Вирок № 72079700, 08.02.2018, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/1247/16-к

Номер провадження 1-кп/556/27/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рядок статзвіту № 4

08.02.2018 року. Володимирецький районний суд Рівненської області

під головуванням судді - Котик Л.О.

при секретарі – Соловей Г.С.

за участю прокурора – Постоєва І.О

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника обвинуваченого – ОСОБА_2

потерпілої – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Володимирець кримінальне провадження №12016180230000068 по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не військовозобов»язаного, одруженого, не працює, не судимого згідно ст.89 КК України,-

за ч.2 ст. 121 КК України,-

в с т а н о в и в:

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_4, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин:

11.02.2016 року, приблизно о 21 год., ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп»яніння в приміщенні будинку №2 по вул. Підлісній в с. Степангород Володимирецького району Рівненської області, під час конфлікту на побутовому грунті, з метою помститися за образу, умисно наніс ОСОБА_4 не менше трьох ударів руками в ділянку голови, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, а саме закрита черепно-мозкова травма у вигляді перелому правої скроневої кістки, крововиливу під тверду мозкову оболонку в правій півкулі головного мозку, крововиливів під м»які тканини голови в правій тім»яно – скроневій ділянці, поєднана із збійною раною правої брови, садном завушної ділянки справа, клововиливом верхньої повіки правого ока. Внаслідок отримання вищевказаної закритої черепно-мозкової травми, яка в своєму перебігу ускладнилась розвитком набряку-набуханням головного мозку та наступною його компресією, 12.02.2016 р., в вечірній час, ОСОБА_4 помер на місці події.

Органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.2 ст.121 КК України – умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в інкримінованому йому злочині не визнав і суду пояснив, що потерпілий ОСОБА_4 його рідний дядько. 11.02.2016 року, біля 20 год. приїхав до ОСОБА_4 додому, так як останній говорив, що знає де його, ОСОБА_1, телефон. Потерпілий п»яний спав, а прокинувшись дав йому гроші і запропонував поїхати в магазин, купити горілки. В магазині зустрів ОСОБА_5, який говорив, що ніякого телефона не брав, і вони вже разом повернулися додому до потерпілого. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розпивали спиртні напої, а потім почали сваритися. Між ними зав»язалася бійка. ОСОБА_4 побив на голові ОСОБА_5 стілець.

ОСОБА_1 почав їх розбороняти. При цьому наніс удар долонею руки потерпілому в лоб і останній пішов спати. Також декілька разів долонею руки вдарив і ОСОБА_5 Після цього поїхав додому, спиртних напоїв в той день не вживав.

На слідуючий день, 12.02.2016 року, біля 12 год., він знову приїхав до потерпілого. ОСОБА_4 спав, ОСОБА_5 також. ОСОБА_1 сам випив 100 грам горілки і йому стало погано. Потім прийшли його мати і баба, а він подзвонив до брата і сказав, щоб той приїхав і його забрав. ОСОБА_5 встав і пішов додому, в останнього було опухше обличчя. У ОСОБА_4 на губі була засохша кров, більше ніяких побоїв на ньому не бачив.

Потім приїхали брат та батько і забрали ОСОБА_1 додому. Пізніше вони поїхали з дружиною до її батьків. А близько третьої години ночі приїхали працівники поліції, сказали, що помер ОСОБА_4А, забрали в сільську раду. Потім проводили вдома обшук. Після цього забрали в поліцію, погрожували, били в голову, тому не пам»ятає, що саме там підписував.

Стверджує, що дійсно був у ОСОБА_4 вдома, що вдарив його долонею руки в лоб, але не визнає, що наніс останньому тяжкі тілесні ушкодження, чи хотів його вбити. Конфліктів з дядьком не було.

У відповідності до ст.62 Конституції України, ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Вимоги вказаних нормативних актів повністю відповідають вимогам ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ), які в силу приписів ст..9 КПК України є одним з джерел кримінального процесуального законодавства України.

Зокрема, в п.43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», ЄСПЛ вказує, що «відповідно до його прецедентної практики

при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права. За загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейдера де Кастро проти Португалії від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року, заява №16404/03), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканість житла.

У відповідності до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Статтею 86 КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

В той же час, аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, на думку суду свідчить, що вони не відповідають вказаним вище критеріям, оскільки ні кожен з доказів зокрема, ні всі докази обвинувачення в своїй сукупності не доводять вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, поза розумним сумнівом, а частина наданих доказів є неналежними і недопустимими.

Так, за клопотанням сторони обвинуваченння судом допитано потерпілу, свідків.

Також державним обвинувачем надано суду письмові докази, а саме:

-протокол огляду місця події від 13.02.2016 року;

-лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_4 №22 від 13.02.2016 р.;

-Висновок судово-медичної експертизи трупа громадянина ОСОБА_4, №22 від 25.03.2016 р.;

-Висновок комісійної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 №37 від 27.05.2016 року;

-Висновок судово – медичної експертизи речових доказів №17 від 18.03.2016 р.;

-Висновок судово-імунологічної експертизи №140 від 21.03.2016 р.;

-Висновок судово-імунологічної експертизи №139 від 23.03.2016 р.;

-Висновок судово-імунологічної експертизи №143 від 21.03.2016 р.;

-Висновок судово-імунологічної експертизи №141 від 12.03.2016 р.;

-Висновок судово-імунологічної експертизи №142 від 23.03.2016 р.;

-Висновок судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 №39 від 30.03.2016 р.;

-Протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп»яніння №5 від 13.02.2016 р.;

-Протокол проведення слідчого експерименту від 14.02.2016 року.

Так, допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 ствердила, що померлий ОСОБА_4 її син, а обвинувачений ОСОБА_1 – внук. 12.02.2016 року, в обід, вона з дочкою - ОСОБА_6, пішли до ОСОБА_4 Там був п»яний ОСОБА_5 Син лежав на ліжку, потім встав, попив води, закурив, і знову ліг. У нього була подряпина на обличчі. А ОСОБА_1 сидів на стільці, говорив, що болить голова. Потім прийшла дружина обвинуваченого – ОСОБА_7. А через деякий час приїхали брат і батько ОСОБА_1, забрали останнього додому.

ОСОБА_4 нормально почувався, не говорив, що його хтось побив. А вночі, коли повідомили, що син помер, він був побитий, на обличчі синці. ОСОБА_4 жив сам, у нього часто вдома були п»янки, бійки.

ОСОБА_1 не винен, просить його не карати, притензій до нього не має.

Аналогічні покази дала суду і свідок ОСОБА_6. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в той день, 12.02.2016 р., були п»яні, по хаті розкидані пляшки. У брата, ОСОБА_4, на підборідді були садна, не говорив, що його хтось побив.

У ОСОБА_4 постійно в хаті були п»янки, бійки. Раніше конфліктів між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не було. Вечером до її матері подзвонив сусід ОСОБА_8 і сказав, що брат помер. ОСОБА_1 вже видно було, що ОСОБА_4 побитий, на обличчі синці.

Свідок ОСОБА_7, дружина обвинуваченого ОСОБА_1, суду пояснила, що 12.02.2016 року о 12 год. дня, вона прийшла в будинок ОСОБА_4. Там були ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_1, а також ОСОБА_5. У ОСОБА_4 були садна на підборідді, він встав з ліжка, походив, покурив. Ніякого конфлікту не було. Потім бачила ОСОБА_4 13.02.2016 року вдень. Останній був мертвий, на обличчі синці, дуже побитий.

12.02.2016 року, біля 15 год., вони з чоловіком приїхали додому, а потім поїхали до її батьків. Вечером повернулися, а в 3 год. ночі прийшли працівники поліції, забрали ОСОБА_1 в сільську раду, сказали розповісти як вбивав дядька.

У ОСОБА_4 постійно вдома були п»янки, бійки. Останній часто був побитий, навіть лежав у лікарні від побоїв. 12.02.2016 року в будинку ОСОБА_4 все розкидано було, порожні пляшки, на кухні розбитий стілець.

Свідок ОСОБА_9 ствердила, що вони проживають по-сусідству з ОСОБА_4. 12.02.2016 року, біля 19 год., до нього заходив її чоловік – ОСОБА_8. ОСОБА_4 був побитий, обличчя в крові. Пізніше, біля 22 год., чоловік ще раз пішов додому до ОСОБА_4, останній був вже мертвий. Там були постійно п»янки, бійки.

Аналогічні покази дав суду і свідок ОСОБА_8. Коли побачив, що ОСОБА_4 мертвий, подзвонив брату останнього – ОСОБА_4.

Свідок ОСОБА_10, сільський голова, суду пояснив, що 12.02.2016 року, вечером, йому зателефонували сусіди, сказали, що ОСОБА_4 мертвий. Він викликав поліцію. Потім в сільську раду привезли обвинуваченого з дружиною.

Свідок ОСОБА_11 ствердив, що він вдень, 12.02.2016 року, заходив до ОСОБА_4. У того обличчя було в крові, у ОСОБА_5 також. Там постійно були п»янки, бійки.

Свідок ОСОБА_12 також суду пояснила, що в будинку покійного ОСОБА_4 часто були бійки, п»янки.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що 11.02.2016 року, ОСОБА_1 привіз його до ОСОБА_4. Вони пили горілку, а потім обвинувачений побив його за те , що він ніби – то вкрав телефон. Що було далі не пам»ятає. На слідуючий день прокинувся, ОСОБА_4 був живий, ходив, пив воду. У останнього були синці на обличчі, сказав, що його побив ОСОБА_1 Однак при ньому обвинувачений ОСОБА_4 не бив.

Свідок ОСОБА_13, інспектор Володимирецького ВП, пояснив, що 12.02.2016 року, він виїзджав з слідчо-оперативною групою на місце події. Заїхали до будинку ОСОБА_5, останній був побитий. Сказав, що пили в ОСОБА_4 і ОСОБА_1 його побив.

Після цього поїхали до обвинуваченого, потім в сільську раду. В ході розмови ОСОБА_1 пояснив, що суперечка виникла через крадіжку телефона, і що він два рази вдарив рукою ОСОБА_4 в обличчя. В сільській раді психологічного чи фізичного тиску на обвинуваченого не було.

В той же час, суд дійшов висновку, що такі показання свідків не містять фактичних даних на підставі яких можливо встановити наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Не містять відомостей про фактичні обставини, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні і письмові докази надані стороною обвинувачення: Висновки судово – імунологічних експертиз №139, 140, 141, 142, 143; висновок судово-медичної експертизи речових доказів №17, протокол медичного огляду №5, а тому суд визнає такі докази неналежними. (ст.85 КПК України)

Вище вказаний протокол огляду місця події від 13.02.2016 року свідчить лише про огляд приміщення та трупу ОСОБА_4 При цьому з нього взагалі не вбачається, яка подія трапилась в будинку за адесою: с. Степангород, вул. Підлісна,2, яке оглядається як місце події.

Даний протокол огляду місця події взагалі не містить даних, які прямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження.

Згідно висновку експерта №22 від 25.03.2016 року, при судово медичній експертизі трупа гр-на ОСОБА_4 виявлені наступні травматичні зміни:

- закрита черепно-мозкова травма, перелом правої скроневої кістки, субдуральна гематома справа, крововиливи під оболонки головного мозку, забій головного мозку, забійна рана правої брови, синці в ділянці правого плечевого суглобу та передньої грудної стінки справа, садна в завушній ділянці справа та обличчя, поверхнева різана рана передньої черевної стінки.

Смерть гр-на ОСОБА_4 настала, вірогідно, на місці виявлення його трупа, 12.02.2016 року від вказаної закритої черепно-мозкової травми, яка в своєму перебігу ускладнилась розвитком набряку-набуханням речовини головного мозку та наступною його компресією.

І як зазначено у висновку комісійної судово-медичної експертизи №37 від 30.05.2016р., вищевказана травма голови виникла від не менш як двох травматичних дій тупого (их) предмету(ів) з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути рука, нога людини чи інші тупі предмети (морфологічні особливості травмуючих знарядь в тілесних ушкодженнях не відобразились) і по терміну спричинення не суперечить строку, вказаному в постанові, а саме 11 лютого 2016 року, і згідно п.2.1.3.б. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», стосовно живих осіб має ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.

Особливості черепно-мозкової травми у ОСОБА_4, а саме характер перелому правої скроневої кістки (лінійний, що поширюється вертикально на основу черепа), локалізація місця прикладання сили, що обумовила його виникнення у вигляді садна правої завушної ділянки, крововиливу у м’які тканини правої тім’яно-скроневої ділянки, наявність ушкоджень речовини мозку і його оболонок (масивний крововилив під тверду та м’які мозкові оболонки і в речовину мозку правої півкулі), вказують на безпосередню дію (удар) тупого предмету з досить значною силою в праву тім’яно-скроневу ділянку і не є характерною для виникнення при падінні, як з прискоренням, так і без, а також при самонанесенні.

Встановлений механізм виникнення травми голови у ОСОБА_4, загалом, узгоджується з наведеним у вивчених матеріалах кримінального провадження обставинами його травмування, а саме - нанесення потерпілому декількох ударів кулаками обох рук в ділянку голови на що вказує у своїх показах підозрюваний ОСОБА_1 при проведенні з ним слідчого експерименту від 14.02.2016 р. Хоча покази ОСОБА_1 носять з судово-медичної точки зору досить неконкретний характер ( не деталізовано чітко кількість ударів, точну локалізацію місць прикладання і сили ударів тощо).

Таким чином, як первинна так і комісійна судово-медичні експертизи вказують, що удари потерпілому ОСОБА_4 були заподіяні в праву ділянку голови.

В той же час об»єктивних доказів того, що саме ОСОБА_1 наносив удари потерпілому в праву ділянку голови немає, очевидців даної події також.

Що стосується Протоколу проведення слідчого експерименту від 14.02.2016 року, на який є посилання у висновку комісійної судово-медичної експертизи №37 від 30.05.2016 р., то він не відповідає вимогам ч.5 ст.104 КПК України, де зазначено, що протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Однак у вище згаданому Протоколі проведення слідчого експерименту від 14.02.2016 р. відсутній підпис підозрюваного ОСОБА_1. Відповідно даний протокол є недопустимими доказом, і не може бути використаний судом під час ухвалення вироку.

Таким чином, вище вказані докази, ні кожен зокрема, ні в сукупності, не підтверджують факт нанесення обвинуваченим умисного тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, що спричинило смерть останнього.

Інші докази, які б поза розумним сумнівом підтверджували вчинення ОСОБА_1 злочину, суду не надані.

Крім того, вирок суду не може ґрунтуватись на припущеннях, як це вбачається зі ст.. 62 Конституції України.

Склад кримінального правопорушення – це сукупність встановлених у кримінальному законі об»єктивних та суб»єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно-небезпечне діяння, як кримінальне правопорушення.

Суб»єктивна сторона злочину, передбаченого ст..121 КК України, характеризується умисною виною.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого припускає, що заподіяне йому тілесне ушкодження було тяжким, тобто підпадало під одну з ознак, зазначених у ч.1 ст. 121 КК України, і було причиною його смерті. Щодо тяжкого тілесного ушкодження обов»язково повинна мати місце вина у виді прямого чи непрямого умислу.

У своїх показах, даних суду, обвинувачений ОСОБА_1 не заперечує факт того, що був 11.02.2016 р. у ОСОБА_4 вдома, що вдарив його один раз долонею руки в лоб. Але більше ніяких тілесних ушкоджень останньому не наносив, і у нього не було наміру вбивати чи заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження. Він тільки розбороняв ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Стороною обвинувачення під час судового розгляду не спростовані такі твердження та доводи обвинуваченого, не надано доказів і в підтвердження винуватості останнього.

Сама ж потерпіла ОСОБА_3 стверджує, що ОСОБА_1 не винен.

Очевидців заподіяння ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень немає.

Як зазначено у ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обов’язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора. (ст. 92 КПК України)

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (справа Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства).

Такий же принцип закріплений у статті 17 КПК України, відповідно до якої ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Згідно ч.1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки такі самі по собі, так і в сукупності - прямо чи не прямо не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті та свідчили б про вину обвинуваченого ОСОБА_1. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, - умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Сторона обвинувачення не довела в ході судового розгляду винуватість ОСОБА_1 поза розумним сумнівом.

А як визначив Європейський суд з прав людини (справа Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04), суд при оціненні доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумними сумнівом» і «така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Також Європейський Суд с прав людини у своєму рішенні по справі «Перес проти Франції», заява № 47287/99 від 12 лютого 2004 р. вказав, що «… дія статті 6 Конвенції полягає і в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати» суд «провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання їх належності до справи».

Суд, згідно ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з частиною 3 статті 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У відповідності до вимог ст.. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

А тому, дослідивши безпосередньо наведені вище докази сторони обвинувачення та сторони захисту у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд дійшов до висновку, що стороною обвинувачення не було надано достатніх та необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо та разом у їх сукупності, свідчили б про винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення докази, давши їм належну оцінку, приходить до висновку про необхідність виправдання обвинуваченого на підставі п.2) ч.1 ст.373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведена вина ОСОБА_1Г.у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Питання про речові докази вирішити згідно ст. 100 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючисть ст.ст. 370 - 371, 373 - 374, 376 КПК України суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати не винуватим та виправдати за недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Речові докази: куртку та штани ОСОБА_4; вирізку з наволочки з нашаруванням речовини бурого кольору; кофту з нашаруванням речовини бурого кольору, зрізи гнігтів; фрагмент дерев»яної дошки з нашаруванням речовини бурого кольору - знищити.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Рівненської області через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому, прокурору, потерпілій копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: