Постанова № 72087662, 06.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/873/17 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_3 та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2017 позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, оформлені листами від 11.11.2016 №9274/6-16, від 13.07.2016 № 6025/6-16, від 16.09.2016 №7866/6-16 щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0000 га ріллі із земель Піківецької сільської ради за межами с. Піківець Уманського району Черкаської області.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області всебічно, з врахуванням висновків суду розглянути заяву позивача від 27.05.2016 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0000 га ріллі із земель Піківецької сільської ради за межами с. Піківець Уманського району Черкаської області та прийняти обґрунтоване рішення в межах та спосіб встановлених законом України.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 280 грн., компенсацію за відрив від звичайних занять у сумі 450,22 грн., добові в сумі 180 грн. та компенсацію за проїзд в сумі 299 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтами було подано апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить змінити оскаржувану постанову в частині вирішення питань щодо відшкодування витрат на допомогу адвоката та моральної шкоди, а відповідач просить скасувати оскаржувану постанову , та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст.311 КАС України, з огляду на неприбуття 30.01.2018 жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області із заявою від 27.05.2016, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Піківецької сільської ради Уманського району Черкаської області. До заяви було додано: обґрунтування розміру земельної ділянки; копію документа, що посвідчує особу (паспорту); копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; викопіювання із плану землекористувань; ситуаційний план місця розташування земельної ділянки; довідку про правовий статус; інформацію про наявність або відсутність земельної ділянки у власності; письмову згоду землекористувача.

13.07.2016 Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області листом за № 6025/6-16 повідомило позивача, що для подальшого вирішення питання, останньому необхідно надати документи землекористувача ПСП «Плай» на право користування земельною ділянкою в адміністративних межах Піківецької сільської ради Уманського району Черкаської області (за межами населеного пункту).

Листом № 7866/6-16 від 16.09.2016 відповідачем надано відповідь, де повідомлено, що вирішення питання є неможливим, оскільки відсутній витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Листом № 9274/6-16 від 11.11.2016 відповідачем роз'яснено позивачеві, що згідно з вимогами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, які оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникають з моменту державної реєстрації цих прав, та те, що відповідно до наданої позивачем додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі від 24.12.2009 укладеної між ПСП «Плай» та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області в адміністративних межах Піківецької сільської ради Уманського району Черкаської області на земельну ділянку площею 25,7291 га відсутній витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, у листі № 9274/6-16 від 11.11.2016 вказано, що звернення позивача від 17.08.2016 (вх.№ 15794/0/5-16-СГ) розглянуто відповідачем по суті та листом від від 16.09.2016 (вих.№ 7866/6-16) надано відповідь.

Листом № 9363/6-16 від 18.11.2016 відповідачем надано відповідь на заяву позивача вх. № 20737/0/1-16 від 19.10.2016 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, в якій зазначено, що порушене питання розглянуто Головним управлінням по суті та листом від 16.09.2016 №7866/6-16 надано відповідь.

Позивач не погоджуючись з діями та висновками Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних рішень, оформлених листами від 13.07.2016 № 6025/6-16, від 16.09.2016 №7866/6-16 та від 11.11.2016 №9274/6-16, відповідачем не було враховано вимоги Земельного кодексу України, та не наведено передбаченої законом підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України, кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно із пунктами 7, 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінрегіону і Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Частиною 1 статті 116 ЗК України, зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно частини 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається, зокрема, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України та подав відповідачу клопотання та всі передбачені законом документи.

Частиною 7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд апеляційної інстанції вказує, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу є вичерпним.

Водночас, підстава, на яку посилається відповідач - відсутній витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в переліку підстав для відмови у наданні дозволу відсутня.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при наданні відповідей, оформлених листами від 13.07.2016 № 6025/6-16, від 16.09.2016 №7866/6-16 та від 11.11.2016 №9274/6-16, відповідачем не було враховано вимоги Земельного кодексу України, та не розглянуто заяву позивача у встановленому порядку, проте й не допущено бездіяльності, оскільки відмови, викладені у листах відповідача є рішеннями відповідача. А отже, суд першої інстанції правомірно визнав протиправними і скасував рішення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, оформлені листами від 13.07.2016 № 6025/6-16, від 16.09.2016 №7866/6-16 та від 11.11.2016 №9274/6-16.

Враховуючи викладене та неналежний розгляд заяви ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, та ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанції), що для повного захисту прав та інтересів позивача, необхідно зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області всебічно, з врахуванням висновків суду розглянути заяву від 27.05.2016 про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0000 га ріллі із земель Піківецької сільської ради за межами с. Піківець Уманського району Черкаської області та прийняти обґрунтоване рішення в межах та спосіб встановлених законом України.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області необґрунтованою.

Щодо вимоги апеляційної скарги позивача про необхідність стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 1 000 грн., суд зазначає, що при з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст. 1167 та ст. 1187 Цивільного кодексу України, що визначають підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанції), вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами у порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до пп. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з цим, як вірно вказав суд першої інстанції, позивачем не обґрунтовано та не надано жодних належних доказів того, що йому завдано моральну шкоду, в чому проявились наслідки такої шкоди, відсутній розрахунок суми моральної шкоди (не доведено ніякими доказами саме чим він керувався та з яких міркувань виходив визначаючи розмір шкоди), а отже у такому разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду.

Щодо вимоги ОСОБА_3 про компенсацію витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції також підтримує висновок суду першої інстанції та вказує, що згідно з ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, зазначений Закон визначає перелік дій під час надання правової допомоги, вартість яких може бути компенсована позивачу в адміністративній справі суб'єктом владних повноважень.

До таких дій належать: участь особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні; присутність особи, яка надавала правову допомогу під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що надання правової допомоги відбувалося поза межами суду, дії вчинялися представником позивача поза межами суду, а позивач просить вирішити питання про судові витрати, компенсація яких не передбачена ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

За таких обставин, колегія суддів вважає необхідним відмовити позивачу у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень на його користь витрат на правову допомогу, понесених під час судового провадження.

Стосовно інших посилань апеляційних скарг, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 - без змін.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (ідентифікаційний номер 39765890) до Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/220301106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1408 (одна тисяча чотириста вісім) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 06.02.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко