Рішення № 72074210, 29.01.2018, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

Копія

154/3002/17

2/154/55/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року м. Володимир-Волинський

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Каліщука А.А.

за участю секретаря Процюк Н.Р.,

позивача ОСОБА_1,

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку Позовні вимоги обгрунтовує тим, що на початку 2017 р. відповідач, котра є її онукою, запропонувала їй послуги по забезпеченню доглядом, харчуванням, утриманням житлового будинку в належному стані. Взамін вона попросила відписати їй належний будинок №13 по вул. О. Хохол в м. Володимирі-Волинському. На дану пропозицію вона погодилась і 16.02.2017 р. у нотаріуса уклала договір. Текст даного договору вона не читала, оскільки має поганий зір і вважала, що цей договір укладений на тих умовах, про які вона домовилась із відповідачем.

Перші місяці відповідач опікувалось нею, однак згодом перестала доглядати її, заявляти про те, що вона є власником будинку. Зазначає, що спірний договір укладений внаслідок помилки, оскільки не мала наміру відчужити належний їй на праві власності житловий будинок і вважала, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування.

Просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку №13 по вул. О. Хохол в м. Володимирі-Волинському, який укладений 16.02.2017 р. між нею та ОСОБА_4

Відповідач подала заперечення на позовну заяву, в якому вказала, що позовні вимоги не визнає. Зазначила, що вона є онукою позивача і перебуває з нею у добрих відносинах. Здійснювала догляд за позивачем, допомагала їй по господарству, так як сини позивача не дбали про неї, не цікавились її життям, здоров»ям, не відвідували її. Позивач неодноразово говорила, що хоче подарувати їй будинок, щоб він не залишився її безвідповідальним синам. 16.02.2017 р. позивач діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій, уклала договір дарування житлового будинку. Нотаріус неодноразово роз»яснював позивачу наслідки укладення такого правочину. Даний договір був укладений за ініціативою позивача, котра за місяць до його укладення була у нотаріуса з приводу укладення договору дарування. Позивач до укладення цього договору чітко усвідомлювала, що таке договір дарування, неодноразово говорила, що має намір подарувати їй будинок, а також розповідала сусідам, що подарувала онуці будинок. Після того, як про даний договір дізнались сини позивача, вони замкнули позивача в будинку, змінили замки і забороняють їй виходити з будинку. Саме вони стали ініціаторами подання даного позову до суду. Просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали в повному обсязі, в обґрунтування надали пояснення аналогічні тим, що викладені у позові.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що позивач є її бабусею, котру вона доглядає близько 10 років, так як її діти не здійснюють догляд за нею та не відвідують її. Позивач неодноразово казала, що хоче подарувати їй будинок. Саме за ініціативою позивача було укладено договір дарування житлового будинку. Разом із позивачем вона двічі їздила до нотаріуса, котрий роз»яснив їй зміст договору дарування та наслідки його укладення. Нотаріус наголошувала, що укладається саме договір дарування і позивач це розуміла. Договір надавався їм для читання, а потім був прочитаний натаріусом вголос. Зазначила, що дійсною причиною оспорювання даного договору є незгода дітей позивача, один з яких є її батьком, а інший - дядьком, котрі перебувають з нею у неприязних відносинах, з тим, щоб даний будинок належав їй. Просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_6 пояснила, що до укладення даного договору до неї попередньо зверталась ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Вона позивачу роз»яснила, які угоди можуть бути укладені та їхні наслідки. Оскільки ОСОБА_1 виявила намір укласти договір дарування, тому вона надала перелік документів, які необхідні для укладення цього договору. У лютому 2017 р. до неї знову звернулась ОСОБА_1 і просила укласти саме договір дарування житлового будинку. Під час укладання даного договору нею було роз»яснено, що укладається договір дарування та наслідки його укладення. Даний договір був прочитаний сторонами, а потім вона особисто зачитала цей договір сторонам. У позивача було вільне волевиявлення на укладання даного договору. Вона усвідомлювала правову природу даного договору та наслідки його укладення. Жодних зауважень до змісту договору у сторін не було.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що проживає поруч будинку позивача. ОСОБА_4 протягом багатьох років здійснює догляд за позивачем, котра є її бабусею, допомагає їй в усьому. Сини позивача не відвідують її, не допомагають їй та не доглядають за нею. Після того, як до позивача приїхали її сини, то вона майже не виходить з будинку. Разом із відповідачем ходила до будинку позивача, котра казала, що їй дають таблетки від яких вона спить і краще їм сюди не приходити.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що ОСОБА_4 здійснює догляд за позивачем, носить їй їсти, прибирає, пере одяг. Сини позивача не беруть участі у її догляді, не відвідують її. Чула, як ОСОБА_1 казала, що вона хоче укласти договір дарування будинку.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що вона протягом 32 років живе по сусідству із ОСОБА_1 Сини позивача не доглядали її, не відвідували. ОСОБА_4 постійно здійснює догляд за ОСОБА_10, котра є її бабусею. Позивач казала, що хоче укласти договір дарування будинку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що ОСОБА_4 постійно здійснювала догляд за ОСОБА_1 Вона майже щодня приходить в гості до ОСОБА_4, куди також приходила ОСОБА_1 Чула, як ОСОБА_1 казала, що хоче подарувати ОСОБА_4 будинок. Ініціатором укладення договору дарування була ОСОБА_1 , котра розуміла, що вона дарує будинок ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що ОСОБА_4 постійно здійснювала догляд за ОСОБА_1, котра є її бабусею. ОСОБА_1 постійно приходила до ОСОБА_4 і вона чула зі слів ОСОБА_1, що остання хоче подарувати будинок ОСОБА_4, так як вона доглядає її та є єдиною внучкою, котра приходить до неї.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що він не знав про намір позивача, котра є його мамою, укласти договір дарування. Позивач казала, що у нотаріуса вона уклала договір дарування. Підтвердив, що протягом 3 років не спілкувався з мамою.

Заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, свідків, дослідивши і оцінивши всі докази в сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Оскільки провадження у справі відкрито до набрання чинності новою редакцією ЦПК України, тому згідно з п. 9 Розділ ХІІІ. Перехідні Положення ЦПК України, справа розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Судом встановлено, що 16.02.2017 р. було укладено договір дарування житлового будинку, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_4 житловий будинок №13 по вул. О. Хохол в м. Володимирі-Волинському.

Договір укладений у письмовій формі із зазначенням усіх його істотних умов, підписаний дарувальником та обдаровуваним і нотаріально посвідчений. Зміст договору відповідає вимогам закону. Дієздатність дарувальника перевірена нотаріусом. Форма правочину дотримана.

Підставою вимог про визнання договору дарування недійсним позивач зазначила, що договір дарування укладений під впливом помилки.

Правовідносини, пов'язані із вказаними підставами визнання договору недійсним, врегульовані ч. 1 ст. 229 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду судами справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом помилки, є саме помилка в природі правочину, а не помилка в розрахунку одержання користі від правочину.

Крім цього, сторона, яка посилається на ст. 229 ЦК України, як на підставу для визнання договору дарування недійсним, повинна довести, що фактично укладено інший правочин і досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, і що вона помилково вважала один правочин за інший, тобто допустила істотну помилку - помилку в природі правочину.

Тобто, саме сторона договору повинна довести, що вона помилялася щодо правової природи правочину, що мала намір укласти інший договір.

Відповідно до ст.ст. 12, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведених норм, на підтвердження того, що при укладенні договору дарування будинку ОСОБА_1 помилялася щодо природи цього правочину і що ця помилка має істотне значення, позивач та її представники не надали суду жодних доказів.

Не надано суду доказів того, що на момент укладення оспорюваного договору, ОСОБА_1 мала намір укласти саме договір довічного утримання та докази, які б свідчили про обговорення чи досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов саме такого договору.

Водночас, в судовому засіданні приватний нотаріус ОСОБА_6 підтвердила, що до неї двічі зверталась ОСОБА_1 з приводу укладення саме договору дарування. Їй було роз»яснено природу такого правочину та наслідки його укладення. Під час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 бажала укласти договір дарування, а не інший правочин. Між сторонами не обговорювались істотні умови укладення договору довічного утримання.

Крім цього, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12 також підвердили, що ОСОБА_1 неодноразово висловлювала намір укласти саме договір дарування будинку, а не договір довічного утримання, чи будь-який інший правочин.

Таким чином, неодноразове звернення позивача до нотаріуса з приводу укладення договору дарування, котрому роз»яснено правову природу такого правочину і наслідки якого були зрозумілими, обговорення і досягнення сторонами під час укладення правочину істотних умов саме договору дарування, а не договору довічного утримання, неодноразове повідомлення позивачем іншим особам про намір укласти договір дарування, в сукупності свідчать про те, що волевиявлення позивача було вільним, відповідало її внутрішній волі і було спрямоване саме на укладення договору дарування, а не договору довічного утримання.

Не доведено і ту обставину, що договір укладався на взаємних послугах (обов»язках), що відповідач зобов»язалася забезпечувати позивача утриманням та доглядом довічно, які саме види догляду і допомоги були погоджені сторонами.

При цьому, сам факт похилого віку ОСОБА_1, за відсутності у неї захворювань чи інших обставин, котрі б дійсно істотно могли вплинути на помилкове усвідомлення природи правочину, прав та обов'язків сторін провочину, не є доказом того, що при укладенні правочину особа помилилася щодо обставин, які мають істотне значення.

Також факт проживання позивача після укладення договору дарування у подарованому нею будинку та не проживання у даному будинку відповідача жодним чином не свідчать про помилку позивача при здійсненні волевиявлення на вчинення вказаного правочину. Законодавство не встановлює вимогу про обов»язкове виселення дарувальника з подарованого будинку, тобто він може і надалі пароживати у цьому житлі після укладення договору дарування, і не визначає обов»язок обдарованого вселитись у це помешкання, чи проживати у ньому.

Крім того, надане суду заключення лікарсько-консультативної комісії та виписки із історії хвороби ОСОБА_1 видані 13.12.2017 р. та 15.12.2017 р., тобто через 10 місяців після укладання договору, не підтверджують, що саме на день укладення договору вона мала дані захворювання і що саме ці захворювання істотно вплинути на помилкове усвідомлення нею істотних обставин цього правочину, його природи, прав і обов»язків за цим договором та призвели до помилкового укладення оспорюваного договору.

Дані обставини не є доказами і не підтверджують, що при укладенні договору мала місце помилка, яка має істотне значення.

Вищенаведені позивачем та його представниками обставини не мають правового значення для правильного вирішення даного спору, оскільки не є підставами для визнання договору дарування недійсним.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суд бере до уваги умови договору дарування, зокрема те, що сторони підтвердили дійсність намірів при його укладенні, укладення цього договору відповідає їхнім інтересам, волевиялення є вільним, усвідомленими і відповідає їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які стосуються дарування, а також, що нотаріусом роз'яснено наслідки укладення вказаного договору, зокрема, положення ст.ст. 717-728 ЦК України.

Також не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що їй не було відомо зміст правочину, так як не надано договір для читання, оскільки такі в судовому засіданні повністю спростовані, як поясненнями ОСОБА_4, так і приватного нотаріуса ОСОБА_6, котрі підтвердили, що договір дарування наданий був сторонам, після чого був прочитаний нотаріусом вголос.

Пояснення ОСОБА_4 та приватного нотаріуса ОСОБА_6 є належними, достовірними, допустимими доказами, повністю узгоджуються з іншими обставинами справи, не спростовані позивачем жодними доказами, а тому суд не вбачає підстав для ненадання їм доказового значення.

Судом не беруться до уваги пояснення свідка ОСОБА_13 та ОСОБА_14, як доказ обставин, котрими позивач обгрунтовує свої вимоги, оскільки вони не містять жодних фактичних даних про наявність помилки, яка має істотне значення при укладенні договору дарування.

Водночас, під час розгляду справи судом встановлено, що між сторонами протягом тривалого часу склались добрі, родинні відносини. Відповідач ОСОБА_4, будучи онукою позивача, протягом тривалого часу одна опікувалась нею, допомагала по господарству, прибирала, забезпечувала харчуванням, оскільки сини позивача не спілкувались із нею, не цікавились її життям та не допомагали їй у повсякденному житті. Ініціатором укладення оспорюваного договору була сама позивач.

Наведені обставини також дають суду підстави зробити висновок, що волевиявлення позивача на укладення договору дарування було вільним та відповідало її внутрішній волі.

Таким чином, судом встановлено відсутність передбачених ст. 229 ЦК України підстав для визнання оспорюваного позивачем договору дарування недійсним.

Оскільки позивач жодними належними та допустимими доказами не довів, що при укладенні договору дарування дійсно мала місце помилка, а також, що вона має істотне значення, та беручи до уваги, що дані доводи позивача повністю спростовані вищенаведеними дослідженими та перевіреними доказами, тому вимоги позивача є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12,81,89,265 ЦПК України, ст. 229 ЦК України суд,

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 08.02.2017 р.

Головуючий:/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя А.А Каліщук