Ухвала суду № 72072918, 01.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Присяжнюка О.Б.

суддів Масенка Д.Є., Паленика І.Г.

при секретарі Орліченко О.Ю.

за участю прокурора Іванькова П.В.

представника ОСОБА_1

власника майна ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_1, на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого четвертого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури міста Києва СамойловаМ.В., погоджене із процесуальним керівником у кримінальному провадженні ЛаднимІ.О., та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_2, а саме на: мобільний телефон марки Samsung Duos S\N НОМЕР_1, з сім-картками оператора мобільного зв'язку «Київстар» та «ВФ Україна»; мобільний телефон марки Samsung з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «Київстар»; сім-картку ПрАТ «Київстар» та тримач до сім-картки.

Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.

В апеляційній скарзі представник власника майна просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна відмовити. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що стороною обвинувачення не доведено тих обставин, що арештоване майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, у зв'язку з чим вважає, що підстави для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження відсутні.

Також, апелянт ставить питання про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на ті обставини, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення власника цього майна та його представника. Копію постановленого судом рішення ними було отримано 15 вересня 2017 року, відразу після чого вони звернулися до суду з апеляційною скаргою в якій вказали на дані обставини. Проте, вказану скаргу було повернуто у зв'язку з пропуском строку на оскарження ухвали слідчого судді та відсутністю клопотання про його поновлення. Отримавши від суду першої інстанції належні докази отримання копії судового рішення саме 15 вересня 2017 року, вони повторно звернулися до суду з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення пропущеного строку.

Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна та його представника, які підтримали подану апеляційну скаргу і просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення його власника, колегія суддів, виходячи з положень ст. 395 КПК України, погоджується з доводами апелянта щодо поважності причин пропуску строку на оскарження постановленого судом рішення та вважає за необхідне поновити його.

Що стосується посилань апелянта про незаконність і необґрунтованість ухвали слідчого судді, то колегія суддів, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого про арешт майна, вважає їх безпідставними з огляду на такі обставини.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно, в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з наданих суду матеріалів, Управлінням з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017100000000277 від 01 березня 2017 року за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

Згідно доводів клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що службові особи ПАТ «Банк Михайлівський», а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інші, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, розтратили майно ПАТ «Банк Михайлівський», шляхом безпідставного укладення кредитних договорів з ТОВ «АВТОКАПІТАЛ 2005», ТОВ «РУСЕРИОС ТЕХНОІНВЕСТ», ТОВ «У.С. ІНВЕСТ УКРАЇНА», САТ «Фонд страхових гарантій» чим спричинили шкоду ПАТ «Банк Михайлівський» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в сумі 500 121 790, 31 грн., що є особливо великим розміром.

20 червня 2017 року, в рамках даного кримінального провадження, ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.

В ході особистого обшуку останньої, під час затримання в порядку ст. 208 КПК України, було виявлено та вилучено мобільний телефон марки Samsung Duos S\N НОМЕР_1, з сім-картками оператора мобільного зв'язку «Київстар» та «ВФ Україна»; мобільний телефон марки Samsung з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «Київстар»; сім-картку ПрАТ «Київстар» та тримач до сім-картки.

Звертаючись з клопотанням про арешт вилученого майна, слідчий зазначив, що метою застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження є збереження цього майна як речового доказу.

Враховуючи вище зазначені обставини, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення вказаного клопотання та накладення арешту на зазначене в ньому майно.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

На думку колегії суддів, доводи клопотання та додані до нього матеріали містять достатньо даних, які вказують на ті обставини, що вилучене в ході особистого обшуку ОСОБА_2 майно є матеріальними об'єктами, які зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України.

Таким чином, посилання апелянта на недоведеність стороною обвинувачення тих обставин, що вилучене майно може бути використано як доказ в рамках кримінального провадження № 42017100000000277 від 01 березня 2017 року є безпідставними, оскілки спростовуються наданими суду матеріалами.

Таким чином, з урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак, подана апеляційна скарга, за викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 395, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Клопотання представника власника майна ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_1, про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року, задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого четвертого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури міста Києва Самойлова М.В., погоджене із процесуальним керівником у кримінальному провадженні Ладним І.О., та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_2, а саме на: мобільний телефон марки Samsung Duos S\N НОМЕР_1, з сім-картками оператора мобільного зв'язку «Київстар» та «ВФ Україна»; мобільний телефон марки Samsung з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «Київстар»; сім-картку ПрАТ «Київстар» та тримач до сім картки, залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_1, - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не

підлягає.

Судді: Присяжнюк О.Б. Масенко Д.Є. Паленик І.Г.

Справа № 11-сс/796/771/2018 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанціїШапутько С.В.

Доповідач Присяжнюк О.Б.