Постанова № 72088637, 08.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/22796/15-а

Категорія: 6.2 Головуючий в 1 інстанції: Тарасов А.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Осіпова Ю.В.,судді -Скрипченка В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради про визнання дій незаконними та дискримінаційними, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2015 року ОСОБА_5 (надалі - позивач) звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради (надалі - відповідач, Одеська МР), в якому (з врахуванням уточнень) просила визнати незаконними дії Одеської МР щодо не розгляду чотирьох її клопотань про надання їй безоплатно у власність земельної ділянки, щодо невиконання Одеською МР рішень Приморського районного суду м. Одеси. Крім того, позивач просила суд визнати дії Одеської міської ради дискримінаційними у зв'язку із не розглядом зазначених клопотань.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач зверталась до Одеської МР із заявами про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки, однак, їх в порушення вимог законодавства не було розглянуто міською радою. Також Одеською МР не виконано рішення судів, якими задоволено позовні вимоги позивача до Одеської МР. Разом з цим, сусідами оформлено право власності на земельні ділянки, на відміну від позивача, що на думку останньої є проявом дискримінації стосовно неї з боку Одеської МР.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23.12.2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 1998 року позивач неодноразово зверталась до Одеської МР із заявами про надання безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на чотири таких заяви, які, за її твердженнями, були залишені відповідачем без вирішення, а саме: від 02.07.1998 року №37-472, від 21.04.2003 року, від 01.01.2010 року та 18.05.2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, що факт невирішення заяви позивача від 02.07.1998 року був предметом розгляду Приморським районним судом м.Одеси у справі №2-4126/04 та рішенням якого від 27.04.2004 року Одеську міську раду було зобов'язано в установленому законом порядку розглянути питання про передачу у приватну власність позивачу земельної ділянки НОМЕР_1 площею 648 кв.м., розташованої у АДРЕСА_2, та при позитивному рішенні видати позивачу державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку.

Стосовно звернення позивача до Одеської МР із заявою про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки від 21.04.2003 року, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки сторонами не надано доказів як звернення із такою заявою, так і листування з цього питання між сторонами, то суд позбавлений можливості надання оцінки діям відповідача стосовно розгляду цього звернення.

Відносно звернень позивача із заявами від 01.11.2010 року та від 18.05.2011 року, то суд першої інстанції встановив, що до цих заяв позивачем не було додано всіх необхідних документів, які передбачені земельним законодавством, для передачі безоплатно у власність земельної ділянки. В зв'язку з цим Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської МР листами від 22.11.2010 року №01-27/А-34-1882-08 та від 30.05.2011 року №01-26/А-34-460-08 було надано відповіді на заяви позивача від 01.11.2010 року та від 18.05.2011 року та повідомлено, що для розгляду наведених заяв слід додати відповідні документи, наведені у цих відповідях Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської МР. Крім того, для належного оформлення усіх необхідних документів позивачу було роз'яснено про можливість отримання консультацій з питань оформлення і надання необхідних матеріалів.

Також судом першої інстанції було встановлено, що на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27.04.2004 року по справі №2-4126/04 Одеською МР було подано апеляційну скаргу. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05.10.2015 року (номер провадження 22-ц/785/6729/15) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеської МР та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 22.02.2016 року по справі №2-4126/04 касаційну скаргу Одеської МР на зазначену ухвалу суду відхилено.

30.06.2016 року Одеською МР на виконання зазначеного рішення суду було розглянуто питання про передачу у приватну власність позивача запитуваної земельної ділянки та прийнято рішення №892-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Відповідно до п.3 зазначеного рішення Одеська МР вирішила відмовити у наданні дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно з переліком (додаток 2). Згідно з пунктом 36 додатку №2 до рішення Одеської МР від 30.06.2016 року №892-VII позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на підставі невідповідності заяви вимогам ст.118 ЗК України, а саме, через відсутність графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було виконано рішення суду щодо розгляду по суті звернення позивача про передачу у приватну власність вищевказаної земельної ділянки, а встановлені обставини подання та розгляду за заявами позивача від 01.01.2010 року та 18.05.2011 року не дають підстав для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такою позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Висновок суду першої інстанції про те, що факт невирішення заяви позивача від 02.07.1998 року вже був предметом розгляду Приморським районним судом м.Одеси у справі №2-4126/04 і рішення по цій справі було виконане шляхом прийняття відповідачем рішення від 30.06.2016 року №892-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», є правильним, і сторони проти цього не заперечують.

При цьому, як слідує з матеріалів справи, на терміни виконання відповідачем рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27.04.2004 року по справі №2-4126/04 вплинули обставини втрати та відновлення провадження у цій справі, в зв'язку із чим рішення апеляційної інстанції по ній було ухвалено лише 05.10.2015 року, а касаційної - 22.02.2016 року. Ці обставини не залежали від відповідача, і, відповідно, не можуть кваліфікуватися як такі, що направлені на дискримінацію позивача.

Також слід погодитися і з висновком суду першої інстанції про неможливість надання оцінки діям відповідача стосовно розгляду звернення позивача до Одеської МР із заявою про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки від 21.04.2003 року, оскільки будь-які докази факту існування такого звернення відсутні.

Стосовно розгляду звернень позивача від 01.11.2010 року (вх. від 04.11.2010 року №01-27/А-34-1882) та від 18.05.2011 року №37-а-4218 (вх. від 24.05.2011 року №01-26/А-34-460) слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України (у редакції на дату подання заяв) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідно до п.п.«д» ст.184 ЗК України землеустрій передбачає, серед іншого, складання проектів відведення земельних ділянок.

Частина 8 ст.118 ЗК України встановлює порядок погодження розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідною Комісією з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

Рішенням Одеської МР №136-ХХІІІ від 29.06.1999 року затверджено Положення «Про порядок надання земельних ділянок у користування, передачу їх у власність, оформлення права власності на землю фізичним особам» (надалі - Положення №136), відповідно до якого (п.п.1.3, 1.4) передбачено, що підготовку проектів рішень Одеської міської ради, контроль за розробкою технічної документації, оформлення, реєстрація, видача та зберігання документів, які підтверджують право власності (користування) земельною ділянкою, виконує Управління земельних ресурсів Одеської міської ради. Постійна комісія з питань будівництва, архітектури і землекористування розглядає і узгоджує документацію на виділення земельних ділянок в користування, передачу їх у власність і передає її в міську раду для прийняття рішення.

На підставі п.3 Положення №136 встановлений перелік документів, які необхідно надати до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради для подальшого розгляду питання щодо надання земельної ділянки фізичним особам із земель запасу, а саме: громадяни, зацікавлені у наданні їм земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, для індивідуального дачного будівництва тощо, повинні звернутись до Одеської міської ради на ім'я міського голови з відповідним зверненням, в якому має бути вказано місце розташування, розмір та цільове призначення земельної ділянки. До звернення також додаються інформація щодо земельної ділянки та геодезична підоснова М 1:500, а в разі необхідності - інші документи.

Відповідно до Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМ України від 12.01.1993 року №15, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, до земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.

Отже, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені ст.118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. При цьому, до заяви додаються викопіювання, геодезична підоснова М 1:500 або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, правовстановлюючі документи на будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці, інші необхідні документи.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що без наявності необхідних документів та матеріалів органи місцевого самоврядування не мають можливості вирішувати питання щодо передачі земельних ділянок у власність громадян шляхом здійснення певних дій та прийняття відповідних актів.

З матеріалів справи вбачається, що Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської МР листами від 22.11.2010 року №01-27/А-34-1882-08 та від 30.05.2011 року №01-26/А-34-460-08 було надано відповіді на заяви позивача від 01.11.2010 року та від 18.05.2011 року та повідомлено, що для розгляду наведених заяв слід додати відповідні документи, наведені у цих відповідях Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської МР. Крім того, для належного оформлення усіх необхідних документів позивачу було роз'яснено про можливість отримання консультацій з питань оформлення і надання необхідних матеріалів.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначені заяви позивача були розглянуті виконавчим органом міської ради, який забезпечує реалізацію повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства України управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради, та Управлінням були надані відповіді на зазначені заяви, що спростовує твердження позивача про нібито не розгляд її заяв від 01.11.2010 року та від 18.05.2011 року.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дана вірна оцінка обставинам звернення позивача із заявами про надання їй земельної ділянки та їх розгляду відповідачем, та обґрунтовано відмовлено у позовних вимог про визнання незаконними дій Одеської МР щодо не розгляду таких заяв.

Щодо тверджень позивача про незаконне невиконання Одеською МР рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2004 року по справі №2-4126/04 та постанови Приморського районного суду м. Одеси від 05.02.2014 року по справі №522/4240/13-а, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень розділу V «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» КАС України та Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку виконавчого провадження.

За змістом ст.258 КАС України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції видається один виконавчий лист.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цих Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Порядок примусового виконання судових рішень регламентований спеціальним Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, забезпечення виконання рішень суду має самостійну правову процедуру врегульовану Законом України «Про виконавче провадження».

За таких підстав, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині є також необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимог позивача про визнання дій Одеської МР дискримінаційними із посиланням на статті 22-24 Конституції України, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, як вбачається з значення поняття дискримінація, остання має місце лише тоді коли порушення прав відбувається з причини певної ознаки особи. Таке тлумачення у повній мірі відповідає положенням ч.2 ст.24 Конституції України і ст.14 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також практиці європейського суду з прав людини у справах про дискримінацію.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Таким чином, реалізація права позивача на приватизацію земельної ділянки залежить від подання нею необхідних документів та матеріалів для цього та додержання позивачем встановленого порядку вирішення цього питання, а тому встановлення нормативних вимог для реалізації відповідного права позивача не є дискримінацією в розумінні Закону.

Отже, суд першої інстанції вірно вказує, що доводи позивача про передачу іншим окремим особам у власність земельних ділянок по 1-ому Дачному провулку у м. Одесі не вказує на дискримінацію позивача з цього питання, оскільки саме від виконання позивачем вимог законодавства, зокрема, подання необхідних документів залежить можливість подальшої реалізації її прав.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2016 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 08 лютого 2018 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко