Постанова № 72080346, 07.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1090/18

Номер справи місцевого суду: 500/5002/16-ц

Головуючий у першій інстанції Грубіян Л. І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Черевка П.М.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Бахірко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 березня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

16 вересня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 липня 2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 0004985, відповідно до якого відповідач повинен передати позивачу автомобіль Renault «Sandero Stepway», вартістю 15 013, 86 доларів США. Позивач сплатив відповідачу авансовий платіж та комісію у розмірі 37 684,80 гривень, що дорівнює 10% вартості автомобіля. Проте, в подальшому виявилось, що зазначеного автомобіля у відповідача в наявності не має, крім того вона повинна сплатити авансом не 10% вартості автомобіля, а 50%.

05 серпня 2016 року позивач звернулась з листом про розірвання договору фінансового лізингу від 29.07.2016р. відповідно до п.12.1 Договору та з вимогою повернути сплачений авансовий платіж.

Листом № 176 від 23 серпня 2016 року відповідачем по справі було повідомлено, що Договір фінансового лізингу № 004985 від 29.07.2016р. розірвано та зазначено, що сплачений платіж за оформлення договору поверненню не підлягає.

На підставі зазначеного ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом та просила його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

Справа розглянута за відсутності відповідача.

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 березня 2017 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони були сповіщені належним чином та завчасно, документів підтверджуючих поважність причин неявки до апеляційного суду ними надано не було. Тому у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі їх до суду апеляційної інстанції.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 07.02.2018 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 липня 2016 року між сторонами у справі укладено договір фінансового лізингу № 0004985, відповідно до якого відповідач повинен передати позивачу автомобіль Renault «Sandero Stepway», вартістю 15 013, 86 доларів США (а.с. 10-17).

Згідно до п.1.1, 3.3.1 договору лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати, передбачені договором платежі: авансовий платіж щомісяця в сумі 625,58 доларів США, а всього в розмірі 7506, 93 доларів США, адміністративний платіж в сумі 1501,39 доларів США, комісію в сумі 450,42 доларів США (а.с. 10-17, 18).

Вартість предмету лізингу на момент укладення договору становила 15013,86 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно на момент укладення договору складало 376 848,00 гривень (а.с. 18).

На момент укладання договору фінансового лізингу позивачка ОСОБА_4 сплатила платіж в розмірі 10%, що складало 37 684,80 гривень та підтверджується квитанцією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» №ІА0543866 від 29.07.2016р. (а.с. 20).

Листом №176 від 23 серпня 2016 року ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» повідомило позивача про те, що договір фінансового лізингу № 004985 від 29.07.2016р. за її заявою розірвано та зазначено, що сплачений адміністративний платіж в розмірі 37 684,80 гривень за оформлення договору поверненню не підлягає (а.с.23).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спеціфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа це - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

За таких підстав, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач, ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», при укладенні договору фінансового лізингу з позивачем діяв як фінансова установа, що надає фінансові послуги, пов'язані з лізингом, без отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Виходячи з аналізу змісту спірного договору фінансового лізингу від 29 липня 2016 року, укладеного між сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Отже, спірний договір фінансового лізингу порушує принцип добросовісності, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдає шкоди споживачеві й відповідності до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливим, що згідно ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнанняйого недійсним.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Правильним є і висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Спірний договір фінансового лізингу від 29.07.2016р. №004986, укладений між позивачем та відповідачем, ТОВ « Лізингова компанія «Ваш Авто», нотаріально посвідчено не було.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що укладений сторонами договір фінансового лізингу є нікчемним в силу закону (ч. 1 ст. 220 ЦК України) й згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України додаткового визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано визнав спірний договір нікчемним й правильно застосував реституцію, стягнувши з відповідача на користь позивачки сплачений останньою платіж у розмірі 37 684,80 гривень.

Вказані висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловлену в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 та у постанові від 18 січня 2017 року у справі №6-648цс16 (а.с. 44-50, 51-61).

Посилання відповідача, ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» в особі директору Холодзинського Р.С., в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним, оскільки судом не враховано, що сторонами у справі укладено 29 липня 2016 року договір фінансового (непрямого) лізингу, та як лізингодавець (відповідач) зобов'язався придбати предмет лізингу в майбутньому, саме після виконання лізингоодержувачем певних зобов'язань, то у даному випадку не вимагається обов'язкового нотаріального посвідчення цього договору, не приймається до уваги за таких підстав.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16 висловив такий правовий висновок, а саме, що «за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину».

Аналізуючи вказану постанову Верховного Суду України, висловлений правовий висновок, та з'ясовуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи, колегія суддів вважає, що підстави позовів у цих справах є тотожними, тому посилання відповідача, ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», на те, що спірний договір фінансового (непрямого) лізингу не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню є помилковими.

Доводи відповідача, ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» в особі директору Холодзинського Р.С., в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним, оскільки суд помилково виходив з того, що спірний договір фінансового лізингу не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, не приймається до уваги, за таких підстав.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2016 року у справі № 6-2766цс15 висловив такий правовий висновок, а саме, що «відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Суд першої інстанції з достовірністю встановив, що в договорі фінансового лізингу від 29 липня 2016 року виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний договору фінансового лізингу не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що згідно із ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійним.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й у ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384, 389 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» залишити без задоволення, заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 07 лютого 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Р.Д. Громік