Постанова № 72088287, 07.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Келеберда В.І.,

судді: Качур І.А., Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року Справа № 826/397/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року у справі:

за адміністративним позовом: ОСОБА_3

до: Державної казначейської служби України

про: визнання бездіяльності неправомірною та

зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач) про:

- визнання неправомірною бездіяльності відповідача в частині щодо неналежного розгляду звернення позивача від 03.11.2016 р., включаючи порушення строків його розгляду;

- зобов'язання відповідача належним чином (об'єктивно та всебічно) розглянути звернення позивача від 03.11.2016 р., надавши повну та обґрунтовану відповідь;

- визнання неправомірною бездіяльності відповідача, що полягає у не нарахуванні компенсації у розмірі 3-х % річних від суми, визначеної рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.03.2016 р. у цивільній справі № 369/9008/15;

- зобов'язання відповідача здійснити нарахування компенсації у розмірі 3-х % від суми, визначеної рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.03.2016 р. у цивільній справі № 369/9008/15, починаючи з 27.08.2016 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо недотримання встановленого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» місячного строку розгляду, а також щодо неналежного розгляду звернення позивача від 03.11.2016 р. та зобов'язано відповідача повторно розглянути звернення позивача від 03.11.2016 р. і надати відповідь по суті поставлених питань.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Позивач у своїй апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та розподілу судових витрат і ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та присудити на її користь понесені нею судові витрати у розмірі 4630,08 грн.

Апеляційні вимоги позивача обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було порушено принцип змагальності при прийнятті оскаржуваного рішення, не забезпечено дотримання процесуальних прав позивача та її представника, безпідставно розглянуто справу в порядку письмового провадження, не враховано всіх доводів позивача та неправильно розподілено судові витрати.

З цих та інших підстав, апелянт - позивач вважає, що оскаржувана постанова суду в частині відмови в задоволенні позову та в частині щодо розподілу судових витрат прийнята за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду було ним виконано в порядку черговості, перерахування коштів було здійснено із затримкою виключно у зв'язку з наявністю сформованої черги та обмеженими бюджетними асигнуваннями, протиправної бездіяльності ним не було допущено, відповідь на звернення позивача було надано своєчасно та в повному обсязі, а також стверджуючи, що в даному випадку відсутні правові підстави для нарахування їй компенсації за порушення строку перерахування коштів.

З цих та інших підстав, апелянт - відповідач вважає, що оскаржувана постанова суду прийнята за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вона просить залишити її без задоволення та, зокрема зазначає, що доводи апелянта - відповідача не підтверджуються жодними доказами та є безпідставними.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.03.2016 р. Деснянський районний суд м. Києва постановлено заочне рішення у справі № 369/9008/15, яким на користь ОСОБА_3 стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн.

29.03.2016 р. зазначене судове рішення набрало законної сили.

24.05.2016 р. на підставі та на виконання вказаного судового рішення Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист, який пред'явлений позивачем до ДКСУ 25.05.2016 р.

03.11.2016 р. позивач звернулася до відповідача з листом, в якому в порядку Закону України «Про звернення громадян» просила повідомити:

- чи здійснює Державна казначейська служба України нарахування компенсації у розмірі 3% річних від не перерахованих на її користь за рішенням суду 200 000, 00 грн. у зв'язку з його невиконанням у трьохмісячний строк;

- результати розгляду Міністерством фінансів України пропозицій Державної казначейської служби України від 16.05.2016 р., 13.06.2016 р., 12.07.2016 р., 09.08.2016 р. та 08.09.2016 р. щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» для здійснення видатків за КПКВК 3504030 або виділення коштів з резервного фонду Державного бюджету для забезпечення виконання рішень судів.

07.11.2016 р. зазначене звернення було отримано відповідачем.

20.12.2016 позивач отримала відповідь Державної казначейської служби України від 14.12.2016 р. № 5-13/2035-20647, в якій відповідачем викладено відомості щодо порядку та черговості виконання судових рішень, стану їх виконання на 13.12.2016 р., загальної суми коштів, які вже сплачені стягувачам, залишку невиконаних судових рішень, а також прогнозу виконання судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_3, у грудні 2016 року.

Позивач, вважаючи, що відповідачем не надано відповіді по суті її звернення і таким чином допущено протиправну бездіяльність та безпідставно відмовлено їй у нарахуванні 3% річних компенсації на суму стягнення за несвоєчасне виконання судового рішення, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено законодавчо визначений строк звернення позивача та не надано відповідей по суті поставлених нею запитань.

Відмовляючи в іншій частині позову, суд першої інстанції виходив з того, що решта позовних вимог є передчасними.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, однак вважає, що ним неправильно здійснено розподіл судових витрат, з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 р. № 4901-VI у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 4901-VI), «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV, який був чинним на момент звернення виконавчого листа до виконання (далі - Закон № 606-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У ст.ст. 1, 3, 20 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особа, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Аналогічна норма закріплена у ч. 2 ст. 3 Закону № 606-XIV.

Згідно з ч. 6 ст. 4, ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 4901-VI перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Отже, законодавством регламентовано чіткий порядок та строки розгляду звернень громадян, дотримання яких є обов'язковою передумовою об'єктивного та всебічного вирішення поставлених особою питань.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідачем не було розглянуто звернення позивача від 03.11.2016 р. у місячний строк, як таке передбачено законодавством, та не повідомлено позивача про неможливість розгляду вказаного звернення у місячний строк та продовження цього терміну в порядку ст. 20 Закону № 393/96-ВР, а також фактично не надано відповідей на всі питання, поставлені у зверненні позивача.

Викладене обумовлює наявність достатніх та необхідних правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення розгляду звернення позивача належним чином та у строки, визначені законодавством, та з метою відновлення порушеного права позивача для зобов'язання ДКСУ повторно розглянути звернення позивача та надати відповідь по суті поставлених питань.

При цьому, доводи апелянта-відповідача щодо належного розгляду звернення позивача від 03.11.2016 р. апеляційний суд вважає безпідставними і такими, що спростовуються матеріалами справи.

Посилання апелянта-відповідача на те, що ним вчинялися дії для отримання коштів на виконання судових рішень, що виконати рішення суду про стягнення на користь позивача коштів поза чергою було неможливо, а також його посилання на відсутність достатніх бюджетних асигнувань, жодним чином не спростовують факту допущення ним бездіяльності щодо розгляду звернення позивача від 03.11.2016 р. належним чином та у строки, визначені законодавством.

Доводи апелянта про те, що компенсація за невиконання рішення суду у строки, визначені законом, передбачена лише, якщо боржником є державний орган, а також його твердження про те, що в даному випадку кошти підлягали стягненню з Державного бюджету України, що, на його думку, виключає підстави для виплати вказаної компенсації, колегія суддів вважає необґрунтованими і до уваги не приймає, оскільки вони суперечать положенням ч. 6 ст. 4, ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 4901-VI, ч. 2 ст. 6 Закону № 1404-VIII, ч. 2 ст. 3 Закону № 606-XIV і також не спростовують допущення ним вищезазначеної протиправної бездіяльності. Крім того, у відповідності до матеріалів справи, а саме виконавчого листа /Т.1 а.с.11 зі зворотного боку/ боржником є не Державний бюджет України, як стверджує апелянт, а саме ДКСУ.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги відповідача та дослідивши обставини цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині щодо задоволення позовних вимог.

Перевіряючи оскаржуване рішення суду в іншій частині, відповідно до вимог ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає, що системний аналіз положень Закону № 4901-VI, зокрема вищевикладених правових норм, надає підстави стверджувати, що перевірка підстав та вирішення питання про нарахування компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення належить до дискреційних повноважень відповідача, які, з огляду на вищевикладене, на стадії виниклих спірних правовідносин ним реалізовані не були, зокрема жодного рішення з даного приводу не прийнято, належної відповіді на звернення позивача, у тому числі, з цього питання не надано.

Водночас, у відповідності до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на це, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову в іншій частині позовних вимог, тобто стосовно визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо не нарахування позивачу компенсації у розмірі 3-х % річних від суми, визначеної рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.03.2016 р. у цивільній справі № 369/9008/15, та стосовно зобов'язання його здійснити таке нарахування.

При цьому, доводи апелянта-позивача про те, що судом не було перевірено фактичного нарахування йому спірної компенсації, спростовуються безпосередньо оскаржуваним ним рішенням суду першої інстанції /Т.1 а.с.28-29/.

Твердження апелянта-позивача про те, що судом першої інстанції безпідставно поставлено під сумнів достовірність інформації, отриманої його представником від посадової особи ДКСУ щодо відсутності бюджетних видатків для виплати компенсації, колегія суддів вважає голослівними та необґрунтованими з огляду на приписи ч. 1 ст. 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обов'язок доказування, який в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, покладений на відповідача, не є абсолютним та перебуває у взаємозв'язку з нормою вищенаведеної частини 1 зазначеної статті КАС України, та принципу змагальності, згідно зі ст. 9 КАС України.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідач не спростував того факту, що ним фактично не вирішувалося належним чином, зокрема за результатами розгляду звернення позивача від 03.11.2016 р., питання щодо нарахування і виплати їй компенсації за несвоєчасне виконання рішення суду та жодного відповідного рішення не приймалося.

Доводи апелянта-позивача про те, що судом першої інстанції було безпідставно розглянуто справу в порядку письмового провадження, чим порушено норми процесуального права, колегія суддів приймає до уваги та враховує, однак при цьому зазначає, що це не призвело до неправильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, а тому відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України, не є достатньою правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної щодо неправильного розподілу судових витрат в частині щодо 0,40 коп. (сорока копійок) з наступних підстав.

Як було встановлено вище, позивач звернувся до суду першої інстанції, заявивши чотири позовні вимоги та сплативши судовий збір у розмірі 2204,80 грн., за результатами судового розгляду справи судом першої інстанції фактично було задоволено дві з них, а отже, відповідно до ст.94 КАС України в редакції, що була чинною на момент ухвалення оскаржуваної постанови суду, судові витрати підлягають присудженню на корить позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто 2204,80 грн. : 2 = 1102,40 грн.

Однак, судом першої інстанції на користь позивача стягнуто 1102,00 грн., тобто на 00,40 коп. менше, що відповідно до ст. 317 КАС України обумовлює необхідність змінити рішення суду першої інстанції в цій частині, виклавши абзац четвертий його резолютивної частини а наступній редакції «Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України судові витрати у розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві гривні та сорок копійок)».

Разом з тим, решта доводів апелянта щодо присудження на її користь судових витрат у розмірі: 2204,80 грн. - 00,40 коп. = 2204,40 грн. є необґрунтованими та безпідставними з огляду на вищевикладене.

Крім того, з апеляційної скарги позивача вбачається, що вона просить суд також присудити на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача й витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Втім, виходячи з того, що фактично її апеляційна скарга підлягає задоволенню лише частково, щодо зміни рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, то пропорційним, відповідно до приписів ст. 139 КАС України, видається присудження на її користь судових витрат, понесених за подання апеляційної скарги, у розмірі 00,40 коп.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено обставини цієї справи та правильно вирішено спор по суті, однак допущено помилку при розподілі судових витрат, що обумовлює наявність правових підстав для задоволення апеляційних скарг- частково, зміни постанови суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а в іншій частині - залишення її без змін.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТВНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року - змінити, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини в наступній редакції: «Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України судові витрати у розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві гривні та сорок копійок)».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 00,40 коп. (сорок копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 07 лютого 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: