної перевірки перевіряється правильність заповнення у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків даних, відповідність таких даних іншій податковій звітності, відповідним реєстрам і не досліджуються первинні та інші документи платника податку.

Фактично єдиною підставою для камеральної перевірки є подання платником податкової звітності до органів державної податкової служби. До такої звітності законодавець відносить податкову декларацію та податковий розрахунок (разом з усіма додатками) - документи, що подаються платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі яких здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документи, що свідчать про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України).

Суд зазначає, що ціллю камеральної перевірки не є перевірка господарської діяльності підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців. Під час камеральної перевірки перевіряються дані, зазначені у податковій звітності. Подання платником податків звітності до податкового органу є його згодою на проведення камеральної перевірки, а тому податкова звітність перевіряється суцільним рядком у відповідності до п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України.

Виходячи з викладеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії відповідача по проведенню перевірки податкової звітності позивача були вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства. Таким чином прийняте за наслідками такої перевірки податкове повідомлення – рішення є правомірним і відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено правомірність прийнятого податкового - повідомлення рішення. В той час позивачем не підтверджено доказами наявності підстав для заборони проведення перевірки податкової звітності.

З огляду на викладене, постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення, тому наявні підстави для її скасування. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки викладені у постанові суду першої інстанції, тому вона підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "25" жовтня 2017 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_3 підприємству "Укр - ОСОБА_4" Приватного підприємства "Укр- Петроль" у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_2

Повне судове рішення складено "08" лютого 2018 р.