Постанова № 72088603, 05.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/11835/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідання ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2В,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Самбірської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду, прийняту о 10 годині 53 хвилині 7 листопада 2017 року у м. Львові суддею Гавдиком З.В. (повний текст постанови складено 13 листопада 2017 року), у справі за позовом фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» до Самбірської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

30 березня 2017 року фермерське господарство «Кільгана Івана Степановича» (далі – ФГ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Самбірської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі – ОДПІ) від 15 листопада 2016 року за № НОМЕР_1, яким йому збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) на 1 159 930,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року у справі № 813/1248/17 позов було задоволено повністю.

У апеляційній скарзі ОДПІ просить зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ОДПІ було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податкових деклараціях з ПДВ ФГ за серпень 2016 року, за результатами якої складено акт від 4 жовтня 2016 року № 445/1201/22378934 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У акті перевірки зазначено про виявлені розбіжності показників декларації з ПДВ та Єдиного реєстру податкових накладних (далі – ЄРПН) по загальній декларації за липень-серпень 2016 року в рядку (р. 1.1 кол. Б). У порушення вимог статті 187 Податкового кодексу України (далі – ПК) ФГ було занижено додаткові зобов’язання за липень 2016 року на 697800 грн., за серпень 2016 року на 25164,08 грн.

Подання ФГ додатку 8 до декларації з ПДВ про нереєстрацію покупцями розрахунків коригувань в ЄРПН, не є підставою для зменшення податкових зобов’язань у постачальника.

Представник ОДПІ у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Представник ФГ у судовому засіданні апеляційного суду заперечив обґрунтованість доводів апелянта. Просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ФГ, суд першої інстанції виходив із того, що висновки податкового органу, зроблені під час проведеної 4 жовтня 2016 року камеральної перевірки даних, задекларованих у податкових деклараціях з ПДВ ФГ за серпень 2016 року (акт за № 445/1201/22378934), які лягли в основу оскаржуваного повідомлення-рішення за № НОМЕР_1 від 15 листопада 2016 року, є необґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів підстав виникнення у ФГ податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг за спірний період, а помилкове нарахування податкових зобов’язань з ПДВ по раніше зареєстрованих податкових накладних не може свідчити про виникнення у позивача податкових зобов’язань по господарських операціях, які фактично не відбулись.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 4 жовтня 2016 року ОДПІ було проведено камеральну перевірку даних задекларованих у податкових деклараціях з ПДВ ФГ за серпень 2016 року, результати якої оформлено актом від того ж числа за № 445/1201/22378934.

На підставі висновків, викладених у вказаному акті перевірки, 15 листопада 2016 року відповідачем було прийнято оспорювань податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про збільшення ФГ грошового зобов’язання з ПДВ на загальну суму 1159930,00 грн., з яких 927944,00 грн. за основним платежем та 231986,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суть вказаного публічно-правового спору зводиться до оцінки обґрунтованості висновків ОДПІ про заниження позивачем податкових зобов’язань З ПДВ за липень 2016 року на 697800 грн., за серпень 2016 року на 25164,08 грн. у порушення вимог статті 187 ПК.

Приписами пункту 185.1. статті 185 ПК встановлено, що об’єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

ґ) виключено;

д) виключено;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, зазначені правові норми зазначають обставини, з якими законом пов’язується виникнення податкових зобов’язань з ПДВ, зокрема, у позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, тобто носити реальний характер.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами статей 1-2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, статей 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач при обґрунтуванні своїх позовних вимог посилався на відсутність реального здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «Зернова група «Стандарт», ТОВ «Імплекс-капітал», ТОВ «ІПВК» «Спецзахист», ПП «Оліяр», по яких податковим органом було зроблено висновок про заниження зобов’язань з ПДВ, та помилкове нарахування ним податкових зобов’язань з ПДВ по раніше зареєстрованих податкових накладних.

При цьому на підтвердження вказаного ним було представлено суду копії:

- листів ФГ від 11 листопада 2016 року № 2 та від 13 листопада 2016 року № 3 на адресу ОДПІ (з відміткою про вручення 14.11.2016 р.).

- декларації з ПДВ за вересень 2016 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 від 17 жовтня 2016 року;

- декларації з ПДВ за жовтень 2016 р оку, реєстраційний номер НОМЕР_3 від 14 листопада 2016 року;

- розрахунку коригування № 49 від 30 вересня 2016 року до податкової накладної № 19 від 8 липня 2016 року на суму поставки «-» 1617000,86 грн., ПДВ - «-» 323400,17 грн. по ТОВ «Імплекс-капітал»;

- розрахунку коригування № 50 від 30 вересня 2016 року до податкової накладної № 25 від 13 липня 2016 на суму поставки «-» 2440000,0 грн., ПДВ – «-» 488000,0 грн. по ТОВ «Імплекс-капітал»;

- розрахунку коригування № 55 від 30 вересня 2016 року до податкової накладної № 10 від 6 липня 2016 року на суму поставки «-» 824000,0 грн., ПДВ – «-» 164800,0 грн. по ТОВ «Зернова група «Стандарт»;

- розрахунку коригування № 53 від 5 жовтня 2016 року до податкової накладної № 33 від 29 липня 2016 на суму поставки «-» 759692,9 грн., ПДВ - «-» 151938,58 грн. по ТОВ «ІПВК» «Спецзахист»;

- розрахунку коригування № 59 від 25 жовтня 2016 року до податкової накладної № 32 від 29 липня 2016 року на суму поставки «-» 265204,99 грн., ПДВ - «-» 53041,0 грн. по ТОВ «ІПВК» «Спецзахист».

У ході апеляційного розгляду представник відповідача підтвердив те, що податковим органом не проводилися перевірки контрагентів позивача на предмет встановлення відображення ними у своїй податковій звітності спірних господарських операцій та коригувань податкової звітності за такими операціями позивача, а також неможливість встановлення таких обставин у рамках проведеної камеральної перевірки ФГ.

Щодо посилань відповідача на недотримання позивачем приписів пункту 192.1. статті 192 ПК, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказаною правовою нормою врегульовано порядок коригування суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача після постачання товарів/послуг будь-якої зміни суми компенсації їх вартості, перерахунку у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг.

Разом із тим, позивач категорично заперечує реальне здійснення спірних господарських операцій, а податковим органом не було встановлено у ході камеральної перевірки факту постачання ФГ товарів/послуг зазначеним контрагентам.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів підстав виникнення у ФГ податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг за спірний період, що не дає підстави для висновку по порушення ним приписів статті 187 ПК.

При цьому апеляційним судом додатково враховується принцип податкового законодавства, зазначений у підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК, а саме презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Окрім того, при вирішенні цього публічно-правового спору суд апеляційної інстанції на підставі приписів частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України звертає увагу на правову позицію, викладену у рішенні Європейського Суду з прав людини від 7 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податку, що призвело до накладення на заявника зобов’язання зі сплати податку.

Порушень норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Самбірської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року у справі № 813/1248/17 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Л.П.Іщук

ОСОБА_4

Постанова у повному обсязі складена 7 лютого 2018 року.