Постанова № 72087018, 06.02.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2018 р. № 820/6138/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ломаги А.А.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача № НОМЕР_1, від 01.12.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки, викладені в акті позапланової невиїзної документальної перевірки від 15.11.2017 №20032/20-40-14-11-11/34330281 є необґрунтованим, ґрунтуються на помилкових судженнях суб’єкта владних повноважень та не відповідають обставинам справ, а тому спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, висновки якого стали підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу юридичної особи з податковий номер 34330281.

Фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області на підставі наказу № 6031 від 25.10.2017, згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "Практикум Груп" податковий номер 40031254 за червень, липень 2016 року.

Результати перевірки викладені в акті № 20032/20/40/14/11/11/34330281 від 15.11.2017 року (а.с.12-22, т.1).

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення ТОВ "Компанія Євромет":

- п.198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит, що призвело до заниження податок на додану вартість на загальну суму 276631 грн., в тому числі за червень 2016 року на суму ПДВ 210874 грн., за липень 2016 року на суму ПДВ 65757 грн.

Судом встановлено, що підставою для встановлення вказаних висновків та винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті перевірки висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, укладених позивачем зТОВ "Практикум Груп".

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Компанія Євромет" як покупцем та ТОВ "Практикум Груп", як постачальником, було укладено договір поставки №178 від 20.04.2016, на поставку металопродукції.

На підтвердження реальності вказаного правочину позивачем надано до матеріалів справи видаткові накладні № 299 від 16.06.2016 року на суму 13818024 грн., № 309 від 16.06.2016 року на суму 446455,00 грн., №331 від 29.06.2016 року на суму 680160,00 грн., № 345 від 19.07.2016 року на суму 394540, 00 грн.

У підтвердження оплати придбаної продукції позивачем надано до матеріалів справи копії рахунків на оплату № 299 від 16.06.2016 року на суму 138180,86 грн., № 309 від 16.06.2016 на суму 446455,00 грн., № 331 від 29.06.2016 року на суму 680609,98 грн., № 345 від 19.07.2016 року на суму 394540,00 грн.

У підтвердження транспортування придбаного товару позивачем надано до матеріалів справи товартно-транспортні накладні №299 від 16.06.2016 року, № б/н від 17.06.2016 року, № 331 від 29.06.2016 року, № 345 від 19.07.2016 року.

Вказаний товар було придбано ТОВ"Компанія Євромет" у ТОВ "Практикум Груп" для використання у власній господарській діяльності, або для подальшої реалізації, що підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами (а.с.111-240, т.1, а.с.1-61 т.2).

Таким чином, господарські операції ТОВ"Компанія Євромет" мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Суд зазначає, що про фактичне виконання умов договору свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з ст. 198.3. Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Однак, в даному випадку виконання договорів поставки між позивачем та його контрагентом підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як підтверджено матеріалами справи, правочини укладені між позивачем та його контрагентом виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 201.1 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Слід звернути увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку контролюючого органу в акті перевірки відсутні.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та ТОВ "Компанія Євромет" належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства України .

Крім того, суд не приймає посилання відповідача в акті перевірки на податкову інформацію складеною Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 10.08.2016 № 133/10-02-14-03/40031254 щодо ТОВ "Практикум Груп", з огляду на наступне.

Суд відмічає, що в силу закону, отримання контролюючим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачами не подано до суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином формування податкового кредиту та податкового зобов’язання платником ПДВ здійснено відповідно до вимог Податкового кодексу України за правилом першої події.

Щодо тверджень податкового органу в акті перевірки, як на підставу "нереальності операцій" те, що підприємством не надано підтверджуючих документів щодо навантаження та розвантаження придбаної продукції, довіреності на відпуск товарів, суд зазначає , що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено необхідності складання документів щодо навантаження-розвантаження придбаної продукції. Відповідна інформація може бути включена до товарно-транспортної накладної. Розділ для внесення відомостей щодо навантаження-розвантаження товару міститься у формі товарно-транспортної накладної, затвердженою Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україна (наказ Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997).

Проте, відповідно до абз. 2 пп.11.1. п. 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Також, суд не приймає до уваги доводи Головного управління Державної, фіскальної служби у Харківській області в акті перевірки , що «згідно наданих документів встановлено, що пункт розвантаження (б. 95, кв. 4, 15-17) не співпадає з адресою складського приміщення (кім. 2-6, 8-12, 14-16, 18, 19), який вказаний в акті приймання передачі до Договору оренди», оскільки відповідно до Договору оренди 31-Д від 15.04.2016, укладеного між ТОВ «Компанія Євромет» та ТОВ «Фортуна», Позивачу передано складські приміщення по вул. Велика Панасівська, 95, загальною площею 800,0 кв.м. без будь-якого зазначення номерів приміщень.

За приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, перевіряючи правомірність такого рішення, суд відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України повинен перевірити, чи прийняте воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № НОМЕР_1, від 01.12.2017 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" (61017, м.Харків, вул.Велика Панасівська, буд.95, кім.4, 15-17, код ЄДРПОУ 34330281) судові витрати в загальному розмірі 5186,83 (п'ять тисяч сто вісімдесят шість) грн. 83 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46 , код ЄДРПОУ 39599198).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 08.02.2018 року.

Суддя О.М. Тітов