Постанова № 72088225, 31.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3967/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, третя особа: Генічеська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління державної фіскальної служби у Херсонській області про стягнення заборгованості по заробітній платі та визнання протиправною бездіяльності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач, ДФС України) у якому просив (з урахуванням заяв про збільшення та зміни позовних вимог):

- визнати протиправною бездіяльність ДФС України щодо невиплати заборгованості з заробітної плати за період з 01.04.2014 по 30.06.2017 під час роботи в Державній податковій інспекції у м. Алушті Головного управлінні Міндоходів в Автономній Республіці Крим;

- стягнути з ДФС України на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2014 по 30.06.2017 під час роботи в Державній податковій інспекції у м. Алушті Головного управлінні Міндоходів в Автономній Республіці Крим у розмірі 148 304,32 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу Міністерства доходів і зборів України № 3209-0 від 14.10.2013 року ОСОБА_3 був призначений на посаду заступника начальника Державної податкової інспекції у м. Алушті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі по тексту - ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АРК).

Починаючи з березня 2014 року, у зв'язку з тимчасовою окупацією території півострова внаслідок збройної агресії Російської Федерації та захопленням адміністративних будівель самопроголошеною владою АР Крим, у тому числі й будівлі ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АРК, позивач був позбавлений виконувати свої посадові обов'язки на території АР Крим. Окупація півострова АР Крим є визнаним й загальновідомим фактом та не потребує доказування.

З метою забезпечення належної координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим, Розпорядженням Міністерства доходів та зборів України від 24.03.2014 №55 «Про створення робочої групи» позивач був зарахований до робочої групи з координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим та м. Севастополі з фактичним розташуванням робочої групи у м. Києві.

Наказом ГУ Міндоходів в АР Крим від 24.03.2014 року №121-о «Про відрядження до робочої групи», ОСОБА_3 був відряджений до Міністерства доходів і зборів України на період функціонування такої робочої групи.

Відтак, починаючи з 24.03.2014 року позивач у відповідності до вищезазначених розпорядження та наказу виконував поставлені перед робочою групою завдання та зокрема, безпосередні доручення керівника робочої групи.

Так, робоча група функціонувала у належному робочому складі, виконувала поставлені перед нею завдання, вживала усіх необхідних заходів для ліквідації наслідків окупації ГУ Міндоходів в АР Крим, вносила пропозиції для подальшого ефективного функціонування органу, його розміщення, вирішення проблемних питань та запобігання порушенню прав платників податків, про виконану роботу звітувалась безпосередньо Міністерству доходів і зборів України.

Проте, на підставі Розпорядження Міністерства доходів та зборів України від 17.04.2014 № 76-р раніше прийняте Розпорядження Міністерства доходів та зборів України від 24.03.2014 № 55 «Про створення робочої групи» визнане таким, що втратило чинність. Підставою скасування вказаного розпорядження стала «втрата актуальності».

Між тим, позивач, як й інші працівники, що входили до складу даної робочої групи, усвідомлюючи всю відповідальність, покладену на них як на державних службовців, продовжували активно брати участь у заходах, спрямованих на захист порушених прав юридичних та фізичних осіб під час незаконної анексії Криму, а також виконувати свої посадові обов'язки, які представлялось можливим на цей момент виконувати.

Також, ОСОБА_3 увійшов до складу Міжвідомчої робочої групи при Міністерстві юстиції України, що була створена з метою формування належної доказової бази, висвітлення фактів втрат держави, нанесених збитків, порушення прав юридичних та фізичних осіб внаслідок окупації Криму.

Листом №1081/5/99-99-04-01-01-16 від 28.05.2014 Міністерство доходів і зборів України повідомило Міністерство юстиції України про згоду працівників територіальних органів Міндоходів в АР Крим щодо участі підпорядкованих працівників, у тому числі і щодо позивача, у роботі зазначеної Міжвідомчої робочої групи.

Наказом ГУ Міндоходів в АР Крим від 28.05.2014 року №126-о «Про відрядження до міжвідомчої робочої групи» Позивач відряджений до Міністерства юстиції України на період функціонування такої міжвідомчої робочої групи.

Крім того, позивач продовжує займати посаду заступника начальника ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим, та не був звільнений з державної служби або переведений на іншу посаду.

Проте, заробітна плата не нараховувалась та не сплачувалась позивачу. Для вирішення даного питання, спільно з іншими працівниками ГУ Міндоходів в АР Крим та його територіальних органів позивач доповідав про зазначену ситуацію безпосередньо начальнику ГУ Міндоходів в АР Крим.

Начальник ГУ Міндоходів в АР Крим звертався безпосередньо до Голови ДФС України - Голови комісії з реорганізації Міндоходів України Білоуса І.О. із листом від 12.09.2014 №23/01-01 щодо наявності заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам ГУ Міндоходів в АР Крим.

При цьому, начальник ГУ Міндоходів в АР Крим неодноразово наголошував, що у зв'язку з окупацією території АР Крим та захопленням адміністративної будівлі ГУ Міндоходів в АР Крим, зокрема й управління фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, захопленням печатки, закриттям казначейських рахунків та не відкриттям нових, а також відсутності осіб, що займали посади в управлінні, ГУ Міндоходів в АР Крим не має можливості виплачувати заробітну плату, просив Міністерство доходів та зборів України створити умови та можливість отримувати заробітну плату в Міністерстві доходів і зборів України або будь-яким іншим чином вплинути на вирішення проблемної ситуації, надати відповідне доручення департаменту фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, як вбачається з судових рішень по справі №810/7084/14 та №810/7085/14, копії яких наявні в матеріалах справи.

Проте жодних заходів зі сторони ДФС України не було прийнято, а заборгованість по заробітній платі не була виплачена.

Зазначене змусило позивача звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки передавальні акти щодо передачі від ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим до Генічеської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області зобов'язань, особових справ та інших первинних документів, які засвідчують факт виконання посадових обов'язків ОСОБА_3 під час роботи у ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим, не складались, то ДФС України як головний розпорядник бюджетних коштів є належним відповідачем по справі щодо стягнення заборгованості по заробітній платі позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право па належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 115 Кодексу Законів про працю України (далі по тексту - КЗпП) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до абз. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Питання щодо роботи співробітників територіальних підрозділів ГУ Міндоходів в АР Крим на території м. Києва у складі робочих груп при Міністерстві доходів і зборів України та Міністерстві юстиції України неодноразово були предметом дослідження у справах за позовами співробітників територіальних підрозділів ГУ Міндоходів в АР Крим про стягнення заборгованості по заробітній платі, а оскільки рішення у таких справах набрали законної сили - встановлені обставини не потребують повторного дослідження та доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема, такий висновок зроблено в справах №810/7041/14, №826/23572/15, №826/24010/15, №810/4748/15, №810/7120/14, №810/7084/14, №810/7085/14, №810/5662/15.

Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати на користь позивача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідачем до матеріалів справи було долучено розрахунок від 11.04.2017 №48/21-22-05-29 заробітної плати ОСОБА_3 (за аналогічною посадою) заступника начальника державної податкової інспекції за період з 27.03.2014 по 20.03.2017.

При цьому, у розрахунку від 11.04.2017 №48/21-22-05-29 зазначено, що він проведений за умови повністю відпрацьованого часу за період з 27.03.2014 по 20.03.2017.

З метою встановлення відпрацьованого часу ОСОБА_3 та надання розрахунку заробітної плати по 30.06.2017 в інтересах позивача на адресу Генічеської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області та ДФС України було скеровано адвокатські запити від 04.07.2017 №04/07/17/01 (вх. Генічеська ОДПІ №6685/10 від 11.07.2017 р.) та від 04.07.2017. №04/07/17/02 (вх. ДФС України №3734/Адв. від 06.07.2017 р.) про надання необхідної інформації.

Листом №982/10/21-10-05-09 від 14.07.2017 про розгляд адвокатського запиту від 04.07.2017 р. №04/07/17/01 (вх. ОДПІ №6685/10 від 11.07.2017) Генічеською ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області надано інформацію про розрахунок заробітної плати ОСОБА_3 (за аналогічною посадою) за період роботи з 01.04.2014 по 30.06.2017.

Так, згідно з вищевказаного листа вбачається, що позивачу мало бути виплачено заробітну плату у розмірі 148 304,32 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Так, фактичним роботодавцем позивача є ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим, яка відповідно до законодавчих норм мала б сплачувати позивачу заробітну плату.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що у зв'язку з окупацією АР Крим та фактичного припинення діяльності ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим, заборгованість по заробітній платі підлягає стягненню з його правонаступника, а саме з ДФС України на підставі наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державною службою в Україні є професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

З положень ст. 2 Закону «Про державну службу» вбачається, що під посадою слід розуміти визначену структурою і штатним розписом первинну структурну одиницю державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Указом Президента України від 24.12.2012 №726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» постановлено утворити Міністерство доходів і зборів України, реорганізувавши Державну митну службу України та Державну податкову службу України, а також поклавши на Міністерство, що утворюється, функцію з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Указом Президента України від 18.03.2013 №141/2013 «Про Міністерство доходів і зборів України» затверджено Положення про Міністерство доходів і зборів України, в якому пунктом 1 зазначено, що Міністерство доходів і зборів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 7 Положення про Міністерство доходів і зборів України, останнє здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи. До територіальних органів Міндоходів України належать його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, міжрегіональні територіальні органи (повноваження яких поширюються на кілька адміністративно-територіальних одиниць), митниці, спеціалізовані департаменти та спеціалізовані органи Міндоходів України, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, починаючи з 14.10.2013 ОСОБА_3 працював на посаді заступника начальника ДПІ у м. Алішті ГУ Міндоходів в АР Крим, яке є територіальним органом Міндоходів України в АР Крим.

Отже, позивач є державним службовцем територіального органу Міндоходів України в АР Крим.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оплату праці», для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, джерелом коштів на оплату праці є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно із ч. 1-8 ст. 33 Закону України «Про державну службу», оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п.п. 1, 3, 18, 19, 25 п. 5 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 №141/2013, Міндоходів України з метою організації своєї діяльності:

- організовує роботу Міністерства, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

- надає територіальним органам Міндоходів України методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить перевірку стану такої роботи;

- здійснює прогнозування та планування видатків на матеріально-технічне забезпечення і розвиток діяльності Міндоходів України;

- здійснює відомчий контроль та внутрішній аудит за додержанням вимог законодавства і виконанням службових, посадових обов'язків у Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

- організовує планово-фінансову роботу в Міндоходів України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 33 п. 11 Положення про Міністерство доходів та зборів України, Міністр як керівник Міністерства приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міндоходів України.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Підпунктом 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Частиною 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України визначені функції та повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, серед яких, зокрема, слід виділити: отримання бюджетних призначень шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); прийняття рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіл та доведення до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затвердження кошторисів розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством тощо.

Таким чином, саме на Міндоходів України, як головного розпорядника бюджетних коштів, було покладено обов'язки по забезпеченню організації діяльності та фінансування Головного управління Міндоходів в АР Крим на належному рівні, в тому числі щодо забезпечення фінансування видатків на оплату праці працівників цього територіального органу Міндоходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби України» створена ДФС як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 311) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи ДФС за переліком згідно із додатком 1 та реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.

Згідно із додатком 2 Постанови № 311, ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим реорганізується шляхом приєднання до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області.

Проте, станом на момент звернення позивача до суду Постанова №311 Міністерством доходів та зборів України не виконана та реорганізація ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим не закінчена.

Між тим, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що вищезазначені обставини є лише недоліками в системі роботи Державної фіскальної служби та не можуть бути підставами для порушення прав та законних інтересів позивача, які полягають у невиплаті заробітної плати за досить тривалий період починаючи з 01.04.2014 по 30.06.2017.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, в даному випадку ДФС України, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів невиплати заборгованості з заробітної плати позивача.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова