Постанова № 72088257, 07.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3303/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представника відповідача 1 - Хотмірової В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Запорізької області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач 2) про визнання протиправною відмову відповідача 2 у виплаті позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, передбаченої ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року; стягнення з відповідача 2 на користь ОСОБА_3 одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 255 200 грн.; зобов'язання відповідача 1 виділити відповідачу 2 кошти, належні до виплати ОСОБА_3 одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 30 листопада 2017 року адміністративний позов залишив без задоволення. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року та постановити нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Також, апелянт звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що зміни до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07 липня 2010 року, внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27 березня 2014 року, набрали чинності з 01 квітня 2014 року, в той час коли право на одержання вихідної допомоги в розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою позивач набув задовго до вищевказаних змін.

Крім того, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та Конституцію України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Також апелянт зазначив, що особливістю вихідної допомоги судді є те, що така допомога є складовою гарантією його правового статусу і особливою формою його соціального забезпечення при наявності відповідного стажу роботи на посаді судді не менше 20 років. Парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір, а саме збільшувати або зменшувати розмір вихідної допомоги. Однак парламент не повноважний скасовувати встановлену вихідну допомогу.

Відповідач 1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що дійсно відповідно до ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27 березня 2014 року, пунктом 28 розділу ІІ якого ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено. Вказані положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» неконституційними не визнавалися, а тому суддям, які виходили у відставку після 31 березня 2014 року виплата вихідної допомоги законодавством не передбачена.

Відповідач 2 відзиву на апеляційну скаргу не надав.

В судовому засіданні був присутній представник відповідача 1. Позивач та відповідач 2 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, своїх представників до суду не направили, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 06 липня 2000 року по 17 травня 2011 року перебував на посаді судді Хортицького районного суду Запорізької області, стаж роботи - 10 років 10 місяців 11 днів, а з 18.05.2011 року по 15.09.2016 року - на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII ОСОБА_3 був звільнений з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку, відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

На підставі вказаної постанови Верховної Ради України Наказом Голови Апеляційного суду Запорізької області № 69-К від 15.09.2016 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ ОСОБА_3 виключений 15.09.2016 року із складу суддів Апеляційного суду Запорізької області.

Стаж роботи позивача, відповідно до копії розрахунку, наявного в матеріалах справи, станом на 15.09.2016 року становить 30 років 01 місяць 15 днів.

В подальшому, позивач звернувся до Голови Апеляційного суду Запорізької області з заявою, відповідно до якої просив нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат, яка не була виплачена при звільненні.

Відповідач 2 своїм листом № 08-02/17 від 02.02.2017 року повідомив позивача про те, що правові підстави для нарахування і виплати вихідної допомоги на момент прийняття рішення про відставку ОСОБА_3 відсутні, тому підстав для задоволення заяви останнього не убачається.

Позивач не погоджуючись з такою відмовою, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Положеннями ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції Закону № 887-VII від 14.03.2014 року, яка набрала чинності 19.03.2014 року, було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» № 1166-VII від 27.03.2014 року, який набрав чинності 01.04.2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 даного Закону, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.

Тобто, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції станом на день прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади, а саме 08.09.2016 року не передбачав право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

15.09.2016 року Наказом Голови Апеляційного суду Запорізької області № 69-к позивача відраховано зі штату суду.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на наявність у нього права на отримання вихідної допомоги, є необґрунтованими, оскільки на час припинення повноважень судді та відрахування ОСОБА_3 зі штату Апеляційного суду Запорізької області Закон № 2453-VI діяв в редакції якого відсутня норма, що передбачає виплату вихідної допомоги судді, який пішов у відставку.

Визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги за Законом України «Про судоустрій та статус суддів» є вихід у відставку, а не факт набуття права на відставку, що було прямо передбачено ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», в редакції цього Закону від 07.07.2010 року.

У рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 року висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Оскільки на день припинення повноважень позивача як судді стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.10.2010 року була виключена, а інші законодавчі акти виплати вихідної допомоги не передбачали, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Окремо, апелянт у своїй апеляційній скарзі звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що він отримав право на відставку у червні 2010 року, оскільки його стаж роботи на посаді судді склав 20 років і з цього моменту він отримав і право на виплату вихідної допомоги, яке було гарантоване частиною третьою ст. 43 Закону України «Про статус суддів», відповідно, подальші зміни у законодавстві не можуть позбавляти його такого права.

Однак, колегія суддів вважає такі доводи помилковими, з огляду на те, що наведеною нормою ч. 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів», у редакції, чинній на час набуття позивачем права на відставку, передбачалося, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Отже зазначеним законодавчим положенням було прямо визначено те, що право на вихідну допомогу має лише суддя, який пішов у відставку, тобто реалізував власне право на відставку. Оскільки позивач у 2010 році набув зазначене право, але його не реалізував, то підстави для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» відсутні.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 286, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 08.02.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев