Постанова № 72087820, 07.02.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року справа №426/15837/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Мелітопольського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області на постанову Сватівського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року в справі № 426/15837/17 (головуючий І інстанції Скрипник С.М.) за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа – Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії Мелітопольського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії з 01.04.2017 та зобов’язати відновити виплату пенсії, сплативши виниклу заборгованість.

Постановою Сватівського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.04.2017.

Зобов'язано Мелітопольське об'єднане управління пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дня припинення, а саме з 01.04.2017, та виплатити виниклу заборгованість.

Допущено до негайного виконання постанову суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

Здійснено розподіл судових витрат.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що визначений ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» перелік підстав для припинення виплат пенсії не є вичерпним і може врегульовуватися іншими нормативно-правовими актами.

Зазначає, що відповідно статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Отже, реалізація права на отримання пенсійних виплат внутрішньо переміщеною особою супроводжується дотриманням низки умов.

За таких обставин, апелянт наголошує на правомірності своїх дій щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 після проведення 23.03.2017 відповідної звірки списків внутрішньо переміщених осіб з органами соціального захисту населення.

Крім того пенсійний орган посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішення питання щодо стягнення судових витрат з пенсійного органа.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (далі – позивач) є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1.

Позивач перебуває на обліку Мелітопольського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач, апелянт, пенсійний орган, Мелітопольське ОУПФУ) з 16.10.2014.

З квітня 2017 року виплата пенсії ОСОБА_1 припинена.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача пенсійний орган листом № 8067/03 від 01.09.2017 повідомив, що виплата пенсії була призупинена з 01.04.2017 відповідно до вимог пп. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю після проведення 23.03.2017 звірки списків внутрішньо переміщених осіб з органами соціального захисту населення. Також цим листом роз’яснено право пенсіонера особистого звернутися до відповідача за адресою розташування.

Вважаючи дії Мелітопольського ОУПФУ такими, що порушують її право на отримання належної пенсії, ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII) встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За приписами ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV. У матеріалах справи відсутні відомості щодо прийняття пенсійним органом відповідного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанови Кабінету Міністрів України, якими керується відповідач не можуть звужувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами ст. 49 Закону № 1058-IV, Закону № 1706-VII або іншого закону не передбачено припинення виплати пенсії особі через проведення звірки з іншими органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Також, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов’язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначає, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведені обставини та норми чинного законодавства, зокрема, відсутність рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погоджує висновок, викладений в оскаржуваній постанові, щодо безпідставного припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року, тому порушене право особи підлягає відновленню.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією пенсійного органу щодо хибного розподілу судових витрат.

Відповідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, чинного на час постановлення рішення суду першої інстанції, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання адміністративного позову. Тобто позивачем не було здійснено судових витрат.

Враховуючи, що чинним на час ухвалення оскаржуваної постанови процесуальним законодавством не було передбачено розподілу судових витрат у випадку ухвалення судового рішення на користь особи, звільненої від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта та вважає за необхідне зміни судове рішення в цій частині.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, але ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для зміни судового рішення.

Керуючись статями 139, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Мелітопольського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області на постанову Сватівського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року в справі № 426/15837/17 (за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа – Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Постанову Сватівського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року в справі № 426/15837/17 – змінити.

Абзац п’ятий резолютивної частини виключити.

В іншій частині постанову – залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її складення в порядку, визначеному ст.ст. 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

ОСОБА_2

ОСОБА_3